СВІТ У КОЛЬОРІ

Dосить часто ми навіть не задумуємося над тим, що ми бачимо та як ми бачимо. Люди просто спостерігають за навколишнім світом думаючи, що всі його бачать однаково, однак це далеко не так…

Кілька років тому, я ходив на курси англійської мови. Вони були в кількох станціях метро від місця де я жив, тому переважно я діставався туди на метро.

Одного вечора я як завжди стояв на пероні і чекав на потяг. Намагаючись щось повторити перед початком заняття, я гортав книжку розглядаючі яскраві пейзажі райських островів та барви тюльпанових плантацій в Нідерландах.

Острів Балі та тюльпанові плантації в Нідерландах

Чергова зупинка, “Chernihivska station” пролунало з гучномовця, купа стомлених після важкого робочого дня людей ринули всередину вагону і раптом дзвінкий звук гітари перервав це пригнічуюче бубоніння.

Я підвів очі і побачив молодого хлопця, віком він був майже, як я. Однак, у нас з ним була чітка відмінність. Я бачив його, а от він мене — ні.

Незрячий від народження, так здавалося, коли я дивився йому в обличчя. Адже він був без темних окулярів котрі зазвичай носять сліпі, тому було добре видно його хворі очі. Разом з якимось чоловіком за спиною, він йшов вагоном та від самого серця, гучно та неймовірно красиво співав:

“ Два кольори, мої два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба.
Два кольори, мої два кольори,
Червоний — то любов, а чорний — то журба.”

Від цих слів в мене по спині пробігли мурашки. Він співав так щиро, що здавалося ніби він в повній пітьмі бачить ці два кольори…

Я поліз до кишені аби знайти дрібязок. Хлопець йшов вагоном, а люди не переставали кидати гроші йому в торбинку.

Дійшовши кінця вагону, вони вийшли на наступній зупинці. І в цей момент мені здалося, що в мене відбулася переоцінка цінностей. Я настільки був вражений цим юнаком, що раптом почав сприймати світ якось інакше.

Після побаченого я усвідомив наскільки я багата та щаслива людина. А мої проблеми — просто дрібниці. Я на секунду замислився, як це ніколи не бачити море, сонце, райдугу після дощу, маму…

Один відомий оратор одного разу сказав:

Дейл Карнегі
“Я вважав себе несчасною людиною, тому що в мене не було черевиків, до тих пір, поки не побачив людину без ніг”. Д. Карнегі