Вилазка на Балтійське море – листопад 2019 (1)
частина 1. Люблін — Варшава
0) 11–12.ХІ. Автобус
======
(лист дружині по свіжих слідах)
Коротко про першу частину подорожі: задовбав кордон. Я вибрав найшвидший автобус, який мав дістатися Любліна за 10 годин, тобто о 6:40 польського часу я мав з нього вийти. Проте, зараз 9:48, а ми ще в Холмі — 60 км до Любліна.
Прийшлось скоригувати плани — у Варшаві я буду лише о 17 годині (перебронював автобусний квиток на FlixBus).
Ввечері спокійно дістався автовокзалу, вийшов на платформу, одразу під’їхав мій GÜNSEL — і тут із замріяного настрою мене вивела “стюардеса” нашого буса. Перевіряючи квитки, вона кожному пасажиру голосно повторювала, що з собою (тим, хто по безвізу, тобто не на роботу їде) треба мати 500 зл або 100 євр або 100 дол., готівкою, на кожен день!
Напружена робота мозку привела до такого рішення: збрешу, що у мене 300, а не 250 євро. Плюс 100 доларів, заникані в багажній сумці (рішення, яке допомогло нам один раз в Іспанії) — якраз дадуть належну суму. А якщо вони упруться, будуть рахувати купюри в моїй руці — або ж скажуть рахувати суботу (виліт Візейром о 6:15 ранку) як п’яту добу — ну що ж, погуляю по Луцьку чи Рівному, раніше повернусь до вас і витрачу менше грошей. Теж нормально.
Зрештою вранці, після чи не 3-годинної стоянки у черзі на кордоні ($#%^&# !! говорив я про себе) прийшла прикордонниця і таки спитала про гроші. Я сказав їй про 300 євро і 100 дол “там у багажі”, вона дивилась на мої руки й могла побачити, що купюр тільки 5 — але прокатило. На душі полегшало, залишилось тільки відчуття $#%^&#, що з моєї й без того нетривалої подорожі марнується півдня.
“Жертвою” прикордонниці, втім, стала бабушка, яка їхала на день народження онучки — запевнення, що її зустрічатиме син, не допомогли, а з собою в неї була не дуже велика сума в гривнях. Викликали на догляд з речами, і в автобус вона не повернулась.
А так усе нормально, тільки не виспався, за вікном Люблінське воєводство, і побачимо що буде далі :)
======
- 12.ХІ. Люблін
Як і очікувалося, місто Люблін швидко розвіяло роздратування від довгої їзди автобусом. Автовокзал, правда, має задрипаний вигляд: речовий ринок одразу за огорожею, старенькі “маршрутки” на місцеві напрямки, пошарпана будівля — і, що характерно, купа українських написів. Наприклад, меню кіоска з якимись бургерами-чебуреками чи реклама послуг мобільного зв’язку. Та й автобусів з нашої країни вистачає: в якийсь момент на “міжнародній” платформі поруч стояли Херсон, Луцьк, Львів і Рівне.
Одразу навпроти автовокзалу височіє красень замок, а на пагорб піднімаються вулички Старого міста. В перші хвилини було відчуття, що місто також небагате, обшарпане, а більшість людей, що попадаються назустріч, заробляють важкою фізичною працею або торгівлею на ринку. Але вийшовши на більш сучасні вулиці та перекусивши піцею з грибами, побачив іншу картину. Тут є район університетів, на чолі з комплексом UMSC — так вони скорочують Університет ім. Марії Склодовської-Кюрі. Є творіння архітектури 21 століття — Центр зустрічі культур, він мені нагадав філармонію у Щецині (див. тодішню історію). І Литовська площа з пам’ятником Пілсудському та стелою на честь Люблінської унії.
Ну й тролейбуси — це одне з нечисленних польських міст, в яких вони їздять. Тут на повну використовують можливість автономного ходу: деякі маршрути проходять вулицями, де немає тролейбусних дротів, і машини їздять зі спущеними штангами (на акумуляторах). Не знаю, де вони опускають і піднімають ці штанги, і наскільки значна частина маршруту є “автономною”.
(В Києві тролейбуси також оснащені автономним ходом: коли якийсь із них проїжджає без штанг 30 метрів, щоб оминути аварію чи пару неправильно припаркованих дятлів, всі радіють і викладають це на ютуб).
2. 12–13.ХІ Варшава
У Варшаву мене віз розкішний 2-поверховий автобус від німецької мережі FlixBus. (Раніше в Польщі був перевізник Polski Bus, але Flix його поглинув). Першу половину дистанції проскочили дуже швидко, а далі почались ремонти дороги та корки на під’їздах до столиці. Від автостанції на інший берег Вісли доїхав швидко (метро+трамвай), тільки в кінці прийшлось іти хвилин 10, бо сів не зовсім на той маршрут.
Варшавська Praga на “іншому березі” річки нагадує, якщо накласти на карту, київську Дарницю. Та й на місці нагадує: п’ятиповерхівки, місцями дев’ятиповерхівки, трамваї на вулицях.
Тільки от тутешні трамваї доїжджають до місцевого “Печерська” чи “Подолу” хвилин за 15, а будинки — кольорові та теплоізольовані.
Ночував я у хостелі Sport (при спортивному клубі недалеко від Східного вокзалу), на місці там нікого не було, але паролі від усіх дверей та wifi прислали по смс. Вечеряв я у кав’ярні на одній з центральних вулиць Праги, точніше “клубокав’ярні” — тут часто траплялись заклади, які крім власне їжі проводять зустрічі з авторами книжок та інші культурні заходи. Потім поїхав трамваєм на Лівий берег, тобто у центр — і незважаючи на дощ, захотілось вийти й пофоткати річку з мосту.
В центрі хотів добратися до кіно Muranów — дорогою пробив в інтернеті, що там показують цікаві “непопсові” речі. І в пам’яті спливло, що я вже знаю цю назву, щось там дивився років 8–10 тому. Але часу було ще багато, і на Краківському Передмісті знайшовся ще один кінотеатр з цікавим репертуаром, кіно “Культура”. Зала була майже порожня, а фільм сподобався — шпигунський трилер про події 1960их років, який поляки зняли за участі американських і російських акторів.
Вранці в хостелі з’явилась працівниця, я розрахувався за ночівлю і відніс сумку на вокзал Київ-Дарни…. (закреслено) Варшава-Східна. Там же поїв (Макдональдс це не зовсім те, чого мені хотілось, але нічого кращого не трапилось) і купив квиток до Ґданська на 16:02 — з пересадкою, але це останній по часу дешевий варіант (щоб подовше побути у Варшаві). Їхати швидкісним Pendolino було б цікаво, але вдвічі переплачувати за різницю в 30 хвилин — дякую. Електричкою швидко дістався центру і потроху пішов у сторону Музею історії євреїв.
По дорозі дізнався, який прикол в електросамокатах, що стоять самі по собі на вулицях і мокнуть під дощем. Треба скачати програмку, ввести свій номер телефону і готово: з вашого мобільного рахунку спишуть невелику похвилинну оплату. Але потестував я не самокати, а велопрокат Veturilo. Дуже вже часто їхні станції траплялися по дорозі, а дощик, поки я був у музеї, перестав.
Музей виправдав очікування. Досить сказати, що як телефон втратив сигнал на -1 поверсі і я не знав, київський чи варшавський час він мені показує — так і я сам уже по виході відкрив, що 2000 років історії вдалося пройти за 3 з половиною години сьогодення. Багато інтерактивності і все можна брати руками (наприклад, книжки, відтворені на “старому” папері, які можна погортати). Окремий плюс за український аудіогід.
Після цього, як уже було згадано, я зареєструвався на сайті велопрокату, зробив спонтанну “петлю” по центру міста, поки нарешті час не став трохи “піджимати”. Для обіду я обрав кафе Кафка (назва сподобалась, і вона себе виправдала. Крем-суп з гарбуза і великий млинець з грибами), а звідти було недалеко до мосту, по одну сторону від якого стоїть центр науки Копернік, а по другу варшавський стадіон. Міст має шикарну, на половину ширини, вело-пішохідну частину. Тож я швиденько повернувся на Східний вокзал, подзвонив додому і вскочив у поїзд.
