IT Sector був на КиївПрайді-2017 і говорив з людьми

18 червня в рамках міжнародного форуму КиївПрайд пройшов четвертий український Марш Рівності: хода за захист прав і свобод спільноти ЛГБТ+. Ми поспілкувалися з присутніми, пофотографували і трохи подосліджували соцмережі.

На марш, за даними МВС прийшло близько 2500 людей. Їх охороняли 5500 правоохоронців. За даними волонтерів Маршу, прийшло близько 3500 людей — вдвічі більше, ніж минулого року.

Марш Рівності — свято видимості; боротьби за права ЛГБТ-людей і проти дискримінації і насильства.

У чому полягає дискримінація?

Ось неповний перелік прав, яких наразі позбавлена ЛГБТ-спільнота:

https://www.lgbt.org.ua/materials/show_3553/

Окрім того, «гомосексуальні стосунки» на державному рівні вважаються формою «ризикованої поведінки» і є підставою для абсолютного усунення від донорства крові. Це відбувається через асоціацію гомосексуальності з поширенням ВІЛ-інфекції, але, за статистикою Українського центру контролю за соціально-небезпечними захворюваннями, на 2015-ий рік лише 2% випадків зараження відбулись через незахищений гомосексуальний контакт.

Під час форуму КиївПрайд й напередодні Маршу Рівності активістам погрожували: сайт Гей-альянсу «Україна» зламали і оголосили «війну геям від імені патріотів України»; учасникам ЛГБТ- та правозахисних організацій надіслали листи з намаганням припинити діяльність; 17-го травня у Харкові невідомі напали на мирну акцію ЛГБТ-спільноти.

На фото нападник у синій куртці палить та рве прапор, що принесли ЛГБТ-активісти. Фото — @korenvkvadrate

Для проведення Маршу поліція перекрила вул. Володимирську. Станції метро «Льва Толстого» і «Палац спорту» не працювали з 6:00 до 14:00 — через них правоохоронці забезпечували відхід учасників Маршу.

Гасло цьогорічного Маршу Рівності — «Країна для всіх».

Зорян Кісь, організатор: «Ми отримали величезну підтримку з боку ЛГБТ-спільноти і людей, які не є її частиною, з боку міжнародних організацій, дипломатичних установ, українських правозахисних ЛГБТ-організацій».

Учасники Маршу

Підтримати рух на Марші виришіли представники не тільки Києва і багатьох українських міст, а й різних країн: посол Великобританії Джудіт Гоф, посол Канади Роман Ващук; делегації Швеції, Нідерландів, Німеччини, активісти з Росії, євродепутатка Ребекка Гармс; представники української влади — Анастасія Дєєва, заступниця міністра МВС, заступник міністра економічного розвитку і торгівлі Максим Нефьодов, депутатка Світлана Заліщук.

У ході взяли участь і люди з правозахисних організацій: Freedom House, Amnesty International; представники ООН, в тому числі УВКБ (Управління у справах біженців).

На фото, зліва: колона представників Amnesty International у жовтих футболках з райдужними прапорами; зправа: журналісти. — IT Sector

Більшість відгуків учасників та учасниць позитивні: кажуть, навколо — атмосфера свята і веселощів. На цьогорічному Марші вперше використали автоплатформу — як на класичних західних прайдах. Погрози, на погляд багатьох учасників, виявилися даремними — завдяки роботі поліції і нацгвардії.

Ірина, учасниця Маршу

Обов’язково необхідно виходити на марш рівності всім, хто підтримає права і свободи окремо взятої людини в українському суспільстві. Тому що це справа не лише ЛГБТ-спільноти, а й кожного європейця і українця.

IT Sector: Проведення таких маршів вважають «лакмусовий папірцем» суспільства. Ви згодні? Як ви можете оцінити стан українського суспільства сьогодні?

В принципі так. Динаміка українського суспільства дуже позитивна, вона змінюється, повільно — але вона є, і це кльово.

Олексій Сєргєєв, «Альянс гетеросексуалів і ЛГБТ за рівні права», Санкт-Петербург

Атмосфера чудова, багато людей, все яскраво й круто. Я вперше на Прайді– приїхав з Пітеру. В нас, на жаль, таке неможливо: у нас є державний наказ. У вас поліція охороняє, а в нас може й дубинкою вдарити.

На фото: Марш Рівності — на середньому і задньому планах; правоохоронці — у кордоні на передньому. — IT Sector

Чи нормально боятись виходити на такі заходи?

«Активізм — це право, а не обов’язок. Я не критикую людей, які бояться виходити на Марш, але буду всіляко намагится своїм прикладом пояснити, чому це важливо, чому ніхто за них це не зробить, і, я думаю, що нас ставатиме більше і більше».

Я не знаю, як з цим справи в Україні — в Росії, на жаль, так: боятись нормально. Держава сама розпалює гомофобію законодавством. Але ми проводимо акції, і особливої агресії немає. Всім просто байдуже. Я не можу сказати, що є якісь гарячі шанувальники, але більшості просто байдуже: у нас більш пасивне суспільство. Тому… якби держава хоч не заважала — я не кажу про допомогу — було б набагато краще. В Україні, як я розумію, по регіонах ситуація відрізняється: є більш гомофобні, є менш. Але зараз мені здається, що Прайд — це безпечне місце. Зараз більш вірогідно, що тебе знайдуть десь на тихій вулиці, ніж тут серед людей. Мені здається, що, побувавши на Прайді, людина припинить боятись. Адже це дуже важливо — відкритість. Багатьох лякає навіть не те, що навколо, скільки внутрішня гомофібія.

Як зробити так, щоб гетеросексуальні люди припинили бути байдужими?

Цим і займається наша організація. У нас досить багато гетеросексуальних людей і ми намагаємося працювати з іншими. Я думаю, що треба пояснювати; в першу чергу необхідна просвіта. Тоді люди починають переходити на нашу сторону. Якщо подивитися прайд у країнах, де він проходить давно, більшість людей там — не ЛГБТ, а гетеросексуали. Я думаю, це все-таки прийде. Але головне — відкритість. Без цього ніяк. Бути публічно відкритим важко, але це несе великий оптимізм.

На фото учасник Маршу рівності спиною і плакат: “By the way, it’s 2017!” (з англ. — “До речі, зараз 2017-ий!) — IT Sector

Волонтери Маршу

Внутрішніми питаннями Маршу, його організацією та безпекою опікувалися понад 60 волонтерів. Підготовка до заходи почалася у вересні 2016 року — у середньому, активісти збиралися щомісяця. Оргкомітет сформували під новий рік. Перший тренінг для волонтерів активісти провели у середині травня, другий — на початку червня; вони вчилися організовувати колони, розробляли інструкції безпеки для учасниць та учасників маршу, моделювали дії на випадок складних обставин.

Зяблікова А., волонтерка Маршу Рівності

Минулий рік був моїм першим кроком в світ ЛГБТІК-волонтерства — до цього я собі уявляла, що діяльність спільноти полягає у лампових посиденьках з какавушкою: вони там сидять і стереотипними інтонаціями люб’язно спілкуються. Це така внутрішня гомофобія. Коли ти кажеш «я толерантний, але… це бачать діти\хай йдуть у спальню\жіночні чоловіки огидні» — це «зовнішній» гомофобний табір. А коли при цьому ти — представник ЛГБТ-спільноти — внутрішній. Тоді мені було складно зрозуміти, що мені треба робити. Здавалося, я повинна лягати груддю на гранату або відбивати учасників з рук політичних опонентів. Потім стало зрозуміло, що ймовірність такого набагато менша ніж, наприклад, те, що люди будуть неохоче шикуватися в колони, що з голови повилітають всі кричалки чи пересохне горло. Важко було припинити мандраж.

На фото: Марш Рівності. На передньому плані — учасниця із українським прапором на плечах і плакатом з чорним надписом на райдужному фоні “No fear” (“Ні страху”). На середньому плані — учасниця Маршу з плакатом з білим надписом на чорному фоні: “Keep calm and legalize love” (“Зберігай спокій та легалізуй кохання”). — IT Sector

Цього року я більш за все боялась, що будуть збоїти рації, що ми почнемо організовувати колони надто близько до початку і всім не вистачить місця, що ми знову не розповсюдили кричалки заздалегідь. Складно було приймати рішення через дефіцит часу: допомогти впустити учасників, які залишилися за закритою рамою сам-на-сам з опонентами чи бігти на свій пост; кричати гасла з квір-феміністками чи поберегти горло на випадок, якщо доведеться кричати щось термінове. І, звичайно, чи виймати лицьовий пірсинг, щоб не покалічитись, якщо що, і потім миритись з незручностями, — чи забити на це.

Загалом, якщо минулого року я йшла на Марш, щоб подивитися страху в очі, зараз я вважаю, що бути волонтером чи волонтеркою навіть безпечніше, ніж брати участь в ході. Не тому, що в нас більше інформації про організацію чи більше часу, щоб скласти картину дій у голові якщо щось трапиться, а через те, що заздалегідь ми морально готові до найгіршого. Наприклад, перед Маршем я сказала своїй партнерці: «Ти ж пам’ятаєш, якщо буде летіти щось підозріле, ми лягаємо?»; а вона мене питає — «Що, прям на нього?». Волонтерство відбирає можливість прийти з плакатом, поспілкуватися з пресою і «потрапити в телевізор». Не можна розслабитись і отримувати задоволення, врешті-решт. Але воно дає інше: можливість перевірити себе й інших ЛГБТІК-активісток і активістів на міцність, відчуття самоактуалізації і належності до необхідної, хоча й нелегкої, справи захисту прав людини.

Противники Маршу

Противники маршу вирішили збиратися на акцію проти пропаганди гомосексуалізму напередодні о 17:00 — щоб лишатись на вулиці і «не пускати збоченців на головну вулицю України». Марш Рівності мав пролягати від Будинка Вчителя і до площі Льва Толстого, — але противники руху заблокували вул. Володимирську. Частина правоохоронців взяли їх у кільце, поки інша імпровізовано змінювала маршрут ходи: до метро Льва Толстого активісти Прайду дійшли по бульвару Шевченка та Терещенківській.

Представники ВО «Свобода», «Правого сектору» та інших націоналістичних організацій говорили про нищення ЛГБТ-спільнотою української нації і включали різні пісні — в тому числі, присвячені святкуванню Дню Батька (як альтернативі Маршу). Усього мітингували проти маршу 300–400 чоловік.

На фото, дальній план: Едуард Юрченко, реченик нацкорпусу; середній план: імпровізована трибуна з кузова грузової автівки з колонками; дівчина в окулярах з червоним волоссям майже у профіль; передній план: чоловік, що стоїть спиною до камери, і знімає спікера. — IT Sector

Едуард Юрченко, речник «Національного корпусу»:

«Ті люди, які вийшли на вулиці, вони налаштовані мирно. Але рішуче і категорично. Ми стверджуємо, що гомосексуалізм — це збочення, це гріх, це хвороба. Ці люди, які потребують духовної опіки і піклування, реабілітації. Багато з цих людей, на жаль, пережили сексуальне насильство в дитинстві й підлітковому віці. Люди, які мають глибокі травми — вони потребують допомоги».

«Події, які відбуваються на вулиці Володимирській, вони називаються чомусь Маршем Рівності. Але що це за марш рівності, коли станція метро закривається для всіх, окрім гомосексуалістів? Що це за марш рівності, коли лише окремі можуть виїхати на центральні вулиці міста? Що це за марш рівності, коли дискримінуются права сімей, матерів, батьків і дітей?»

«Коли діти вас спитають «Тато, де ти був?» Ви скажете: «Я був на гей-параді». Фактично сьогодні в тому числі правоохоронні органи беруть участь в організації проведення гей-параду. Хоча це називається «забезпеченням громадського порядку». Я дуже добре розумію, що більшість з вас абсолютно не хоче тут знаходитись і займатися тим, до чого змушують. Ви виконуєте наказ — але разом з виконанням наказу майте совість і сумління задекларувати свою позицію. Минулого року декілька поліцейських було звільнено через відмову брати учась у проведенні гей-параду».

Листівка від україньких націоналістів: “В Україні вирізають сім’ю”. Далі в рядок чотири фігури — пунктирні силуети батьків ніби “вирізані” з “сімейного кола”, між ними діти забарвлені у національні кольори, “син” блакитного кольору і “донька” жовтого. Далі текст, який акцентує увагу на “адаптації законодавстра України до певних норм і “цінностей”, що повністю змінять українські закони у сферах сімейного та цивільного права та наблизять його до “негативних стандартів” ЕС”. — IT Sector

Юрій Ноєвий, ПО «Свобода»

IT Sector: Чому ці люди [учасники Прайду] — українофоби?

Вважають, що виникаюча українська культура — це відстало і це фашизм. Якщо ти уважно подивишся на так звану теорію гендеру ти прекрасно зрозумієш, що української культури та українських цінностей там немає. Візьми якийсь підручник з українознавства і порівняй, що вони в своїх офіційних релізах пишуть. Ту політику, яку вони сьогодні ведуть в Міністерстві освіти, яку вони сьогодні ведуть в трудовому законодавстві, — все це звичайна чиста українофобія. Скажи, будь ласка, трудове законодавство, — яке воно має відношення до гендеру? Молодіжна політика яке має відношення до гендеру? Під тиском певної ідеологічної групи вся Конституція має бути переписана? Стаття 51? […] Дивися, от вони зібрали там пять тисяч людей — вони заявили про це. Суто формально рахуєм статистику: 2500 чоловіків і 2500 жінок. Стать — вона дається раз на життя. Навіть якщо ти зробив маніпуляції зі своїм тілом, генетично ти або чоловік, або жінка. Значить, 2500 сімей не створені. Чисто по нашій статистиці — від 3000 дітей не народжені. Дивися, вони ж кажуть: «Гендер — це особистий вибір». Отже, нагнітаючи атмосферу в медіа, розширюючи сферу впливу їхньої субкультури, частина чоловіків і жінок не створить сім’ю.

[IT Sector просить коментар про гетеросексуальних людей, які не хочуть мати дітей чи одружуватись, але Юрій продовжує говорити після короткого «Це неправильно»].

Це потрібно Україні? Президент Порошенко з цим згоден? […] Ми закликаєм до створення інституту уповноваженого з сімейних питань. Порошенко і Гройсман в 17-ому році заборонили створювати такий інститут. А суто українофобний інститут уповноваженого з гендерних питань — чисто такий більшовицький, ідеологічний підхід до української культури: протиснути і знищити — вони впроваджують. Це свідчить про те, що це чисто відверта українофобія, яка захищається репресивним апаратом держави. Я не платив за це податки.

IT Sector: Інститут уповноваженого з сімейних питань — чим він має займатись, на вашу думку?

Тим, про що ти тільки що спитала: тим, що гетеросексуальні люди — з різних причин, це можна аналізувати, — не створюють сімей і дітей.

Кінець акції

Після закінчення ходи, учасників розвозили на метро і автобусами. Маршрути — до «секретних місць». У одному з автобусів волонтерка рекомендувалa: «Якщо у когось є гетеросексуальний друг чи подруга, візміть його чи її за руку; це зовсім не страшно і необхідно для вашої безпеки. Вони дуже засмучені, їм дуже хочеться навалять пи**и, тому вони шукатимуть всіх, хто схожий, чи не схожий».
Марш КиївПрайд-2017. -=IT Sector

За оцінкою Зоряна Кіся, Марш Рівності та сам КиївПрайд пройшов на дуже високому рівні — за підтримки активістів, волонтерів і медіа. Руслана Панухник, представниця оргкомітету КиївПрайду, говорить: безпосередньо під час маршу «серйозних сутичок» не було — лише штовханина, образи з боку націоналістів і відбирання та спалювання ЛГБТ-прапорців; двоє поліцейських отримали поранення. Порушників відпустили. Напади почалися потім, через 2–3 години після завершення Маршу.

В дев’яти нападах на учасників та учасниць ходи постраждало дванадцять учасників; серед них — громадянин Ізраїлю, на якого напали у МакДональсі, білоруський спостерігач з правозахисної організації «ОЗОН» і волонтер Центру інформації про права людини. Останній після маршу годину сидів в кафе, а потім поїхав маршруткою на Подол; «пройшовся 50 метрів від зупинки, до мене підбіг чоловік і сказав «Ну що, як Марш Рівності?» У цей момент мене повалили на землю і до хвилини били»; речей із символікою КиївПрайду волонтер із собою не мав.

Марш рівності і соцмережі

Після Маршу Рівності частина українців (і праворадикальні сили, і ЛГБТ+) засудили використання лозунгів «Make love, not civil war» («Займайтеся коханням, а не громадянською війною») і «Смерть нації, квір ворогам» на плакатах. Праворадикали знову звинуватили КиївПрайд у антинаціоналістських українофобних настроях і зібралися написати заяву в СБУ. Оргкомітет Прайду у відповідь на обурення опублікував повідомлення, в якому заявив, що премодерацію плакати не проходили, а єдиною вимогою до них була відсутність закликів до насильства та інших порушень діючого законодавства. Це організатори підтвердили і на прес-конференції Українського кризового центру.

На фото: учасники та учасниці маршу рівності з райдужними прапорцями і плакатами. На середньому плані: плакат “Make love, not civil war”, на задньому — “Любов є закон”. — Інтернет

Тимур Левчук, волонтер в Центрі інформації про права людиниі активіст КиївПрайду зауважив, що такі плакати є намаганнями «тих, хто не доклав жодних зусиль, щоб хода відбулась, дискридетувати український ЛГБТ-рух та його союзників».

Активістка, яка нібито (за свідченнями видання Інформатор) тримала плакати з “антиукраїнськими” гаслами, отримала купу листів з погрозами — хоча насправді до цього відношення не мала. На її захист на у відповідь всім обуреним квір-анархо-феміністки написали:

«У російської пропаганди є багато ресурсів для того, щоб перекрутити або придумати будь-які події та використати будь-що на свою користь незалежно від цілей і бажань людей. Тому самоцензура лгбт+ і страх “провокації російської пропаганди” — це часто лише виправдання. Набагато важливішим є мовчазне ігнорування правого повороту в українському суспільстві, за якого незгода чи будь-яка відмінна думка миттєво прирівнюються до сепаратизму та зрадництва. Це підтримують зокрема й мейнстримні лгбт-організації, яким “безпечніше” побачити сепаратизм чи провокацію в плакаті й закликати до цензури, ніж визнати, що в лгбт+-спільноті є люди з різними політичними поглядами. Попри те, що плакат “Make love not civil war” міг бути й закликом не вести “війну проти ЛГБТ+” в українському суспільстві, його одностайно зчитали як оцінку війни на сході як громадянської. Та ще й писану за “кремлівською методичкою”.
Різка негативна реакція на плакат “Смерть нації, квір ворогам”, який обурив і правих, і ліберал_ок (в середовищі ЛГБТ+ й поза ним) — чергове свідчення того, що ми живемо в полоні правого націоналістичного мислення, яке й визначило тлумачення змісту цієї фрази».
На фото: представни_ця колони анархо-квір-феміністок у чорній чутболці і рожевій фаті з плакатом “Нас не можна “включити” на ваших умовах”. —

Зяблікова, волонтерка Маршу Рівності, коментує ситуацію: «З приводу плакатів, які критикували націонал-патріотичну і мілітарну позиції, як і з приводу будь-яких інших політичних плакатів, ніяких прямих інструкцій у волонтерства не було. Квір-анархо-феміністки критикують оргкомітет через розділення теми Маршу на «офіційну» і «неофіційну», хоча його офіційний месседж — «Країна для всіх». І особисто мені дуже нераціональним здається насильство, яке виправдовується посиланнями до якогось соціального конструкту «білих і гордих гетеросексуальних українців».

А поки праворадикальні українці уважно дивилися і коментували плакати Маршу Рівності, люди дивилися на їхні — і помітили там георгіївські стрічки.

На фото, у центрі: листівка українських націоналістів з надписом “ЛГБТ. Розшифровка”; тези про перетворення гомосексуальності з моральної в політичну проблему; посягання руху за “права секс-меншин” на фундаментальні свободи; про необхідну для батьків, дітей, політиків, виборців, віруючих і атеістів інформацію. Зверху: плакат з надписом “Мама папа хорошо — папа папа плохо”. На задньому плані — мітингуючі з георгіївськими стрічками. — IT Sector

Це помітила і група людей, яка визнала авторство плакатів ‘Make love, not civil war’. Підтвердилась теорія малої групи користувачів соцмереж: автори дійсно керувалися слеш-культурою (відображення гомоеротичних стосунків персонажів фільмів, книг, тощо), алюзіями на комікси “Marvel: Civil War” і фанфікшеном. Студентки-активістки говорять:

“Ще можна додати, що “супергеройська” тематика у Марвел досить часто стоїть поряд із дискримінацією меншин; комікси повні посилань на історію боротьби за громадянські права. Тож посилання на героїв Марвел на прайді цілком виправдане, такий-собі жарт “для своїх”. Ультрапатріотична частина суспільства другий день обурюється через те, що побачила пропаганду сепаратизму в гей-алюзіях на популярний комікс. Сподіваємося, тепер всі можуть розслабитись і подумати про те, що робили георгіївські стрічки на листівках противників маршу. Чи про те, чому їх організація називається так само, як фонд московського олігарха Малофєєва”.
Персонажі коміксу Марвел “Громадянська війна”: Тоні Старк та Стів Роджерс. — Інтернет

На Марші Рівності в 2017 році прийшло більше людей — більше було й правопорушень. Деяких затриманих відпустили, деяких — шукають і досі. Одні учасники та учасниці ходи вважають, що все було добре і закривають конфлікні теми, інші — засуджують систему капіталістського патріархального пригнічення в Україні. Праворадикальний рух потребує від організаторів офіційного висловлення своєї позиції щодо війни на Донбасі.

Анна Шаригіна, директорка КиївПрайду, написала на своїй сторінці в Facebook про незадоволення заходом різних соціальних груп: “Для правих саппортерів ми недостатньо демонстрували свій патріотизм, для лівих — надчасто говорили українською. Для центристів — було мало медійних та політичних персон. Для анархістських — недостатньо активно включали виключених. І це ще все продовжується”.

За реакцією на Марш Рівності, за словами журналіста Артема Зайця, можна визначити, чи здатні ми взагалі хоч якось уявляти себе на якомусь іншому місці, в якихось інших обставинах окрім “тут і зараз”. Наразі можна сказати: проведення цього заходу в Києві з кожним роком стає більш масштабнішим.