Ідея помісної православної церкви у незалежній Україні

Поговоримо про одну з ортодоксальних гілок християнства, яка існувала ще з апостольських часів, і виокремилася в церкву православну в 1054 році. На теренах України «грецька церква» була найпоширенішою з часів хрещення Русі. Однак, дискурс довкола релігійного питання (серед усього питання про створення Помісної церкви України) на теренах України виникав і в часи козаччини, і в часи Визвольних змагань 1917–1921 років, і в 1990-тих з утворенням незалежної України. Саме поняття помісної церкви досить розмите, по факту це частина Вселенської церкви, яка має широку автономію на національній основі й має практично незалежного керівника — митрополита чи патріарха (явище досить поширене в православ’ї).

До недавніх пір питання неєдності православних церков не стояло гостро, однак загострилося з початком Революції гідності, а пізніше Російсько-Української війни 2014-… років. Багатьох протестувальників обурило те, що по лише УПЦ МП не підтримала їх, у той коли представники «не канонічних» православних церков України, УГКЦ, католики, протестанти різних конфесій, іудеї та мусульмани провадили молебні на Майдані. Логічним продовженням було те, що московські храми не взяли активної участі у волонтерській діяльності для допомоги захисників України вже в час війни. Крім того, відомі випадки коли священики УПЦ МП відкрито висвячували знамена, зброю сепаратистів, а іноді самі ставали учасниками незаконних збройних формувань сепаратистів (про що самі ж бойовики і повідомляли).

Проте якщо з Московським Патріархатом все зрозуміло, то варто розібратися, що собою представляють і звідки з`явилося таке, явище як неканонічні православні церкви України, які, до речі, мають прихід більший за УПЦ МП. УПЦ Київського Патріархату доволі молода православна церква, яка діє з 1992 і має найбільше віруючих у нашій державі. Церковну незалежність обстоювали праві політичні сили, які вважали духовну самостійність такою ж складовою, як і політичну. Не вдаючись у подробиці варто сказати, що створювався Київський Патріархат не зовсім гуманними методами, фактично громади за підтримки правих активістів (зокрема УНА-УНСО, СНПУ — теперішньої ВО «Свобода», ОУН і та ін.) захоплювали храми і ставали проукраїнських настоятелів. Звичайно проросійські активісти не стояли в стороні й учиняли схожі дії, тож нерідко доходило до сутичок. Церква в 90-тих могла творитися лише в дусі 90-тих.

В плані обрядовості УПЦ КП є типовою православною церквою східних слов’ян. На чолі самостійний патріарх, свята й обряди справляються за Юліанським календарем (багато хто помилково вважає що Григоріанський календар є лише католицьким, проте це не так, бо ним послуговуються й інші православні зокрема Грецька церква). Відмінності в обрядах полягають насамперед у мові ведення літургії та проповіді, а також деяких тонкощах про які будуть сперечатися теологи, але не ми. Коли священику УПЦ КП дорікають за не канонічність, він нагадує проте, що радянські традиції, як от великодня літургія й освячення пасок у суботу є богохульством (погодьтеся святкувати без потреби Воскресіння в день поховання Ісуса Христа є не досить коректно з точки зору християнина). У політичному сенсі священики КП та й сам теперішній Патріарх Філарет обстоюють проукраїнську позицію.

Якщо із УПЦ КП все ясно, то поговоримо про УАПЦ (А — автокефальна). В ній все теж саме, лишень очолює її митрополит (за рангом нижчий від патріарха) й від самого свого створення вона збиралася стати частиною Вселенського православ’я. Істрія її довша і почалася ще 1921 року від часу Визвольних змагань, кілька разів її відновлювали проте вона ніколи не була масовою серед вірян (порівняно навіть з УПЦ КП). Автокефали намагалися знайти собі покровителя в особі Патріарха Константинопольського, переговори із ним намагалася вести й КП. Проте, переговори постійно не вдаються через тиск МП. У чому сила цього 5-го Патріархату, який довгий час свого існування сам був неканонічний? Більш давніші Патріархати Ієрусалимський, Александрійський, Анітіохійський, Константинопольський хоч і мають більше формальних і історичних прав слабші з політичних причин. Всі чотири резиденції цих патріархів розміщені у мусульманських країнах і разом із зникненням Візантійської імперії в 1453 році. Саме тиск МП і підкинув у дискурс ідею про союз українських православних із УГКЦ й створення Помісної церкви під покровительством Папи Римського. Проте Гаванська декларація 12 лютого 2016 року, яка щиро обурила греко-католиків й багатьох українських православних робить цей варіант ненадійним.

Отже, що в ідеї має собою представляти Українська Помісна Церква. Об’єднання громад православних громад УПЦ КП, УАПЦ,а в ідеалі ще й УГКЦ і УПЦ МП під владою єдиного патріарха. Збереження православного обряду і традиції, ведення літургії й проповіді державною мовою. Вихід з під «високої руки Москви» й отримання широкої автономії під покровительством одного з чотирьох Вселенських Патріархів, або ж імовірно Папи Римського. Мету все ж у всіх послідовників цієї ідеї одна — духовна незалежність української нації й держави, щоб можна було віддавати «кесарю кесареве, а Богові Богове» (Мт. 22:21).

Рілов Роман

One clap, two clap, three clap, forty?

By clapping more or less, you can signal to us which stories really stand out.