Лист

Хотіла написати я листа -

З собою віч на віч поговорити,

Сказати, що буваю неправа

І за гріхи себе перепросити.

Взяла я ручку, сіла під вікном,

Листок паперу чистий відшукала,

Образи записала всі рядком,

Ті, що пробачити собі пообіцяла.

Сиджу і думаю, а з чого все почать?

Де ті слова знайти, щоб душу обігріти?

Такі, щоби неправди не сказать,

Але ж і істину собі гірку відкрити.

Спочатку думала, що винні лиш батьки,

Що я пробачити себе і досі не умію.

Але у мене зараз є СВОЇ дітк`и –

МОЇХ батьків, тепер, я добре розумію.

Себе пробачити хотіла – не змогла,

Проте батьків нарешті “відпустила”,

А їх науку батьківську добра

У свої дітях радо поселила.

Тоді згадала: “Винен чоловік!”,

Бо любить він мне не так як треба:

Він мій надійний, любий оберіг,

Але-ж щодня не обіця півнеба!

Пробачила його, тож він не винен,

Що любить як уміє і живе

Надії поглядом і подихом єдиним,

Мене і діток наших щиро береже.

До друзів далі черга підійшла,

Усіх згадаю, збоку не залишу,

Тож винні ви, що я така сумна,

І в приятелі обираю тишу.

Що в людях бачу зраду й пустоту,

Притворні шата й успіх показовий.

І згадую знов істину просту:

“Старий друг краще аніж новий”.

Пробачила і зрозуміла річ таку -

Ніхто нікому в світі ніц не винен!

Ти хочеш другом бути – будь, але прошу:

Ним СТАТИ ти і сам, також, повинен.

Дітей згадала – винні ж і вони:

Не вчать, не слухають, не розуміють,

Що час летить неначе у вісні,

А вдруге люди жити не уміють.

Пробачила за неслух я малих,

Вони-ж бо люблять не за гарні очі,

А лиш за те, що мають нас – своїх

Батьків, що до любові іхньої охочі.

Сиджу! А день уже мина.

Все мучаюсь: “Ну в чому-ж винувата?”

Чому образи гіркая сльоза

Карає душу – я, мов, розіп’ята.

Навпроти столу – дзеркало старе,

Давно у нього я не заглядала.

Шукала винних – бачила себе,

Та все не тих я досі пробачала.

Дивлюсь в люстерко – лише тільки Я,

Нема нікого, крім мен`е, у цілім світі,

Кого пробачити повинна я САМА,

Щоби щасливу маму мали мої діти…

Show your support

Clapping shows how much you appreciated Iryna Gorbas’s story.