УКРАЇНСЬКИЙ «РИНОК ЗЕМЛІ» ТА ВНУТРІШНІ СТЕРВ’ЯТНИКИ.

Хто є одними з найбільших інвесторів у сільськогосподарські угіддя? Який їхній аргумент щодо інвестування в сільськогосподарські угіддя?

Найбагатші і найуспішніші інвестори світу вже мають значні інвестиції в сільськогосподарські угіддя та не збираються зупинятися. Приклад — Майкл Беррі із Scion Capital — той, що поставив у 2008-му на падіння та виграв, тобто професійно передбачив фінансову бульбашку на американському ринку нерухомості. Доречі зараз він теж ставить мільярди на падіння сток-маркетів, передбачаючи бульбашку сьогоднішнього американського росту, що спричиняється зараз лише топ-software компаніями із AI-проєктами. Так, людина за життєписом якої зняли навіть голлівудський фільм, зараз ставить дуже великі свої та чужі гроші на обвал ключових т.зв. індексних фондів, бо виявилося, що американські фондові біржі тримаються в плюсі лише через мультиплікативні очікування від технологій зі «штучного інтелекту». Інвестиції, які він робить сьогодні, в основному зосередженні на сільськогосподарських угіддях, які становлять значну частину його чистого капіталу + мільярдна спекулятивна ставка на обвал топ-7 (Apple, Microsoft, Amazon, Nvidia, Alphabet, Meta, Tesla — за ранжуванням по S&P500). «Я вважаю, що сільськогосподарська земля, продуктивна сільськогосподарська земля з водою буде дуже цінною в майбутньому, і я вклав у це чималу суму грошей» — сказав Майкл Беррі в інтерв’ю Bloomberg.

Так само розділяючи побоювання за свої софт-активи в період світової економічної рецесії Білл Гейтс, співзасновник Microsoft, також зробив значні інвестиції в сільськогосподарські угіддя в останні роки (під 110 тис. га) і навіть став найбільшим приватним власником сільськогосподарських угідь у США. Серед відомих американських інвесторів також варто згадати Уоррена Баффета, засновник Berkshire Hathaway, який постійно рекламує переваги інвестування в сільськогосподарські угіддя і часто використовував їх як приклад чудової інвестиції, порівнюючи їх із золотом, на противагу нікчемності криптовалют. “Якщо ви скажете, що за 1% відсоток всіх сільськогосподарських угідь у Сполучених Штатах можна заплатити вашій групі 25 мільярдів доларів, я випишу вам чек сьогодні вдень”, — сказав Баффет. “[За] 25 мільярдів доларів я зараз володію 1% сільськогосподарських угідь. Якщо ви запропонуєте мені 1% від усіх багатоквартирних будинків у країні і захочете ще 25 мільярдів доларів, я випишу вам чек, це дуже просто. Тепер, якби ви сказали мені, що володієте всіма біткойнами у світі, і запропонували їх мені за 25 доларів, я б не взяв їх, тому що що б я з ними зробив? Так чи інакше, мені доведеться продати його вам. Це нічого не дасть. Квартири будуть виробляти орендну плату, а ферми будуть виробляти їжу».

Ясно одне — за останні декілька років «земля» розганяється у якості спекулятивного, але хард-активу, яким на рівні золота намагаються застрахувати та диверсифікувати свої капітали від інфляції та раптових крахів. Сільськогосподарські землі неймовірно стійкі з простої причини: на них виробляють товари із безперебійним попитом. Фактори різкого підвищення цінності с/г землі: 1) ріст населення й прогнозоване суттєве збільшення споживачів в короткий проміжок часу: до 2050 року світ досягне майже 10 мільярдів людей (а попит на харчування злетить на 50% — про це я писав тут); 2) глобальне потепління, що змінює та переміщує агрокліматичні зони та брак водних ресурсів при ключових житницях світу (про це детальніше тут) та падіння врожайності через кліматичну турбулентність та зміну теплових режимів (прогноз НАСА на мінус 20+% падіння врожаїв по всьому світу за 10 років); 3) сільськогосподарські угіддя в ціні виявилися привабливим засобом захисту від інфляції, оскільки ціни на продовольство розганяються інфляцією, а потім це призводить до вищих прибутків для фермерів та вищої орендної плати/вартості для власників землі. Але останнє актуальне та прийнятне лише для країн без війни й не переживших її за останні 10 років. Війна порушує правила справедливості на вільних ринках, підриває інститути фінансового страхування бізнесу та завжди відкриває цим можливості для хижого спекулятивного інтересу — виманювання ключових засобів виробництва. Для нашого сьогоднішнього економічного фундаменту, агропромислового сектора, — це земля.

Стандартний сценарій поводження суб’єкта не споглядального, спекулятивного типу (частина етапів потребує підключення агентів впливу та корупційне лоббі):

1. Вивчення ринку та земельних прав: фінансовий спекулянт детально досліджує ринок земель в конкретній країні, вивчає законодавство щодо власності на землю та правила її використання.;
2. Виявлення вразливостей аграріїв: спекулянт ідентифікує аграріїв, які можуть знаходитися в фінансових труднощах або потребують грошових коштів для розвитку свого сільськогосподарського бізнесу. (Говард Баффет (середній син) нещодавно відкрив т.зв. «сухий док» на кордоні із Угорщиною. Слідкуйте за руками: в чиїх інтересах в такому випадку блокування кордонів?);
3. Неправомірний викуп землі: спекулянт використовує неправомірні методи або використовує юридичні вади для викупу земельних ділянок за нижчу ціну, ніж їх ринкова вартість (про цю небезпеку та ширший контекст тут).;
4. Використання скритих схем та структур: щоб уникнути прозорості та надмірного контролю, спекулянт створює складні корпоративні структури або використовує податкові режими, які дозволяють ухилятися від оподаткування;
5. Спекулятивна діяльність: після отримання власності на землю спекулянт розпочинає спекулятивні операції, такі як швидкий викуп та продаж земельних ділянок, що призводить до зростання цін та сприяє неправомірним механізмам;
6. Соціальні наслідки: такий підхід призведе до погіршення фінансового становища аграріїв, втрати ними сільськогосподарських ресурсів та земель, подальше банкрутство та «смерть» національного бізнесу.

Виходячи із даного контексту можемо стверджувати, що в Україні зараз активно працює агент, який обслуговує зовнішній запит на відкриття України, її землі, під час війни та глибокої кризи (в найгірший момент) під об’єктивний інтерес спекулянтів, які розглядають її у якості активу. Працює одним із таких агентів Центр досліджень продовольства та землекористування при Київській школі економіки. При них створений проєкт “ЗЕМЛЯ НЕЗЛАМНОСТІ” — «проєкт на підтримку та розвиток ринку землі в умовах вйни та пслявоєнного відновлення».

Для порівняння. Коротко, що я рекомендую в якості антикризової політики «на сьогодні». Мій мотив: збереження державної аграрної політики — інструменту підтримки стійкого, ефективного та конкурентоспроможного нац. сільськогосподарського сектору та забезпечення його розвитку у бік примноження продуктивності та доходності, із внутрішньою продовольчою безпекою та збереження національних природних ресурсів. Для цього в короткий термін потрібно:

• Запуск державного кредитного плеча через створення на тимчасовій основі спеціального бюджетного «Стабілізаційного аграрного фонду» (2–3+ млрд.долл США) під крилом Мінагрополітики. Умови довгострокового кредитування із мінімальною ставкою можуть також слугувати політиці збільшення частки та глибини переробки у агросекторі країни через механізм прогресивної ставки. Як адміністративно-фінансовий стимул це б допомогло не тільки підтримати кредитним плечем операційні витрати наших найбільших експортерів, але й під чіткі умови простимулювати переробку як фактор забезпечення внутрішнього мультисекторального промислового попиту (економічний мультиплікатор) та засобу швидко полегшити логістичний фактор через фізичне зменшення обсягу експорту;
• Індивідуальне довгострокове «європейське кредитування» через підключення у сталі ринки. Агробізнес, в особливості прямі експортери у Європу, мають можливість із цього року проторити собі пряму доріжку до дешевих єврокредитів (та афільованих MDB кредитів). Ключ до цього — швидка підготовка до впровадження бізнес стратегії на принципах сталої політики, яку вимагає не просто описувати, але впроваджувати нова CSRD директива ЄС про нефінансову звітність (детальніше тут).

Що рекомендує «Школа»?:

Про політику допомоги агросектору під час війни. цит.: «Вчасне відкриття 2-го етапу ринку землі з 01.01.2024 для юридичних осіб збільшить ліквідність землі, та як наслідок — доходи землевласників та громад, а також сприятиме розвитку кредитування під заставу землі.». Одразу випереджаюче питання: А чому не під заставу продукції? Застава під засоби виробництва — логіка умислу викупу у банкрута — навмисне банкрутування. Застава під продукцію — довіра та стимул та один із механізмів проведення державної агро політики, бо може обговорюватися тип та глибина переробки такої продукції як критерій кредитування. Але далі.

КШЕ хоче сприяння збільшенню ліквідності с/г землі як активу. Але земля — це не актив сам по собі. Це засіб виробництва продовольства й воно є головним завданням будь-яких політик щодо с/г землі. Земля у більшості випадків передається в оренду. Накрутка вартості самої землі в руках консолідаторів -розпорядників означатиме ріст вартості оренди й прибутків лендлордів й не більше. Та наступне здорожчання зробить можливим інші типи фінансових спекуляцій під заставу цієї землі й не в руках нац. суб’єктів, а у великих іноземних скуповувачів (на прикладі Баффета чи Гейтса — бо в США вони свою землю просто здають в оренду). Й таке заставне спекулятивне кредитування буде відбуватися не в межах агровиробничого циклу цієї землі (не для виробництва продовольства), а наприклад для скупки чергових річних ОВГЗ та ін.

Простота, скупість мотивації у вище зазначеному обгрунтуванні такого розкриття ринку землі виказує простоту й прямоту наміру наших «патріотичних» неолібералів — обслуговування інтересу спекулятивних капіталів. Але, я додам, — і їх наслідків (їх можливе неусвідомлення за ідеологічних чи інтелектуальних причин не знімає відповідальності) — це підле використання моменту війни та скрути українських аграріїв, яким насправді потрібне надійне кредитне плече та довгострокові геокліматичні стратегії на світовому продовольчому ринку. Такий сценарій дозволить скористатися чисельними тимчасовими банкрутствами як приводом консолідувати у кредиторів їх землі із подальшим продажем внутрішнім, а у фіналі — суто зовнішнім спекулянтам (а в кого ж по факту єдиних будуть гроші в нашій ситуації?). За цим підніметься вартість оренди на «ринку». А український аграрій вже без землі буде вимушений або втрачати незалежність вибору напрямку діяльності (бо буде залежним лише від трендової посівної культури, яку знову ж таки визначає трейдер, про проблему з яким наша «школа» мовчить), або виходити із бізнесу. Ба більше, такий аграрій «на нулі» та із орендою, вартість якої визначить вже світовий ринок спекуляцій нею, буде скоріш за все працювати тільки на експорт, щоб тримати ліквідність свого бізнесу. Відтак в прибитій війною країні із, в більшості, жебрацьким населенням продовольча безпека буде втрачена. Залишиться ще приватизувати державні земельні банки, що закриє останній елемент державної агро політики й можна питати в тиші: «Хто сказав — голод?».

Тим паче, ми не маємо право втрачати контроль, право визначати довгострокове розпорядження, над нашим ключовим багатством (землею) в момент боротьби за геокліматичні гавані світу, серед яких і Україна (про що я писав тут). В контексті цієї нашої об’єктивної національної переваги, створення умов для втрати державної агро політики я розглядаю як зраду національних інтересів. Адже агрополітика — це один із компонентів держави без якого нам не забезпечити свій ривок повоєнного відновлення на засадах «геокліматичної ідеології».

Поки в парламенті вдалося відтермінувати розкриття ринку землі за раніше прийнятим сценарієм. Але це ненадовго. Цю внутрішню війну із стерв’ятниками програти неприпустимо.