життя і смерть займенників

Щастя — це така консолідація двох. Але Воно довго не триває. Люди щасливі тоді, коли не все знають, або ж тоді, коли про щось забувають. А значить у них є Хтось, з ким забувають. Той, з ким можна забути. Забути про біль, проблеми, про тупих людей, і взагалі про всі недоліки земного нашого життя. Хтось може бути навіть не ідеальним, але фішка в тому, що він захоплюючий. Ну, не як захоплюючий краєвид, — бо краєвиди захоплюють ненадовго, — а як вода, що коли пірнаєш в неї, оповиває тебе усебіч, заполоняє весь простір, обвиває, окутує, пеленає, і, кінець-кінцем, покриває Тебе повністю і тягне глибше. Проходить час, і Ти вже розчиняєшся у цій воді, асимілюєшся, тонеш. І слово «тонути» тут має позитивне значення.

Тоді Хтось і Ти стаєте одним цілим і називаєте це Ми. Ми — поняття абсолютно нове, бо ніхто з членів команди Ми до того не відчував цих найпрекрасніших у світі почуттів. Бо ні Ти, ні твій Хтось до цього не мав такого невдержимого бажання платонічно кохати і жити для іншої людини. Це може спочатку здаватись дивним. Ми дарує кожному силу, бажання, мрії, підтримку, і головне — віру. З часом Ми лише міцнішає і стає нероз’ємним.

Розірвати це єднання тоді вже під силу лише Тому, хто його створив, себто Тому, хто всім у цьому світі править. І таке трапляється. Тоді Ти намагаєшся пояснити собі, чому в Тебе забрали Когось, але це не вдається. Навіть коли пройде трохи часу, і навіть сила-силенна часу, що б там не говорили Всі. Тоді Ти по-іншому дивишся на події, що відбуваються навколо. Бо один залишаєшся висихати берегом, з якого вмить вичерпнули усю живу воду, що так відмінно Тебе заполоняла.

Іноді Хтось повертається до Тебе дощем і вкрапує під шкіру сили, примушуючи Тебе проростати. Але частіше твій Хтось приходить туманом, і ти бачиш лише його, а після нього — Нічого.

Щастя — це така консолідація двох.

Like what you read? Give Iryna Popovych a round of applause.

From a quick cheer to a standing ovation, clap to show how much you enjoyed this story.