Дерево Знань

Хоча сапієнси населяли Африку вже 150 тисяч років тому, вони почали своє завоювання планети та винищення інших видів хомо лише близько 70 тис. років тому. У проміжні тисячоліття ці прадавні сапієнси виглядали геть як ми, і мали мізки такого ж розміру, але не мали помітної переваги над іншими видами людей, не створювали якихось особливих інструментів, і не відзначились іншими виразними звершеннями.

По факту, перша зафіксована сутичка між сапієнсами та неандертальцями скінчилась на користь неандертальців. Близько ста тисяч років тому, деякі групи сапієнсів мігрували в Ліван, що був неандертальською територією, і не змогли там закріпитись. Можливо, причиною був різкий спротив тубільців, чи жорсткий клімат, чи незвичні місцеві паразити. Так чи інакше, сапієнси відступили, лишивши неандертальців володарями Близького Сходу.

Ця відсутність успіхів підводить вчених до думки, що внутрішня структура мозку прадавніх сапієнсів відрізнялась від нашої. Вони були схожі на нас, але їхні когнітивні здібності — навчання, запам’ятовування, спілкування — були гіршими. Навчити прадавнього сапієнса англійської мови, навернути його у християнство, чи пояснити йому теорію еволюції не вийшло б ніяк. Аналогічно, нам було б дуже важко опанувати їх мову та спосіб мислення.

Але потім, десь із 70 тис. років тому, Homo Sapiens почали робити дуже дивні штуки. Приблизно тоді групи сапієнсів виступили з Африки вдруге. Цього разу вони знесли неадертальців та інші види людей не тільки з Близького Сходу, але з лиця землі взагалі. За дивовижно короткий проміжок часу сапієнси досягли Європи та Східної Азії. Близько 45 тис. років тому вони якось примудрились переплисти відкрите море й висадитись в Австралії, куди до того не ступала нога людини. За час від 70 до 30 тис. років тому були винайдені човни, масляні світильники, луки з стрілами та голки — без яких неможливо зшити теплий одяг. Перші безсумнівні об’єкти мистецтва також датуються цією ерою, як і перші чіткі ознаки релігії, комерції та суспільного розшарування.

Більшість дослідників вірять, що ці безпрецедентні досягнення були наслідком революційних змін у когнітивних здатностях сапієнсів. Вони вважають, що люди, котрі звели неандертальців в могилу, заселили Австралію і вирізьбили Штадельську леволюдину — були такі ж розумні, творчі та чуйні, як і ми. Якби нам зустрілись митці з Штадельскої печери, ми змогли б вивчити їх мову, а вони нашу. Ми б змогли пояснити їм все що знаємо: від пригод Аліси у Задзеркаллі до парадоксів квантової фізики — а вони могли б розказати нам, як вони бачили світ.

Фігурка «леволюдини» зі слонової кістки з Штадельскої печери в Німеччині. Десь 32 тис. років тому. Тіло людське, а голова лев’яча. Це один з перших безперечних доказів мистецтва, а можливо й релігії, та здатності людського розуму уявляти речі, що не існують.

Поява нових способів мислення та спілкування між 70 та 30 тис. років тому називається Когнітивною Революцією. Що спричинило її? Ми не певні. Найпоширеніша теорія каже, що випадкова генетична мутація змінила роботу мозку сапієнсів, давши їм можливість думати нечуваними способами та спілкуватись мовою цілком нового типу. Можна назвати це Мутацією Дерева Знань. Чому вона з’явилась у ДНК сапієнсів, а не неандертальців? Схоже, просто так випало. Та наслідки мутації Дерева Знань цікавіші за її причини. Що ж було таке особливе в новій мові сапієнсів, що дало їм можливість завоювати світ?

Це не була перша мова на планеті. Кожна тварина має свою мову. Навіть комахи, такі як бджоли та мурахи, уміють хитро спілкуватись і інформувати один одного про місцезнаходження їжі. Також це не була перша звукова мова. Багато тварин, включаючи всі види мавп, мають звукові мови. Наприклад, зелені мавпи використовують різні крики для спілкування. Зоологи визначили крик, що означає «Обережно! Орел!». Трохи інший означає «Обережно! Лев!». Коли дослідники програвали перший крик групі мавп, ті кидали свою роботу і з острахом дивились у небо. Коли група чула другий крик, вони залазили на дерева. Сапієнси уміють вимовляти більше звуків ніж мавпи, але слони та кити нам в цьому не поступаються. Папуга може повторити все, що Альберт Ейнштейн міг би сказати, а понад те ще й зімітувати звук телефона, скрип дверей та виття сирени. Перевага Ейнштейна над папугою явно не в здатності відтворювати звуки. То чим же тоді наша мова така особлива?

Найпоширеніша відповідь: наша мова вражаюче гнучка. Поєднуючи звуки й знаки, ми можемо створювати безмежну кількість речень, кожне зі своїм окремим значенням. Таким чином ми можемо поглинати, зберігати та передавати дивовижну кількість інформації про оточуючий світ. Зелена мавпа може крикнути товаришам «Обережно! Лев!». А сучасна людина здатна розповісти друзям, що цього ранку, біля вигину річки, вона бачила, як лев стежив за стадом бізонів. Вона може описати точне місце, включаючи різні підходи до нього. І члени племені зможуть поміркувати: що тепер робити з цим знанням. Чи не варто сходити до річки, відігнати лева й пополювати на бізонів.

Друга теорія погоджується з тим, що наша унікальна мова розвинулась як засіб передачі інформації про світ. Але найважливіші новини вона несла про людей, а не про левів та бізонів. Наша мова розвинулась як засіб пересудів. Згідно цієї теорії, Homo Sapiens є насамперед соціальною твариною. Соціальна співпраця є ключем до виживання та розмноження. Для давніх чоловіків та жінок було недостатньо знати, де сидять леви та пасуться бізони. Набагато важливіше було знати, хто у їхньому племені кого ненавидить, хто з ким спить, хто чесний, хто пройдисвіт.

Кількість інформації про поточні відносини кількох десятків осіб вражає. У племені з п'ятдесяти осіб налічується 1225 простих зв’язків кожен-до-кожного, і безліч більш складних комбінацій. Усі мавпи проявляють жагучу цікавість до цієї інформації, але вони не можуть ефективно пересуджувати. Вірогідно, неандертальцям та прадавнім Homo Sapiens також було важко пускати поговір — здатність неславна, але, на ділі, критично важлива для взаємодії великих груп. Нові мовні навички сучасних сапієнсів дозволили їм судачити годинами без упину. Надійна інформація про те, кому можна довіряти, а кому ні, дозволила малим групкам розростись у більші племена. Також сапієнси змогли розвинути тісніші та складніші способи взаємодії.

Теорія пересудів звучить кумедно, але численні дослідження її підтверджують. Навіть сьогодні більшість людського спілкування — емейли, дзвінки та газетні колонки — то пересуди. Воно нам настільки природне, що здається, ніби наша мова розвинулась саме для цього. Про що, думаєте, балакають професори історії чи квантової фізики за обідом? Про причини Першої Світової та кварки? Іноді так. Але частіше вони гутарять про професорку, що застукала свого чоловіка в гречці, про суперечку декана з ректором та про колегу що, схоже, купив собі лексус з дослідницького фонду. Пересуди зазвичай фокусуються на провинах. Пліткарі — то і є історична четверта влада, журналісти, що інформують суспільство і тим захищають його від шахраїв та халявщиків.


Найвірогідніше, обидві теорії — і про лева і про пересуди — вірні. Та дійсно унікальною властивістю нашої мови є не її здатність передавати багато інформації про левів та людей. Скоріш, це її здатність передавати інформацію про речі, котрі не існують взагалі. Як ми знаємо, тільки сапієнси можуть говорити про цілі класи речей, котрі ніколи не були бачені, мацані чи нюхані.

Легенди, міфи, боги та релігії вперше з’явились під час Когнітивної Революції. Багато тварин та видів людей могли сказати «Обережно! Лев!». Але завдяки Когнітивній Революції Homo Sapiens тепер могли сказати «Лев є духом-охоронцем нашого племені». Ця здатність говорити про видумки є найунікальнішою особливістю мови сапієнсів.

Досить легко погодитись, що тільки Homo Sapiens можуть говорити про речі, що реально не існують, та повірити у шість неможливих речей перед сніданком. Мавпу от не вийде вмовити віддати банан за обіцянку нескінченної кількості бананів у мавпячих небесах після смерті. Та чому це важливо? Врешті решт, видумки вводять в оману та відволікають від реальності. Люди, котрі йдуть у ліс шукати фей та єдинорогів, напевне мають менші шанси на виживання за тих, хто там шукає гриби та лосів? І якщо ви годинами молитесь неіснуючим духам-охоронцям, то хіба ви не марнуєте свій безцінний час, і краще б ви шукали їжу, бились за статус чи кохались?

Та видумки дозволили нам не просто уявляти речі, але робити це колективно. Ми можемо прясти спільні міфи, такі, як біблейська історія творення, австралійські міфи Снів чи національні міфи сучасних держав. Такі міфи дали сапієнсам безпрецедентну здатність співпрацювати чисельними спільнотами. Мурахи та бджоли також співпрацюють величезними спільнотами, але їхня поведінка дуже фіксована. Вовки та шимпанзе співпрацюють набагато гнучкіше за комах, але вони можуть це робити лише маленькими групками, де всі один одного особисто знають. Сапієнси можуть співпрацювати надзвичайно гнучкими способами з безмежною кількістю незнайомців. Ось чому сапієнси керують світом, мурахи підбирають наші недоїдки, а мавпи живуть у зоопарках та лабораторіях.

Легенда Пежо

Наші родичі шимпанзе живуть у маленьких групах з кількох десятків осіб. Вони тісно дружать, полюють разом та б’ються плече до плеча проти бабуїнів, гепардів та ворожих шимпанзе. Їхня соціальна структура зазвичай ієрархічна. Верховного шимпанзе — зазвичай він чоловічої статі— назвемо «альфа-самець». Інші самці та самиці виявляють йому свою покору поклонами та рохканням, геть як піддані люди схиляли коліно перед королем. Альфа-самець намагається підтримувати соціальну гармонію в рядах племені. Коли двоє самців б’ються, він втрутиться та зупинить насилля. Показуючи свою менш благородну сторону, він забирає собі найсмачнішу їжу та забороняє низькоранговим самцям паруватись з самицями.

Коли двоє самців борються за посаду альфи, вони зазвичай роблять це, формуючи коаліції прихильників з самців та самиць групи. Зв’язки між членами коаліції основані на близьких денних контактах: обіймах, доторках, поцілунках, чуханнях та взаємних послугах. Так само, як людські політики під час кампаній тиснуть руки та цілують дітлахів, кандидати на верховну посаду в групі шимпанзе проводять багато часу обіймаючись, похлопуючи спини та цілуючи дитинчат. Альфа-самець зазвичай виграє посаду не тим, що він найсильніший, а сформувавши велику та стабільну коаліцію. Ці коаліції важливі не лише під час відкритої боротьби за посаду, але майже у всьому повсякденному житті. Члени коаліції проводять багато часу разом, діляться їжею та виручають один одного.

Є чіткі межі розміру груп, що можуть існувати таким чином. Щоб функціонувати, всі члени групи мають близько знати один одного. Двоє шимпанзе, що ніколи не зустрічались, ніколи не бились, ніколи не чухались — не знатимуть, чи можна довіряти одне одному, чи варто допомагати одне одному, і хто з них вищий за рангом. У природних умовах типова група шимпанзе має від двадцяти до п'ятдесяти осіб. Коли кількість шимпанзе у групі зростає, соціальна структура дестабілізується, врешті-решт призводячи до розриву і виокремлення частини тварин у окрему групу. Лише кілька разів зоологи спостерігали групу більшу за сотню осіб. Окремі групи рідко співпрацюють і зазвичай борються за територію та їжу. Дослідники задокументували довгі війни між групами, а одного разу навіть «геноцидну» поведінку, коли члени однієї групи систематично забивали більшість членів навколишніх груп.

Схожі правила, напевне, діяли в соціальних життях ранніх людей, включаючи прадавніх Homo Sapiens. Люди, як і шимпанзе, мають соціальні інстинкти, що дозволяли нашим предкам формувати групи та ієрархії та полювати разом. Однак, як і соціальні інстинкти мавп, людські були адаптовані лише до маленьких і близькознайомих груп. Коли група виростала завеликою, соціальний порядок розхитувався, й вона розпадалась. Навіть якщо якась особливо родюча долина могла б прогодувати 500 прадавніх сапієнсів, така кількість незнайомців ніяк не могла б ужитись разом. Як вирішити: хто має бути лідером, хто де буде полювати, чи кому з ким паруватись?

На світанку Когнітивної Революції пересуди дозволили Homo Sapiens сформувати більші та стабільніші групи. Та навіть пересуди мають свої обмеження. Соціологічні дослідження показали, що максимальний «природній» розмір групи, що тримається на чутках, складає десь 150 осіб. Більшість людей нездатні ні близько знати, ні ефективно пліткувати про більше ніж 150 чоловіків і жінок.

Навіть сьогодні критична межа людських організацій лежить десь близько цього магічного числа. До цієї межі спільноти, бізнеси, соціальні мережі та військові підрозділи можуть діяти, спираючись на особисті знайомства та перекази. Нема потреби у формальних званнях, титулах та кодексах для підтримання порядку. Чота з тридцяти солдат, чи навіть сотня, здатна функціонувати на близьких відносинах, з мінімумом формальної дисципліни. Авторитетний сержант може стати «королем» сотні та мати владу навіть більшу за призначеного офіцера. Сімейний бізнес може вижити та процвітати без ради директорів та бухгалтерського відділу.

Але після того, як межу в 150 осіб перейдено, речі більше так не працюють. Неможливо керувати полком так, як керують чотою. Успішні сімейні бізнеси зазвичай переживають кризу, коли вони виростають та наймають більше людей. Ті з них, що виявляються нездатні перевинайти себе, йдуть на дно.

То як же Homo Sapiens змогли перейти цю критичну межу, і зуміли заснувати міста з десятками тисяч жителів та імперії з сотнями мільйонів підданих? Секретом, вірогідно, якраз і є поява видумок. Велика кількість незнайомців змогли ефективно співпрацювати завдяки вірі у спільні міфи.

Будь-яка масштабна людська співпраця: сучасна держава, середньовічна церква, старовинне місто чи давнє плем’я — спирається на спільні міфи, що існують лише у спільній людській уяві. Церкви спираються на спільні релігійні міфи. Два католика, котрі ніколи не зустрічались, можуть разом піти у хрестовий похід чи пожертвувати на шпиталь, бо вони обидва вірять, що Бог втілився у людську плоть та дозволив розіп'ясти себе на спокуту наших гріхів. Держави спираються на спільні національні міфи. Два серба, котрі ніколи не зустрічались, можуть ризикнути життям заради один одного, бо обидва вірять у існування сербської нації, сербської батьківщини та сербського прапору. Юридичні системи спираються на спільні міфи про правосуддя. Два юристи, котрі ніколи не зустрічались, можуть, тим не менш, поєднати зусилля для захисту третього незнайомця, бо вони обидва вірять у існування законів, правосуддя, людських прав — та грошей в плату за послуги.

Однак, жодна з цих речей не існує поза історіями, що люди видумують та розповідають одне одному. У всесвіті немає богів, немає націй, немає грошей, немає прав людини, немає законів і немає правосуддя поза спільною уявою людських істот.

Люди легко розуміють, що «дикуни» скріпляють свій суспільний порядок вірою у привидів та духів і спільними танцями навколо багаття в повнолуння. Однак ми забуваємо, що наші сучасні установи працюють точнісінько так само. Візьмемо, к приміру, світ сучасних бізнес-корпорацій. Сучасні бізнесмени та юристи є фактично могутніми чаклунами. Принципова різниця між ними та шаманами давніх племен полягає в тому, що сучасні юристи розповідають набагато дивніші історії. Легенда Пежо може слугувати нам добрим прикладом.


Трохи схожий на Штадельску леволюдину значок нині прикрашає собою автівки, грузовики та мотоцикли від Парижа до Сіднея. Це знак машин, зроблених компанією Пежо, одним з найбільших та найстарших європейських автовиробників. Пежо почалась як невелика сімейна компанія у селі Валантіньє, усього за 300 км від Штадельської печери. Сьогодні ця компанія має десь 200 тисяч робітників по світу, більшість з яких одне одного не знають. Ці незнайомці співпрацюють так ефективно, що у 2008 році Пежо виробила більше ніж півтора мільйони автівок, заробивши на них близько 55 мільярдів євро.

Та в якому сенсі ми можемо сказати, що Peugeot SA (офіційна назва компанії) існує? Є багато машин «пежо», але, вочевидь, вони не є компанією. Якщо усі «пежо» в світі одночасно розбити та продати на металолом, Peugeot SA не зникне. Вона продовжить виробляти нові машини та випускати річні звіти. Компанія володіє фабриками, станками та автосалонами, наймає механіків, бухгалтерів та секретарів, але усі вони разом не утворюють Пежо. Катастрофа могла б вбити кожного з робітників, знищити усі офіси та конвеєри. Та навіть тоді компанія може позичити гроші, побудувати нові фабрики та поставити нові станки. Пежо має керівників та акціонерів, але вони також не утворюють компанію. Всіх їх можна звільнити, а акції перепродати, а компанія лишиться, як була.

Це не означає, що Peugeot SA є незнищенна чи безсмертна. Якщо суддя присудить розпустити компанію, усі її фабрики стоятимуть, як стояли, робітники, бухгалтери, керівники та акціонери житимуть далі — але Peugeot SA негайно зникне. Коротше, схоже, Peugeot SA не має істотного зв’язку з фізичним світом. Чи вона взагалі реально існує?

Пежо є витвором нашої спільної уяви. Юристи звуть це «юридична фікція». На неї не можна ткнути пальцем. Вона не є фізичним об’єктом. Але вона існує як юридична особа. Як ви та я, вона обмежена законами тих країн, в яких веде справи. Вона може відкрити банківський рахунок та володіти майном. Вона платить податки, на неї можна подати в суд, і її можна засудити окремо від людей, котрі нею володіють і на неї працюють.

Пежо належить до конкретного жанру юридичних фікцій, що звуться «товариства з обмеженою відповідальністю». Ідея створення таких компаній належить до числа найгеніальніших винаходів людства. Homo Sapiens жили незчисленні тисячоліття без них. Впродовж більшості писаної історії майном могли володіти лише люди з плоті та крові, що належали до роду двоногих і головастих. Якби Жан започатковував каретний бізнес у тринадцятому столітті, він сам був би цим бізнесом. Якщо б його карета поламалась за тиждень по покупці, розлючений покупець судився б особисто з Жаном. Якби Жан позичив тисячу золотих, щоб відкрити діло, й бізнес не пішов — йому б довелось виплачувати позику, продаючи власне майно: дім, корову, землю. Може навіть довелось би продати дітей в неволю. І якби це не покрило борг, його самого кинули б у в’язницю, чи віддали в неволю до кредиторів. Він був цілком відповідальний, необмежено, за всі зобов’язання свого діла.

Якби ви жили в ті часи, ви певне б подумали двічі, перш ніж відкривати своє діло. Такі юридичні обставини й дійсно відохочували людей від підприємництва. Вони боялись починати нові бізнеси та брати на себе економічні ризики. Охочих гратися долею усієї своєї сім’ї було небагато.

Ось чому люди почали спільно уявляти існування товариств з обмеженою відповідальністю. Такі компанії були юридично відокремлені від засновників, інвесторів чи керівників. За останні кілька століть такі компанії стали основними гравцями на економічній арені. І ми так до них звикли, що забули про те, що вони існують лише у нашій уяві. В США технічним терміном для ТОВ є «корпорація». Кумедно, бо це слово походить від латинського «corpus» — тіло, а саме тіла-то корпорації і не мають. Та, незважаючи на відсутність реальних тіл, американська юридична система вважає їх юридичними особами, наче якби вони були б людськими істотами з плоті та крові.

Так само вважала французька юридична система у 1896, коли Арман Пежо, котрий успадкував від батьків велосипедну майстерню, вирішив піти в автомобільний бізнес. Для цього він заснував товариство з обмеженою відповідальністю. Він назвав цю компанію своїм ім’ям, та вона була відокремлена від нього. Якби одна з автівок поламалась, покупець міг судитись з Пежо, а не з Арманом Пежо. Якби компанія позичила мільйони франків та розорилась, Арман Пежо не був би винен кредиторам жодного франка. Позику, врешті-решт, було надано Пежо-компанії, а не Арману Пежо-хомосапієнсу. Арман Пежо помер у 1915. Пежо, компанія, жива й здорова досі.

Як саме Арман Пежо, людина, створив Пежо, компанію? Таким самим чином, яким жерці та чаклуни створювали богів та демонів впродовж усієї людської історії, і яким тисячі французьких священиків досі створюють тіло Христове кожної суботи у прихідських церквах. Усе крутиться навколо історій та здатності переконати людей у них вірити. У випадку французьких священиків ключова історія розповідає про життя та смерть Христа (за версією католицької церкви). Згідно цієї історії, якщо католицький жрець, одягнений у священний одяг, щиро скаже правильні слова у правильний момент, звичайний хліб та вино перетворяться на божу плоть та кров. Жрець вигукував «Hoc est corpus meum» (латинською «це є тіло моє») і хокус-покус — хліб перетворювався на божу плоть. Спостерігши, що жрець належно та ретельно дотримав усіх процедур, мільйони вірних французьких католиків вели себе так, наче якби Бог реально існував у освячених хлібі та вині.

У випадку Peugeot SA вирішальною історією був французький юридичний кодекс, написаний французьким парламентом. На думку французьких законодавців, якщо сертифікований юрист слідував усім належним літургіям та ритуалам, написав усі потрібні закляття та клятви на прекрасно оздобленому папері і поставив свій вигадливий підпис у потрібному місці, то — фокус-покус — започатковувалась нова компанія. Коли у 1986 Арман Пежо схотів створити нову компанію, він заплатив юристу за усі ці священні процедури. І як тільки юрист виконав усі ритуали та виголосив усі закляття та клятви, мільйони статечних французьких громадян почали поводитись так, якби компанія Пежо дійсно існувала.

Розповідати дієві історії нелегко. Важко не розповісти історію, а переконати усіх навколо в неї повірити. Чимало крутиться навколо цього питання: як переконати мільйони людей повірити у конкретні історії про богів, нації, чи товариства з обмеженою відповідальністю? Та коли воно вдається, це дає сапієнсам величезну силу, бо дозволяє мільйонам незнайомців співпрацювати й досягати спільних цілей. Лиш уявіть, як було б важко створити держави, церкви чи юридичні системи, якби ми могли говорити лише про реально існуючі речі: річки, дерева, левів.


За століття, люди виткали вражаюче складну мережу історій. У цій мережі видумки типу Пежо не просто існують, а набули величезної влади. Такі створені мережею історій речі вчені називають «фікціями», «соціальними конструктами» чи «уявними реальностями». Уявна реальність не є брехнею. Брехнею було б сказати, що біля річки сидить лев, коли ти знаєш достеменно, що його там нема. В брехні нема нічого особливого. Зелені мавпи та шимпанзе вміють брехати. Були випадки, коли зелена мавпа кричала: «Обережно! Лев!», лише для того, щоб сполохати іншу мавпу, і, коли та втече, забрати знайдений нею банан.

На відміну від брехні, уявна реальність є чимось, у що вірять усі; і, поки ця віра триває, уявна реальність має реальну силу у світі. Скульптор Штадельскої печери міг щиро вірити в існування левочоловіка, духа-охоронця. Деякі чаклуни є шарлатанами, але більшість щиро вірять в існування богів та демонів. Більшість мільйонерів щиро вірять в існування грошей та товариств з обмеженою відповідальністю. Більшість борців за права людини щиро вірять в існування прав людини. Ніхто не брехав, коли у 2011 ООН вимагала від лівійського уряду поважати людські права громадян, хоча і ООН, і Лівія, і людські права є витворами нашої плідної уяви.

Від часів Когнітивної Революції сапієнси жили у подвійній реальності. З одного боку, об’єктивна реальність річок, дерев та левів. З іншого, уявна реальність богів, націй та корпорацій. З плином часу уявна реальність ставала все більш могутньою, так що тепер саме існування річок, дерев та левів залежить від волі уявних осіб, таких як боги, нації, чи корпорації.

Обганяючи геном

Здатність створювати словами уявні реальності дозволила чисельним незнайомцям ефективно співпрацювати. Та не тільки. Оскільки великомасштабна людська співпраця спирається на міфи, то спосіб, яким люди взаємодіють, можна змінити, змінивши ці міфи. Придумавши інші історії. Часом міфи можуть мінятись драматично швидко. У 1789 населення Франції перемкнулось майже за день від віри в божественне право короля до віри у владу народу. Завдяки змінним міфам, з часів Когнітивної Революції Homo Sapiens були здатні швидко змінювати свою поведінку відповідно до нових потреб. Це відкрило нам швидкісну трасу культурної еволюції, позбавлену заторів еволюції генетичної. Втопивши педаль газу на цій трасі, Homo Sapiens далеко обігнали усі інші види людей та тварин в галузі співпраці.

Поведінка інших соціальних істот визначається здебільшого їхніми генами. Так, ДНК не самодержець — на поведінку також впливають фактори середовища та індивідуальні особливості. Однак, у сталому середовищі тварини одного виду будуть поводитись схожим чином. Загалом, значних змін у соціальній поведінці не виникає без генетичних мутацій. Наприклад, звичайні шимпанзе мають генетичну схильність до життя в ієрархічних групах, з альфа-самцем на чолі. Члени спорідненого виду шимпанзе, бонобо, зазвичай живуть в егалітарних групах, де править альянс самиць. Та самиці звичайних шимпанзе не можуть оглянутись на своїх родичів бонобо й організувати феміністичну революцію. Самці не можуть організувати установчі збори, скасувати посаду альфа-самця й оголосити, що віднині усі шимпанзе мають рівні права. Такі драматичні зміни неможливі без того, щоб щось помінялось в ДНК шимпанзе.

З тих самих причин революцій не робили і давні люди. Наскільки нам відомо, зміни в соціальному устрої, винахід нових технологій та заселення нових середовищ відбувались завдяки мутаціям та тиску змін, а не з культурних ініціатив. Ось чому людям знадобились сотні тисяч років, щоб зробити ці кроки. Два мільйони років тому генетичні мутації спричинили появу нового виду людей — Homo Erectus. Його поява супроводжувалась поширенням нової технології обробки каменю, яка стала визначальною рисою цього виду. І поки Homo Erectus не зазнав подальших генетичних змін, його кам’яні інструменти лишались тими ж самими — майже два мільйони років!

Сапієнси ж, з самих часів Когнітивної Революції, були здатні швидко міняти свою поведінку, не потребуючи жодних генетичних змін для того, щоб передати нові моделі наступним поколінням. Добрим прикладом може слугувати поява бездітних еліт, таких як католицьке священство, буддистські чернечі ордени та китайські бюрократії євнухів. Існування таких еліт йде всупереч найфундаментальнішим принципам природного відбору: панівні члени суспільства добровільно зрікаються розмноження. Альфа-самці шимпанзе використовують свою владу для того, щоб мати секс із якомога більшою кількістю самиць — а отже, зачати більшість молоді у групі. Альфа-чоловіки католицької церкви натомість зовсім утримуються від сексу та піклування про нащадків. Це утримання не спричинене ані браком їжі, ані відсутністю статевого потягу. Не є воно і результатом якоїсь дивної генетичної мутації. Католицька Церква пережила століття не завдяки передачі «гена целібату» від одного Папи до іншого, а лише завдяки переказуванню історій Нового Заповіту та Кодексу Канонічного Права.

Католицький альфа-самець утримується від сексу та піклування про нащадків, хоча на те нема ані генетичних, ані екологічних обмежень.

Інакше кажучи, шаблони поведінки прадавніх людей не мінялись тисячоліттями, а сапієнси можуть змінювати структуру свого суспільства, природу міжособистих зв’язків, свою економічну діяльність та іншу поведінку впродовж десятиліть. Глянемо на мешканку Берліна, народжену у 1900 році і дожившу до похилого віку в сотню років. Вона провела своє дитинство у Імперії Гогенцоллернів за Вільгельма ІІ, дорослі роки у Веймарській Республіці, в Третьому Рейху за нацистів та ГДР за комуністів. Померла громадянкою об’єднаної демократичної Германії. Вона примудрилась бути частиною п’яти різних соціополітичних систем, хоча її ДНК лишалась точнісінько тією самою.

Це був ключ до успіху сапієнсів. У бійці один на один, неандерталець певне побив би сапієнса. Але у конфлікті сотень неандертальці не мали жодного шансу. Вони могли ділитись інформацією про лігво левів, але вони, напевне, не могли вигадати— та підправити — історію про духів-охоронців племені. А без здатності творити видумки, неандертальці були нездатні до співпраці великими колективами. Також вони не могли різко адаптувати свою соціальну поведінку у відповідь на нові виклики.

Ми, звичайно ж, не можемо зазирнути всередину неандертальського мозку та глянути, як саме йому думалось, але ми маємо непрямі свідчення обмеженості їхнього розуму у порівнянні з сапієнсами. Археологи, які відкопують стоянки сапієнсів давністю у 30 тис. років, часом знаходять там мушлі з Середземного та Атлантичного берегів. Скоріш за все, ці мушлі опинились посередині континенту завдяки торговим обмінам між різними племенами сапієнсів. На неандертальських стоянках жодних свідчень про торгівлю нема. Кожна група виробляла свої інструменти з місцевих матеріалів.

Інший приклад з Південного Тихого Океану. Групи сапієнсів, що жили на острові Нова Ірландія, на північ від Нової Гвінеї, робили особливо міцні й гострі інструменти з обсидіану. Нова Ірландія, однак, не має природних покладів обсидіану. Лабораторні тести показали, що їхній обсидіан було привезено з Нової Британії — острова за 400 кілометрів. Схоже, деякі жителі цих островів були вправними моряками і вели міжостровну торгівлю.

Торгівля може здаватись дуже прагматичною діяльністю, без потреби у видумках. Однак жодна інша тварина, крім сапієнсів, не займається торгівлею, і всі відомі нам торговельні мережі побудовані на видумках. Торгівля не може працювати без довіри, а довіряти чужакам непросто. Сьогоднішня глобальна торгова мережа тримається на вірі в такі видумки як долар, Федеральний Резервний Банк та торгові марки корпорацій. Коли два чужинця з первісних племен збираються торгувати, вони часто досягають взаємної довіри, присягаючись спільними богами, міфічними предками чи тотемними тваринами.

Якщо прадавні сапієнси, що торгували мушлями та обсидіаном, вірили у такі видумки, то цілком логічно припустити, що вони також обмінювались і інформацією, створюючи мережу знань, щільнішу та ширшу за неандертальську чи іншого виду прадавніх людей.

Методи полювання можуть бути ще одним прикладом відмінностей. Неандертальці зазвичай полювали поодинці чи малими групами. Сапієнси ж розробили методи на основі співпраці десятків осіб, а то й декількох груп. Один особливо ефективний метод полягав у тому, щоб оточити ціле стадо тварин, скажімо, диких коней, і загнати їх на вузьке місце, де легко усіх перебити. Коли все йшло за планом, групи мисливців могли зібрати кілька тон м’яса, жиру та шкір за день роботи. Й потім або справити бучний бенкет, або засушити, закоптити чи (в Арктиці) заморозити добро на потім. Археологи знайшли місця, де цілі стада забивались так щорічно. Подекуди навіть будувались загородки чи перешкоди, щоб створити штучні пастки та бойні.

Напевне, неандертальці не були надто щасливі від того, що їхні традиційні мисливські наділи перетворювались на сапієнсові бойні. Однак, коли діло доходило до силового протистояння між двома видами, неандертальці справлялись не краще за коней. П'ятдесят неандертальців з традиційною тактикою бою проти п’ятисот вигадливих сапієнсів. Без шансів. І навіть якщо сапієнси програвали перший раунд, вони могли швидко винайти нові стратагеми і здобути перемогу у другому.

Що принесла Когнітивна Революція?

Здатність передавати більші об’єми даних про світ, оточуючий Homo Sapiens. 

Наслідок:
Планування та виконання складних дій: уникання левів та полювання на бізонів.

Здатність передавати більші об’єми даних про соціальні зв’язки сапієнсів.

Наслідок:
Більші та тісніші групи, числом до 150 осіб.

Здатність передавати інформацію про неіснуючі речі: духи племені, нації, товариства з обмеженою відповідальністю та права людини.

Наслідок:
а) Співпраця між дуже великими групами незнайомців
б) Швидка зміна соціальної поведінки

Історія та Біологія

Безмежне різноманіття видуманих сапієнсами реальностей і відповідне різноманіття варіантів поведінки є основним компонентом того, що зветься «культурами». Від самої появи культур вони не переставали змінюватись і розвиватись, і цей невпинний процес змін називається «історія».

Когнітивна Революція — це, відповідно, той момент, коли історія оголосила Незалежність від біології. До Когнітивної Революції, діла всіх людських видів належали до царства біології, чи, якщо кому так більше подобається, праісторії. (Проте варто уникати терміну ‘праісторія’, бо він хибно вказує на окремішність людей від тварин до Когнітивної Революції). Від часу ж Когнітивної Революції історичні наративи заміняють біологічні теорії в ролі основних пояснень розвитку Homo Sapiens. Християнство чи Французьку Революцію неможливо зрозуміти як взаємодію генів, гормонів та організмів. Доводиться враховувати взаємодію ідей, образів та фантазій.

Це не означає, що Homo Sapiens та людська культура стали над біологічними законами. Ми все ще є тваринами, наші фізичні, емоційні та когнітивні здатності все ще формуються нашими ДНК. Наші суспільства все ще будуються з тих же будівельних блоків, що в неандертальців та шимпанзе. І що більше ми досліджуємо ці будівельні блоки — почуття, емоції, родинні зв’язки — то менше ми бачимо відмінностей між нами та іншими мавпами.

Тож було б, звичайно ж, помилкою шукати відмінності на рівні індивіда чи сім’ї. Один на один, та навіть десяток до десятка, ми до сміху схожі на шимпанзе. Значні відмінності проявляються лише коли розмір групи сягає 150 осіб, а по досягненню тисячі вони просто вражають. Спробуйте помістити кілька тисяч шимпанзе на площу Тяньаньмень, Вол Стріт, Ватикан чи штабквартиру Об’єднаних Націй — отримаєте звіринець. Люди, однак, регулярно збираються тисячами у таких місцях. Сукупно вони створюють впорядковані структури: торгові мережі, масові заходи та політичні інституції — які неможливо створити поодинці.

Звичайно ж, нам також були потрібні і інші навички, такі як здатність виробляти та використовувати інструменти. Однак інструменти були б невеликою перевагою без здатності співпрацювати з масами інших людей. Як так вийшло, що нині в нас є міжконтинентальні балістичні ракети з атомними боєголовками, а 30 тис. років тому були лише палки з гострими кінцями? Фізіологічно, людські руки не змінились за ці 30 тис. років. Альберт Ейнштейн був значно менш вправним у майструванні руками ніж давній збирач-мисливець. Натомість, наша здатність співпрацювати великими групами незнайомців казково зросла. Давню загострену палку робила за лічені хвилини одна людина, з порадами та допомогою кількох близьких друзів. Виробництво сучасної атомної боєголовки потребує співпраці мільйонів незнайомців з усього світу: від шахтарів, що видобувають уран з земних надр, до фізиків-теоретиків, що довгими формулами описують взаємодію субатомних частинок.

Справжня різниця між нами та шимпанзе лежить у наявності того магічного клею, що зчіплює разом великі кількості індивідів, сімей та груп. Саме цей клей і зробив нас володарями світу.