Бертран Расселл про довершене життя
У нашому сучасному світі, до болю і нудоти переповненому рецептами персонального успіху та продуктивності, ми часто забуваємо про важливість приналежності до чогось більшого ніж ми самі. Проте, мабуть, лише поглянувши на своє життя з більш універсальної перспективи, ми будемо в змозі змиритись з власною смертністю та недосконалістю.
Один з найвідоміших філософів ХХ століття та лауреат Нобелівської премії з літератури Бертран Расселл (1872–1970) у своєму есе “How to Grow Old”, використовуючи прекрасну метафору життя як ріки, розмірковує над питанням, що робить життя людини довершеним:
Поступово роби свої інтереси ширшими та більш безособистісними, аж доки крок за кроком стіни власного еґо відступлять і твоє життя поступово зіллється з універсальним. Окреме життя людини має бути подібним до річки — спочатку маленької, вузько замкненої у власних берегах, що невпинно несеться повз скелі і над водоспадами. Поступово вона стає ширшою, береги відступають а вода тече спокійніше, щоб наприкінці без видимого переходу злитись з морем, безболісно втративши індивідуальне буття.

Відомий своїм атеїзмом, Расселл однак пропонує щось, що трохи нагадує християнський (принаймні у моєму розумінні) підхід до життя, у якому індивідуальне (минуще і недосконале) завжди буде шукати довершеності в універсальному, чим є Бог (вічне та ідеальне).
Чоловік, котрий у старшому віці дивиться на своє життя в такий спосіб, не буде страждати від страху смерті, бо важливі для нього речі продовжать існування. І якщо разом з занепадом життєвої сили зростатиме втома, думка про відпочинок не буде небажаною. Мені б хотілось померти працюючи, знаючи, що інші продовжуватимуть робити те, що я не буду в змозі робити і задовольнитись думкою, що все можливе було зроблено.
Джерелом цього допису є чудовий сайт Brain Pickings, що є збірником коротких текстів і цитат переважно філософів та письменників з короткими коментарями авторки сайту — американки болгарського походження Марії Попової: