Казковий Атом

Атомград. Монтаж Утопії — український документальний фільм про радянські міста, побудовані навколо великих АЄС. Стрічка повністю змонтована із радянської відеохроніки, яку супроводжує знайомий багатьом голос журналіста Юрія Макарова. Він розповідає, що саме атомгради мали стати прототипом нового, післявоєнного СРСР — справжньою утопією, де усі живуть у щасті та достатку, де немає злочинності та самотності, де всі один одному усміхнений comrade, що працює заради мирного атому на суспільне благо.

Якби таке наснилося Айн Ренд, вона б прокинулася у холодному поті та побігла наливати собі віскі тремтячими руками

Перегляд стрічки викликає змішані почуття. На початку фільму Макаров підкреслює, що відеоматеріали несуть суто пропагандистський характер, і вже за п’ятнадцять хвилин (для когось очікувано) стрічка перетворюються у сюрреалістичну оповідь, що часом лякає. Якби таке наснилося Айн Ренд, вона б прокинулася у холодному поті та побігла наливати собі віскі тремтячими руками: у радянських атомградах усі завжди посміхаються як моделі в рекламі, дітлахи на святах читають вірші про мирний атом, а кожен будівельник — супермен, який працює відпочиваючи та відпочиваючи працює — усе заради щасливого комуністичного майбутнього. Під жвавий мінімалістичний саундтрек Макаров продовжує детально розповідати про концептуальні особливості міст, побудованих навколо атомних рак, його голос починає звучати саркастично, і здається, от-от — і ми побачимо логічний перехід утопію у антиутопію, точніш у всім відому реальність.

Але фільм залишається скучно-статичним, ба більше — не робить жодного висновку. Натомість, Монтаж Утопії раптово відкидає пропагандистський позитив та хмурить бровами в останні п’ять хвилин, показуючи безладні сірі кадри будівництва різних АЄС, під які Макаров читає, складається враження, адаптований до фільму звіт виконроба про кепсько виконану роботу: там зробили неякісно, тут запізнилися, і взагалі суперменів ніяких тут не літало — тільки звичайні роботяги, які і чарочку-дві могли пропустити в обід чи на перекурі. І ніякої згадки про самі атомгради. Тому, глядач залишається один на один із радянською пропагандою та запитанням — де врешті-решт пролягає межа між правдою та проповіддю? І це робить Атомград Монтаж Утопії не документальним фільмом, а досить невдалою — хоча і дещо цікавою та пізнавальною — казкою про ідеальне життя процвітаючої соціалістичної країни, якою не судилося стати СРСР. Правду кажучи, можна було обмежитися наступним: вирізати останні хвилини і завантажити змонтоване на YouTube чи Vimeo, назвавши відео “Радянська пропаганда у образі атомградів”. Так було б чесніше та зрозуміліше.