Кілометрова любов

Чи існують відносини на відстані? Для мене сім’ї де розлуки тривають по пів року — нерозгадана загадка. Я прищурюю недовірливо око і бормочу: «ну-ну, десь тут є хитрість. Щось ви не договорюєте».
Коли ми з Дереком познайомились, то жили в різних містечках. Він щовікенду приїжджав до мене. Зарплата була невелика. Тому їздив загальними вагонами. О, це була особлива романтика із дрібними злодюжками, що чатували на сонних пасажирів та снігом із розбитих вікон. Та Дереку було плювати на незручності, він просто хотів бути поруч зі мною. Невдовзі він ось так приїхав і залишився назавжди.
Ми сплелись в сім’ю. Зрослись думками і тілами.
Потім ще були відрядження, поїздки. Найбільша наша розлука тривала два місяці. Ми відчули її на фізичному і емоційному рівні. Два місяці без сексу (в той час я саме була без коханців) принесли мені гінекологічні проблеми, біль у спині і надмір ваги. Та найгірше — ми стали втрачати ті дрібні невидимі ниточки, що зв’язували нас. Ми віддалились. Коли Дерек приїхав, то ми заново звикали одне до одного. Згадували, що ж це за людина зі мною поруч. Налаштовували свої радари по зчитуванню емоцій і думок одне одного. Для мене це було дуже тривожним. І тепер я побоююсь розлук більш ніж на два тижні.
Я не можу пояснити, чому так відбувається. Але в моєму досвіді розлуки ні до чого хорошого не приводять.
Ото ми з коханцем Павлом нещодавно на місяць розлучились, то все закінчилось великим конфліктом. І я зопалу ледве не закінчила відносини.
Але ж існують цілі міста, де чоловіки регулярно виїжджають в тривале плавання або ж на заробітки. І сім’ї тримаються. От як їм це вдається? В чому секрет?