“Одесса-мама” Маски

Нескорена Одеса

Розкажу вам про свою подорож до Одеси — міста сонця, гумору і любові.

Півроку без пригод. Тільки секс із рідним Дереком. От якось все не було нагоди. Діти, домашні клопоти. Аж тут подруга підкинула ідею зустрітись в Одесі. Не біда, що листопад. Гарячим дівчатам непогода нестрашна.

Попередньо домовились із нею, що це буде секс-тур. Ми їдемо розважатись із одеськими дотепними мужчинами. Нашвидкуруч позакидала гарний одяг в рюкзак і стрибнула у поїзд.

Одеса зустріла нас холодним пронизливим вітром. Вже сутеніло, коли я добралась до нашого готелю із оригінальною назвою «Токіо» (одесити вже почали сміятись, ага). Подивилась на вхід, ще раз подивилась. Перевірила координати на карті і відповідність назви. Все вірно — ця будівля, схожа на трамвайне депо, дійсно є готелем.

«Ок, — думаю, — може, всередині буде атмосферно? Це ж Одеса, тут вміють дивувати».

Переступаю поріг і розумію, що фасад, порівняно із інтер’єром, — прекрасний. Я потрапила у совкове минуле із відповідним запахом. Довгим депресивним коридором нарешті потрапляю у номер і починаю істерично реготати. Такого ще не бачила — двомісний номер за розміром не більший від моєї шафи вдома. Простирадла, рушники виглядають дуже підозріло. Унітаз за 40 сантиметрів від ліжка.

Як виявилось, цей готель місцеві використовують суто для випадкового сексу. Переважно, із нічними метеликами.

Посміялись із подругою, що це знак. Ночувати нам тут не можна. Вдягнулись, нафарбувались і пішли шукати одеський секс.

Потинялись атмосферними вуличками і присіли у затишному пабі. Не встигли допити перший коктейль, як вже насолоджувались присутністю двох чарівних одеситів. Пригода почалась.

Ігор і Михайло розумні, симпатичні, але трохи замолоді. Та їх різниця у віці не дуже бентежила. Михайло — міцний широкоплечий брюнет із дещо грубуватими рисами. Справжній мачо. Ігор — світловолосий, високий, худорлявий із точеним обличчям. Разом створювали ідеальний контраст чоловічої краси.

Після душного бару ми пройшлись набережною, спустились до моря. Це було шалено романтично. Ми спостерігали, як велетенські хвилі намагались побороти бетонні стіни і лизнути набережну. Потужна стихія зачаровувала, але лютий холод повертав нас у реальність.

Нарешті, ми почули від хлопців головні слова:

— Дівчата, а чи не хочете випити чашечку гарячого чаю у мене вдома? — несміливо запитав Ігор.

Дівчата дуже навіть хотіли. І не тільки чаю.

Затишна кімнатка. Ми повсідались на диван з Михайлом, а Ігор побіг ставити чайник. Бесіда не припинялась. Старались говорити тихо, щоб не розбудити сусідів, котрі мирно спали в сусідніх кімнатах. Михайло сидів неподалік від мене і ми з таким запалом почали обговорювати недавно прочитані книги, що я раптом забула, за чим прийшла. На жаль, хлопці теж. Ні дотиків, ні двозначних натяків. Атмосфера в кімнаті ставала все більш пристойна. Тьфу! Ми говорили про мистецтво, книги, астрологію. Пили гарячий чай і більш нічого. Тільки розмови.

В якусь мить я зрозуміла, що все, про секс можна і не мріяти. Михайло щось там говорить, а я дивлюсь в його чорні очі і думаю: «Ну чому я не вмію сама проявляти ініціативу? Інша б тут вже гарно вигнула спинку, крутнула стегном і швидко скористалась юнацькою ерекцією. А я, ото сиджу і веду бесіди на високі теми. Сексу хочу, хлопче! Ну, прочитай ти мої думки!» Але мелофона у Михайла не було і він далі розказував мені про все на світі, окрім того, що я хотіла почути. Ігор з подругою теж не сильно просунулись в еротичних іграх. Єдине, що між ними було гарячого — це чашки з чаєм.

“Старість, — подумала я. — Мабуть, хлопці гарненько роздивились наші обличчя і вже бояться цих дорослих тьоть, які ще й виявились недурними”. А, можливо, вони посоромились робити це все вчотирьох в одній кімнаті. Хто зна. Правду ми так ніколи і не довідаємось.

Допили ми свій чай і чемно пішли до свого романтичного готелю.

Наступного дня, змінивши “Токіо” на дійсно класні апартаменти, знову пішли гуляти Одесою. Подруга засипала мене романтичними історіями. Саме тут у неї було безліч пригод, про які приємно згадати, але не можна дітям розказати. З її слів Одеса — це місто розпусти. На цій вулиці вона цілувалась, а в цьому парку крадькома робила мінет… Кожна історія була така хвилююча, що слово секс вже пробігало сяючою стрічкою в моїх очах.

- Люба моя, це так надихає! — сказала я. — Сподіваюсь, цієї ночі Одеса мене прийме!

- Але відтепер тільки зрілі мужчини. Не будемо лякати дітей! — пообіцяли одна одній і пішли танцювати до клубу.

Четверо чоловіків обгорнули нас увагою і жартами. Коли клуб закрився, кавалери пішли нас проводжати. Ми сміялись, дуркували, хлопці чемно намагались говорити українською, але, довівши нас до воріт, відкланялись.

- А це вже чорт зна що! — обурились ми з подругою і пішли спати. Знову самі.

У нас залишався останній день. Ввечері ми мали їхати по своїх домівках.

Ми активно компенсовували розчарування гастрономічним задоволенням. Їли, смакували і прицмокували. Благо, в Одесі атмосферних кафе безліч. Знайте хлопці — не даватимете нам сексу, на вулицях буде багато повних жінок. І нарешті забрели до знаменитої «Тюльки» — кафе з вмонтованою машиною часу. Заходиш і потрапляєш у радянський союз. Маленькі столики, великий холодильник-вітрина із бутербродами, багато горілки і класична жіночка-продавець в білому фартушку та шапочці. Подивились-подивились і вирішили напитись.

За сусіднім столиком сиділи двоє чоловіків і, не звертаючи увагу на слухачів, розігрували справжні сцени із фільму «Про що говорять чоловіки». Як же це цікаво! Коханки, дружини, нерозділена любов.

Кадр з фільму “Про що говорять чоловіки”

- І ото вона мені дзвонить. Я не взяв трубку. Нє, ну а шо! Треба ж помаринувати.

- А що там у тебе з тією Юлькою?

- Та нічо. Цицьки у неї звісно огого, але ж тупа яка. Уявляєш! Реально не могла зрозуміти, навіщо мені книжки. Тому, тільки секс.

- А пам’ятаєте ту блондиночку? Ух як я її!

Ми з подругою слухали їх із роззявленими ротами. Аж раптом, чи то ми так голосно ахнули на котрусь із їхніх історій, чи то щось нарешті сталось із планетами, але чоловіки нас помітили.

І різко включили режим спокусників. Не змовляючись, розділивши нас поміж собою, почали обробку.

Все воно добре, але на той момент я вже занадто багато знала про свого кавалера і його коханок. Тай ентузіазму після стількох розчарувань вже не було. Не хотілось. У таких випадках я різко стаю одружена і дуже пристрасно шепочу на вухо про своїх діток. Добиваю нещасну жертву сімейними фото. Тож, доки моя подруга цілувалась, ми ділились родинними історіями. Так, моєму кавалеру теж довелось згадати, що він одружений.

Це все відбувалось під зневажливими пострілами поглядів продавчині. «Прастітутки!», — кричали її очі. А замовлення вона з такою злістю ставила на стіл, що ледь не розбила склянки. А я подумки реготала. Я так сильно старалась згрішити і не вдалось. Не виправдала гнівних звинувачень тьоті-продавчині.

На цій прекрасній ноті ми з подругою покинули наших залицяльників і побігли на вокзал. Подруга із спухлими губами від поцілунків, а я з присмаком тюльки і горілки.