#1

Оголюю руку. Думаю — цікаво, скільки років потому я згадаю про тебе з байдужою міною, без усяких цих “я помру від самого погляду”. Оголюю другу. Розумію, що чоловічі сорочки не були створені для того, аби їх вдягали дівчата — такі, як ми, вкрай тендітні та запальні. Розстебнувши гудзики я, нарешті, залишаюся сам на сам із безкраїм морем. Кому я брешу — з теплою водою у старому душі. Океани — це там, за екраном. Там же, де ти читаєш мої думки й залишаєш їх без відповіді вже одну цілу й дві треті години. Тобто майже дві. Дві години без твого “ну скільки можна історій”. І дві оголені, загорілі ще з літа, мої руки. Вони зараз напівпусті. В них вбудовані теплі обійми саме з тобою. З твоїм вічним “нічого, ти ще встигнеш мені все це розповісти”. 
 
 лютий 2017

One clap, two clap, three clap, forty?

By clapping more or less, you can signal to us which stories really stand out.