Роздуми у темряві

- Хіба тобі не болить, Свічко, коли тебе з’їдає полум’я?

- Мені болить, бо хіба ж я не жива?

- Але ж чому ти дозволяєш себе спалювати? Хіба ти не можеш закричати? Заховатися? Втекти?

- Можу, але як я тоді житиму?

- Житимеш без болю, довго житимеш…

- Може житиму довше… Але чи розплавить мене сонце, чи розкришуся я від холоду — який буде у тому смисл?

- Не буде боліти… хіба ж то не смисл?

- Якщо мною дитина, що довго взимку граючись, змерзла, руки зігріє; якщо я світитиму закоханим, аби бачили вони свої очі щасливі; якщо я у темряві розраджу людину, що йде на схід, чи захід; якщо я подам знак, тим хто загубився на півдні, чи півночі, про те, що тут є дім; якщо я дам можливість побачити долю, або розгінати зло — ото буде смисл. А те що болить… А кому не болить? А те що життя коротке, так а кому його вдосталь?

Show your support

Clapping shows how much you appreciated Iryna Kazakova’s story.