Як потрапити на Burning Man, якщо не їхати на Burning Man?
Привіт!
Нижче на вас чекає мій недолугий переклад українською матеріалу, оригінал якого ви знайдете тут. Сподіваймося, що зачинена на карантин спільнота українських бернерів нарешті дістанеться Black Rock City цього року, але готуватися потрібно до будь-яких варіантів.
Якщо вам набрид коронавірус та кисневе голодування, підписуйтесь на телеграм-канал «КУРЕНІВСЬКИЙ КУР’ЄР» негайно!
Ось перша частина нашої серії про науковців-біхейвіористів на Burning Man — тимчасовому суспільстві з 70 000 осіб, яке на тиждень збирається кожного літа в пустелі Невади. Burning Man відомий радикальними правилами, які він пропагує, та економікою дарування. Цей гігантський соціальний експеримент — справжній магніт для допитливого вченого. У другій частині Крістен Берман пояснює, як навіть на Burning Man ви не можете уникнути позиву «рівнятися на сусідів» — але із однією ключовою різницею (ось цей переклад — Куренівський Кур’єр).
Щойно Burning Man закінчуєіться, та настає час, коли багато ЗМІ пересипають свої сторінки зображеннями запилених автолюбителів, що блукають навколо палаючих восьминогів, високих 40-футових статуй та інших монументальних мистецьких творів, характерних для цієї події. Хоча ці фотосесії радують деяких читачів, в інших вони викликають втомлення. У моїй стрічці Facebook хтось пише: «Я ніколи не зрозумію захоплення цим фестивалем. Я б не поїхав, навіть якби це була моя робота». Ще один допис: «Це схоже на неабиякий біль. Ви краще проведете час вдома».
Вони мають рацію: звичайно, є простіші способи провести тижневу відпустку. Щоб поїхати на Burning Man, вам доведеться влаштовувати життя у віддаленому високогірному пустельному місці із сильно мінливою погодою. Ви повинні мати при собі усе необхідне — включаючи житло, їжу та воду. Ви зобов’язуєтеся жити за десятьма принципами, які прив’язують вас до соціально щедрого та екологічно свідомого кодексу поведінки. Ви, швидше за все, будете волонтерити, а не розслаблятися протягом деякого часу у Блек-Рок-Сіті (назва тимчасового мегаполісу, який відвідувачі будують щороку).
Чи можливо отримати доступ до деяких істотних психологічних переваг досвіду Burning Man під час «перебування вдома»?
І все ж орди знову і знову збираються навколо Burning Man. Серед них багато професійних біхейвіористів — деякі з них насправді вважають своєю роботою досліджувати детально задокументований позитивний поведінковий вплив цієї події. Досліджені ефекти включають те, що учасники ефективніше реагують на стрес, стають більш відкритими та починають активніше волонтерити в своїх громадах. Команда під керівництвом професора Єльського університету Моллі Крокетт близька до завершення багаторічного дослідження, яке вивчає різновид зрушень у самопочутті та альтруїзмі, що відбуваються на Burning Man. За її словами, «якби соціологи мали б створити нове суспільство, розроблене для сприяння співпраці, грунтуючись на доказах лабораторних досліджень, це, мабуть, було б схоже на Блек-Рок-Сіті».
Ми з Моллі зараховуємо себе до тих, хто неодноразово повертався до Burning Man за цими перевагами — насправді, добра частина нашої дружби була сформована під час підготовки до «Бьорну» разом. (Пилозахисні окуляри? Є. Маска для пилу? Є. Матеріали для експериментів в Ultimatum Game? Є.) Але враховуючи, що до події важко дістатися і трапляється вона лише раз на рік, ми почали розмірковувати: Чи можна отримати доступ до деяких із чималих психологічних переваг Burning Man, коли «залишаєшся вдома», тобто зі значно меншими витратами часу та сил? Наприклад, протягом одного вечора з друзями та родиною?
Це була настільки спокуслива ідея, що ми зібрали разом невелику групу досвідчених бьорнерів, аби побачити, чи можна створити подібний мініатюризований досвід Burning Man. Ми розпочали своє планування, склавши список наших улюблених аспектів життя в Блек-Рок-Сіті та обговоривши, як ми наблизимо кожен із них за кілька годин.
Наше гіпотеза полягала в тому, що значна частина позитивного впливу відвідування Burning Man випливає з поширеної норми про-соціальної відданості.
На початку нашого списку була важливість альтруїзму — або, кажучи мовою Burning Man, «дарування». В основі етосу Burning Man лежить подвійне сподівання: ти достатньо підготовлений і впевнений у тому, що ти приніс усе потрібне для власного виживання, а також готовий бути винятково щедрим до інших. Що саме ви даєте, залежить від ваших ресурсів, здібностей та інтересів. Це може бути загальна готовність подати руку, або щось відчутне, що може знадобитися людям (можливо, жувальні вітамінки) або чим люди зможуть насолодитися (наприклад, твір інтерактивного мистецтва). Наша гіпотеза полягала в тому, що значна частина позитивного впливу відвідування Burning Man, походить від загальноприйнятої норми про-соціальної відданності, оскільки дослідження постійно і знову демонструють, що щедрість дає потужний приріст добробуту як для даруючих, так і для одержувачів.
Тож ми поцікавились: а що ми можемо таке дати, щоб воно було схвально сприйняте незнайомими людьми на холодних осінніх вулицях Лондона, тогочасного нашого рідного міста? Ми почали з вовняних шапок та рукавичок, та доповнювали їх зігріваючим глінтвейном та гарячим шоколадом. Ми також вирішили провести частину свого вечора, прикрашаючи шапки та рукавички, які ми роздавали, наклеюючи на них блискітки та шпильки. Наші внутрішні дошкільнята були в захваті, тоді як вчені-біхейвіористи в групі щось радісно бурмотіли про додаткові переваги ефекту IKEA, аби зробити наші подарунки більш значущими.
Спільна робота над плануванням події вже працювала як акуратний спосіб зв’язування нашої групи. Але ми також хотіли втілити принцип Burning Man «радикального включення»: ідею, що ми повинні визнавати людяність у всіх людях і «вітати і поважати незнайомця». Улюблені моменти багатьох людей із Burning Man походять із беззаперечної взаємодії із випадковими перехожими — факт, підкріплений дослідженнями про те, як наш настрій можна підняти навіть за допомогою коротких взаємодій зі слабкими зв’язками. Але якщо ми вже заповзялися долучали до розмови незнайомих людей, ми також хотіли переконатися, що вони зрозуміють це як наші добрі наміри. Тож ми домовилися одягнутися у костюми, що «провокують розмову» — додаткова перевага та можливість втілити принцип «радикального самовираження» який є ще однією приємною частиною Burning Man. Для мене це, як правило, включає в себе барвисту перуку. З цього приводу я вибрала червону, а Моллі — синю.
Ще одна річ, яку багато відвідувачів люблять у Burning Man — це відсутність відволікання на смартфони. Бьорнерський принцип «безпосередності» означає, що ви звільнюєтеся від своїх пристроїв, поки там перебуваєте. Незважаючи на те, що з кожним роком цей принцип відчуває все більший тиск, його здебільшого дотримуються (дещо допомагає відсутність сталого сигналу). Він провокує свого роду цифровий детокс, який, безсумнівно, покращує якість бесід та роздумів там. Але чи могли ми насправді залишити свої телефони, поки блукали Лондоном? Що робити, якщо щось пішло не так і нам потрібна допомога? Ми вирішили взяти один телефон на усіх — і залишити його вимкненим, про всяк випадок. Ми також погодили чіткий план зустрічі на випадок, якщо розділимося у процесі.
Зрештою, мабуть, найскладнішим завданням нашого експерименту було втілення принципу «декоммодифікації». На Burning Man ви не можете придбати нічого, окрім обмеженої кількості льоду та кави. Заборонена реклама — U-Haul навіть постачає наліпки, що блокують логотип для людей, які беруть їхні машини до пустелі. Ефект відсутності оточення закликами «купувати продукти» дивно заспокійливий і допомагає зберегти альтруїстичні наміри та поведінку, він спонукає людей діяти на «соціальному ринку», а не на грошовому ринку. Ми знали, що на справді це привілей: мати можливість вирішувати, брати гроші з собою чи ні, бо як і в будь-якому великому місті, в Лондоні є люди, що живуть на вулицях, і вони хотіли б мати цей вибір. Але в нашій щасливій групі ми зрозуміли, що єдине, на що нам справді потрібні гроші, це подорож містом — і ми можемо використовувати для цього передплачені картки громадського транспорту (відомі в Лондоні як Oyster cards). Тому ми залишили наші гаманці вдома.
У день нашого експерименту ми зустрілися рано ввечері, щоб усе підготувати. Ми веселилися, але також помітили, що ми ухиляємося від виходу з дому, дивно нервуючи, як усе буде. Можливо, ніхто б з нами не розмовляв; зрештою, британська громадськість не відрізняється своєю любов’ю до розмов з незнайомцями. Коли ми нарешті просунулися через свою стриманість і вийшли, ефект швидко настав. За кілька ярдів від наших вхідних дверей наші костюми викликали веселі коментарі від купи різниї людей на сусідній автобусній зупинці. Ми зупинилися, щоб відповісти на їхні запитання про те, куди ми їдемо «одягнені так» Ми зробили глибокий вдих і запропонували їм свої теплі шапки та напої. Коли вони запитали нас, що це буде коштувати, ми сказали «нічого». Вони були ненадовго розгублені — а потім величезні, невірячі посмішки поширилися їхніми обличчями. Їхній сміх та захоплення були більшими, ніж ми наважувалися сподіватися, і наш настрій злетів.
Вечір тішив чередою позитивних досвідів. Я пригадую, як наважилася на розмову із жінкою, яка спочатку нахмурилась у наш бік, а потім виявилося: вона незадоволена тим, що їй довелося переїхати у Лондон на роботу, бо вона вважала, що це місто холодне і недобре. Після п’яти хвилин простого спілкування вона заявила, що «факт, що таке може трапитися, змушує мене відчувати, що я можу врешті-решт дати Лондону шанс». Пізніше ми несподівано розпочали співати хором та залучили до співу усіх пасажирів в автобусі. Як ніколи, було приємно бачити, як наукові уявлення про поведінку так ефективно підтверджуються в реальному житті — і в особистому сенсі, без перебільшення можна сказати, що це в кінцевому підсумку було однією з найбільш пам’ятних і піднесених ночей у нашому житті. І ми не зустріли жодної пустельної пилової бурі по дорозі.
Автор: Керолін Уебб
Підписуйтесь на «КУРЕНІВСЬКИЙ КУР’ЄР» вже сьогодні, аби завтра здаватися собі розумнішим, ніж позавчора!
