#-4

Листопад визріває в мені випадковими зустрічами із тими чоловіками, чиї руки торкаються шкіри з упевненістю; згори падає вже не дощ, а свіжі сніги, і мені видається — зима щось занадто близько. Ті жінки, із якими доводиться говорити, то втрачають голос від гомону, то від болю. Чоловіки торкаються їх так швидко — “обережність” не має нічого спільного з “берегом”. Зате кава має присмак іржі, якщо пити її пізно вночі та не засинати, бо повідомлення вже “доставлено”, але ще не “прочитано”. Холонуть не тільки руки, а й вилиці. Навіть тіло набуває температури моря, якщо підійти впритул. Та впритул до нього — це куди безпечніше, аніж до тебе. Принаймні, це трохи ближче, поки ще існують кордони, і наше місто — це не спільна межа. А ще краще — її цілковита відсутність. Хіба ті саундтреки, що ти забув у моїй голові, це все ще не мій пульс? Хіба ти не помітив, як восени все стає трохи важливішим? В листопаді я раптово згадую про ті квіти, що мені дарували замість букв та імен, про ті списки, від яких я сама не зуміла тебе захистити. І всі девайси наразі почали визначати місце перебування мого тіла так швидко, автоматично. Хіба це важливо? Я перестаю без упину слухати джаз — бо по радіо щодня говорять про мапу світу, і хочеться роздивитись кожну окрему людину, почути про неї щось неважливе — бо про важливе ніхто із нас не говорить, така планета. І я звикла. Звикаю. Так само, як і до сніданків наодинці з плямами світла, навіть якщо і удвох із кимось, до світанків без права прокинутись на секунду пізніше, заплющивши очі знову. Випадковості все ще стаються, навіть в більшій мірі. Всі чоловіки кохаються, всі жінки сміються і також кохаються, одні подумки шукають вихід, інші — карбують монети, аби відплатити за все минуле. Є якась неминуча солодка радість в цій осені — бо, напевно, всі шляхи проходять по наших аортах і, здригаючись, роблять пульс незбагненно живим. Гарячим. Тебе — присутнім. На вулицях сяють комусь зірки, які ти показував мені кожну ніч, перевищуючи швидкість відносин, але ніколи — автомобільну, а комусь — телефони, де також — люди. У словах і буквах, словах і буквах. Дуже рідко — в числах. Інколи — в звуках.

листопад 2015 р.

Like what you read? Give Inga Gezalian a round of applause.

From a quick cheer to a standing ovation, clap to show how much you enjoyed this story.