Методи державного регулювання ринку нафтопродуктів

Анотація. У статті зроблено комплексний аналіз сучасної державної політики у сфері регулювання ринку нафтопродуктів. Доводиться, що регулювання ринку нафтопродуктів в основному здійснююється адміністративними методами, що створює перешкоди для вільного ведення підприємницької діяльності.

Ключові слова: державне регулювання, методи державного регулювання, ринок нафтопродуктів України.

Постановка проблеми. Нестабільність розвитку світової економіки, військові конфліки, природно-техногенні катаклізми та безпосередньо внутрішня політика уряду країни спричиняють великі зміни у паливно-енергетичному секторі як у нафтовидобувних країнах, так і країнах, що споживають кінцеві нафтопродукти. З роками, все більше уваги приділяється забезпеченню енергетичної безпеки країни та до мінімізації впливів зовнішніх та внутрішніх факторів, а ринок нафтопродуктів являється одним із ключових ринків багатьох країн і тому, не вщухає полеміка серед науковців щодо полегшення державного регулювання, чи, навпаки, більш суворішій державній політиці у сфері функціонування ринку нафтопродктів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз вітчизняної практики державного регулювання здійснюють такі науковці як: Л. Швайка, С. Чистов,В. Гриньова, М. Новікова, С. Онишко, В. Захарченко, Д. Стеченко та ін., а дослідження проблеми функціонування та регулювання ринку нафтопродуктів — Ж. Сіднєва, Г. Бурлака, В. Бурлака, Р. Шерстюк, С. Сапєгін, Г. Рябцев, О. Бандура, В.Л. Саприкіна та ін.

Метою дослідження даної статті являється комплексний аналіз методів державного регулювання ринку нафтопродуктів, виявлення слабких та сильних сторін від використання даних методів.

Виклад основного матеріалу дослідження. Державне регулювання ринку нафтопродуктів є складовою частиною державного регулювання економіки, і тому воно використовує притаманні державному регулюванню методи. Єдиної класифікації методів державного регулювання не має, проте науковці сходяться у думці, що основними методами є: нормативно — правові, організаційні, адміністративні, економічні та соціально — психологічні методи [10]. Через наведені методи держава має можливість використовувати численні інструменти впливу на ринок, зокрема на ринок нафтопродуктів.

Практика західного світу показує, що держави все рідше намагаються звертатись до адміністративних методів регулювання, і віддають перевагу у використанні інших методів, які створюють сприятливі умови для ведення підприємницької діяльності суб’єктами господарювання в межах наданих їм повноважень.

1. Правовий метод регулювання ринку нафтопродуктів представлений законами, які спрямовані на тривале правове регулювання ринку; постановами, указами, розпорядженнями, декретами, рішеннями, що виконують функції середньо- та короткотермінового, або оперативного регулювання. Можна виділити наступні закони, які регулюють функціонування безпосередньо ринок нафтопродуктів:

- Закон України “Про нафту і газ” від 12.07.2001 N2665-III;

- Закон України вiд 21.12.2010 № 2818-VI «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року»,

- Закон України вiд 23.06.2005 № 2711-IV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу»,

- Закон України від 22.05.03 №824-IV «Про охорону навколишнього середовища”,

До основних постанов, які регулюють ринок нафтопродуктів належать:

- Постанова Кабінету України Міністрів України від 25.05.1998 № 747 “Про утворення Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”;

- Постанова Кабінету Міністрів України від 16.12.1996 №1510 “Про Основні напрями реформування нафтогазового комплексу України”;

- Постанова Кабінету Міністрів України від 19.01.2005 № 59 “Про внесення змін до Порядку обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат”;

- Постанова Кабінету Міністрів України від 11.09.2004 № 1196 “Деякі питання продажу нафти і газового конденсату на аукціонах”;

- Постанова Кабінету Міністрів України від 08.11.06 № 1572 „Про затвердження Програми диверсифікації джерел постачання нафти в Україну на період до 2015 року” ;

Серед указів можна виділити Указ Президента України вiд 18.05.2005 № 823/2005
 «Про заходи щодо стабілізації ситуації на ринку нафти і нафтопродуктів»

До важливих розпоряджень на ринку нафтопродуктів можна віднести:

- Розпорядження КМУ, Стратегія вiд 15.03.2006 № 145-р
 «Енергетична стратегія України на період до 2030 року»,

- Розпорядження КМУ, Концепція вiд 08.12.2009 № 1498-р
 «Про схвалення Концепції створення в Україні мінімальних запасів нафти і нафтопрод”уктів на період до 2020 року»

- Розпорядження КМУ, Заходи, Перелік вiд 28.12.2001 № 619-р,

- «Про створення та функціонування державної електронної інформаційної бази даних “Нафта і нафтопродукти”.

Прикладом наказу по контролю за якістю нафтопродуктів може бути Наказ Мінпаливенерго України, Держспоживстандарт України вiд 04.06.2007 № 271/121 «Про затвердження Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України». Зареєстровано: Мін’юст України вiд 04.07.2007 № 762/14029».

Важливим є рішення РНБО вiд 05.06.2009 «Про розвиток ринків паливно-енергетичних ресурсів в рамках реалізації Енергетичної стратегії України на період до 2030 року».

Як ми бачимо, регулювання ринку нафтопродуктів відбувається численною кількістю нормативно-правових документів, які видають численні державні органи, що ставить за мету формування цілісного правового кола. Проте така велика кількість регулюючих документів не завжди являється показником ефективності державного регулювання.

2.Організаційний метод державного регулювання по суті є специфічним елементом правового методу, оскільки він реалізується через нормативно-правові акти і стосується регламентації та зміни організаційного аспекту як самої господарської діяльності так і різного роду взаємодії господарюючих суб’єктів. Організаційний метод здійснюються через:

1) визначення процедури участі в тих чи інших заходах (наприклад, у процесі приватизації, державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності);

2) сприяння укладанню угод;

3) надання необхідних консультацій та інформації;

4) розроблення стратегій, програм, прогнозів і планів розвитку держави (регіону, галузі);

5) координацію зусиль і ресурсів.

Основним організаційним документом, який регулює ринок нафтопродуктів є Енергетична стратегія України на період до 2030 року. У Стратегії описано баланс, експорт-імпорт нафти, сучасний стан нафтопереробної промисловості, перспективи його розвитку, характеристика зовнішніх і внутрішніх джерел постачання нафти та нафтопродуктів, а також описано процедуру створення стратегічного запасу нафти та нафтопродуктів [3]. Проте, дана Стратегія зараз має лише описовий характер, так як ті зобов’язання, які брала на себе держава, не були нею виконані, особливо щодо питання формування стратегічного запасу нафти та нафтопродуктів, що в свою чергу зменшило б спекуляції щодо ціни на нафту та нафтопродукти.

3. Економічні методи державного регулювання передбачають будь-яке заохочення економічних суб’єктів до розвитку виробництва, зростання національного багатства і підвищення рівня та якості життя населення. Задля цього органи державної влади активно використовують відповідні форми державного регулювання: монетарні (грошову емісію; операції на відкритому ринку; норму обов’язкових резервів; облікову ставку НБУ), фіскальні (перелік і ставки загальнодержавних і місцевих податків та зборів; операції з державними цінними паперами), соціально-економічні (надання дотацій і компенсацій, податкових та інших пільг; встановлення рівня мінімальної заробітної плати; встановлення розміру і частки бюджетних видатків на соціальний захист населення) [19].

Зазвичай, економічні методи державного регулювання носять загальнонаціональний характер, крім випадків надання дотацій, компенсацій та різного роду пільг. Урядом України не передбачено цільових економічних методів на ринку нафтопрдуктів, спрямованих на заохочення економічних суб’єктів до розвитку виробництва.

4. Соціально-психологічні методи державного регулювання передбачають формування в громадян почуття гідності, патріотизму та суспільної значущості, підвищення трудової та політичної активності, прагнення забезпечити власний добробут і добробут членів своєї сім’ї, що є характерним явищем для високорозвинених країн [10]. Проте в Україні даний метод державного регулювання практично не застосовується. Почуття гідності, патріотизму та суспільної значущості має вибірковий характер, підвищена трудова активність знаходить свою реалізацію не в Україні, а за кордоном, а прагнення забезпечити власний добробут відбувається в більшості випадків протизаконними методами.

5. Хоча вищезазначені методи більш-менш застосовуються в Україні, проте домінуюче місце у системі державного регулювання ринку нафтопродуктів все ще залишаються за адміністративними методами. Адміністративні методи регулювання ринку нафтопродуктів передбачають пряме втручання у діяльність підприємства, шляхом доведення обов´язкових до виконання державних замовлень (контрактів), ліцензування, встановлення норм і стандартів щодо регламентації відповідності вимогам внутрішнього і зовнішнього ринків, стягнення митних податків і зборів, здійснення державного підприємництва, здійснення державних інвестицій, створення цільових програм, контроль цін, контроль якості продуктів та послуг та контроль входження в ринок та виходу з нього.

1. Ліцензування. Ліцензування певних видів підприємницької діяльності направлене на захист споживачів від потенційних зловживань недобросовісних підприємств, однак, являється також одним із запобіжних засобів вільного ведення підприємницької діяльності. На сьогоднішній день, ліцензуванню на ринку нафтопродуктів підлягає транспортування нафтопродуктів магістральними трубопроводами експортно-імпортні операції з нафтою та нафтопродуктами, але час від часу з’являються ініціативи певних державних службовців щодо впровадження ліцензування переробки нафти, виробництва нафтопродуктів та оптової і роздрібної торгівлі пальним [11].

2. Норми і стандарти. Через встановлення норм і стандартів держава також має можливість здійснювати контроль за функціонуванням ринку нафтопродуктів. На сьогоднішній день в Україні діють стандарти виробництва бензинів і дизпалива (ДСТУ 4063–2001 “Бензини автомобільні. Технічні умови і ДСТУ 3868–99 “Паливо дизельне. Технічні умови” відповідно), що відповідають вимогам Євро-2 і Євро-3. “Євро” є системою контролю токсичності відпрацьованих газів автомобільних двигунів, що встановлює норми токсичності, яким повинні відповідати автомобілі та інша техніка в країнах ЄС. Покращення стандартів означає зменшення викидів токсичних відходів.

У 2000 році Україна приєдналася до угоди “Про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів, 1958 року з поправками 1995 року” (Женевська Угода 1958 року). З 1 січня 2006 року в Україні набрали чинності екологічні правила — норми “Євро-2” відповідно до Закону України “Про деякі питання ввезення на митну територію України транспортних засобів” від 06.07.2005 року, а з 1 січня 2010 року — екологічні норми «Євро -3». Проте, країни ЄС вже діють на базі екологічних норм Євро-4 і Євро-5, а прийняття цих норм в Україні все ще відтерміновується. Планувалось впровадження нових стандартів, ДСТУ 4839:2007 і ДСТУ 4840:2007 (Євро-4) з початку 2011 року, проте, через неготовність вітчизняних нафтопереробних заводів вироблять пальне нового зразка та застарілість державтопарку, цю дату було перенесено. У Таблиці 1 наведено екологічні норми нафтопродуктів, які випускають вітчизняні НПЗ та Шебелинський ГПЗ.

Таблиця 1. Продукція, яка випускається НПЗ України і Шебелинським ГПЗ

Джерело: «Консалтингова група А-95». Режим доступу: — «www.a95.ua»

Питання впровадження нових стандартів викликало конфлікт інтересів між нафтопереробними заводами України. Склалась ситуація, в котрій одні НПЗ (переважно з іноземними інвестиціями) інвестували кошти в модернізацію заводів і вже були готові до прийняття вищих стандартів якості пального з 2011 року, а інші — лобіювали відтермінування такого впровадження. Зважаючи на такий факт, Кременчуцький, Дрогобицький, Надвірнянький НПЗ та Шебелинський ГПЗ отримали переваги у заощадженні часу та інвестицій на модернізацію.

1. Митні податки та збори. Через механізм стягнення податків та зборів держава має можливість не лише регулювати ринок, але і наповнювати бюджет. Регулювання ринку через стягнення податків та зборів відбувається шляхом збільшення, зменшення чи відміни митних податків та зборів. При відміні чи зменшенні податків та зборів має місце зростання конкуренції, а при їх збільшенні — можлива монополізація ринку.

Будь-яке додаткове податкове навантаження робить бізнес менш привабливим для інвесторів. Саме на ринку нафтопродуктів можна побачити державну політику по експериментуванню впровадження податків.

Якщо брати до уваги ситуацію за останніх 10 років, то можна побачити, як, то запроваджувались, то відмінялись імпортні мита та якими темпами збільшувався акцизний збір. Так, наприклад, високі імпортні ставки мита призвели до того, що у 2005 році виник дефіцит палива на ринку України саме в час посівних робіт. Рішення цієї проблеми було знайдено у відміні імпортних мит. Таким чином, імпортери іноземного палива мали змогу вплинути на ситуацію на ринку та задовольнити зростаючий попит вітчизняних споживачів за ринковими цінами на пальне. Як ми бачимо, державна підтримка вітчизняних виробників може призвести не до збільшення суспільного добробуту, через збільшення виробництва внутрішнього товару, можливості модернізації заводів та виробничого процесу, а до його зниження.

Ще одним прикладом нестабільності держаної політики у податковому навантаженні на бізнес стала ситуація із збільшенням акцизного збору на початку 2011 року та повернення через пару місяців до попередніх ставок (Таблиця 2) [6]. Така волатильність урядових рішень може трактуватись як недалекоглядність урядовців і їхнього реагування лише на теперішню ситуацію без врахування потенційних змін та трендів як в країні так і за кордоном.

Таблиця 2. Ставки акцизного збору

Джерело: Податковий кодекс, Розділ 6, стаття 215 «Підакцизні товари і ставки податку» [14] 

Додатково, крім акцизного збору та потенційно імпортного мита, нафтопродукти обкладаються ще і ПДВ, який складає 20%. Отже, всі ці податки, збільшують вартість продукту, за який платить кінцевий споживач. Як результат, від впровадження податкового навантаження у програші залишаються споживачі.

З 1 січня 2011 року згідно Податкового кодексу України податкові агенти, які здійснюють оптову та роздрібну торгівлю паливом справляють екологічний податок у державний бюджет України. Ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива представлені у Таблиці 3.

Таблиця 3. Ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення.

Джерело: Податковий кодекс України.

Варто зазначити, що згідно Кодексу для підприємств передбачено перехідний період, відповідно до якого якщо податковими зобов’язаннями з екологічного податку виникли:

· з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2012 року включно — ставки податку становлять 50% від ставок, передбачених Кодексом;

· з 1 січня 2013 року до 31 грудня 2013 року включно — 75% від ставок, передбачених Кодексом;

· з 1 січня 2014 року — 100% відсотків від ставок, передбачених Кодексом.

1. Державне підприємництво. На ринку нафтопродуктів держава приймає участь не лише як регулюючий орган, але і як активний суб’єкт господарювання. Таку діяльність держава здійснює через володіння акціями великих підприємств ринку.

Відповідно до Указу Президента України від 25.02.98 N 151/98 “Про реформування нафтогазового комплексу України” та на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.98 N 747 ”Про утворення НАК “Нафтогаз України” до статутного фонду Компанії передано:

- ДАТ “Чорномонафтогаз” — 100 % акцій статутного фонду;

- ВАТ “Укртранснафта” — 100% акцій статутного фонду;

- ВАТ “Укрнафта” — 50%+1 акція статутного фонду.

Єдиним державним виробником світлих нафтопродуктів в Україні являється ДК «Укргазвидобування» (Шебелинський ГПЗ), яка на 100% належить НАК «Нафтогаз України.

Також, держава має вплив на ринок нафтопродуктів через володіння пакетами акцій трьох нафтопереробних заводів:

- державна частка в статутному фонді ЗАТ “Укртатнафта” (Кременчуцький НПЗ), становить — 43,054%, державний пакет акцій передано до статутного фонду НАК “Нафтогаз України”,

- державний пакет акцій ВАТ “НПК Галичина” (Дрогобицький НПЗ) становить 25%, державним пакетом акцій розпоряджається Фонд держмайна,

- державний пакет акцій ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття” (Надвірнянський НПЗ) становить 26%, державним пакетом акцій розпоряджається Фонд держмайна.

Якщо ж аналізувати сьогоднішню державну політику у сфері державного підприємництва на ринку нафтопродуктів, то можна побачити наступну ситуацію:

1. Держава повністю регулює транспортування нафти магістральними трубопроводами. Відповідно до енергетичної стратегії до 2030 року магістральні нафтогазопроводи повинні залишитись у державній власності [3].

2. Держава повністю регулює один з чотирьох морських терміналів по перевалці нафти, а саме Феодосійську нафтобазу.

3. Дрогобицький та Надвірнянський НПЗ є застарілими і потребують капітальної модернізації. Діяльність даних заводів є нерентабельною на сьогоднішній день і все активніше обговорюється можливість приватизації Надвірнянського НПЗ. Що ж до Дрогобицького НПЗ, то, після довготривалого простою, підприємству вдалось заключити контракт на поставку азербайджанської нафти на даний завод для її подальшої переробки. Проте, переробки цієї нафти на заводі не здійснюється, а потужності підприємства використовуються лише для зберігання нафти. Так, у 2011 році Дрогобицький та Надвірнянський НПЗ мають взяти на зберігання 250 тис. тонн нафти Azeri Light [12].

4. Кременчуцький НПЗ. Не врегульованим являється і українсько-російський конфлікт по питанню відсудження у 2007 році українськими компаніями акцій татарської сторони (Російська Федерація) через невиконання останньою умов договору 2004 року про створення спільно українсько-російського підприємства на базі Кременчуцького НПЗ. «Татнафта» (Татарстан, Російська Федерація) не погоджується із так званим рейдерським захопленням їхньої частки в «Укртатнафті» та подала позов у міжнародний арбітраж на 2,4 млрд. дол. США.

У березні 2011 року вже відбувся перший етап засідання українсько-російської міжурядової групи по розробці плану спільних дій по рішенню конфліктних питань навколо ПАТ «Укртатнафта», проте про вирішення конфлікту говорити ще не приходиться, а це спричиняє зволікання у інвестуванні та модернізації заводу.

5. Держава планує створити вертикально інтегровану компанію на базі НАК «Нафтогаз України», яка буде займатись дослідженням родовищ, видобутком нафти, її переробкою та реалізацією. Для цього компанія має намір: 1) провести додаткову емісію акцій у розмірі 25% статутного капіталу, 2) створити власну мережу автомобільних заправних станції у всіх регіонах України [13]. Ідея створення так званої ВІНК полягає у безпосередньому впливі держави на ринок нафтопродуктів через присутність не як регулюючого органу,а як одного із операторів ринку нафтгопролдуктів. Прихильники даної ініціативи стверджують, що це дасть змогу державі стабілізувати роботу конкурентів через безпосередню присутність на роздрібному ринку і зменшити ризик потенційних зловживань. Проте ряд експертів вже висловились про загрозу витрачання державних коштів на купівлю АЗС та нафтобаз за завищеними цінами, які були опубліковані на веб порталі Державних закупівель [17]. Таким чином, державні інвестиції у створення ВІНК вже на самому початку показують свою неефективність у використанні.

Крім того, політика держави щодо створення вертикально інтегрованої національної компанії (ВІНК) відбувається у супереч рекомендаціям міжнародних аналітиків щодо розукрупнення компаній на виробництво, транспортування та дистрибуцію енегретичної сфери [20].

Отож, як ми бачимо, замість того, щоб йти шляхом приватизації державних підприємств, держава, навпаки, починає концентрувати владу і через створення цільових програм, реалізувати не завжди економічно вигідні проекти.

6. Створення цільових програм. Однією із найрезонансніших державних цільових програм 2011 року стала програма по закупівлі російської нафти та подальшої її переробки на потужностях Лисичанського НПЗ задля безпосереднього впливу на формування ринкової ціни на нафтопродукти в Україні. НАК «Нафтогаз» вирішив стати конкурентом для вже існуючих підприємств ринку і тим самим знизити ціни на пальне. Проте пряме адміністративне регулювання ринку принесло для держави лише додаткові витрати, так як вартість пального від НАК «Нафтогаз» на аукціонах «Першої незалежної біржі» у травні, червні та липні виявилась дорожчою приблизно на 10–15 % за пропозиції решти учасників ринку.

Висновки із даної цільової програми є очевидними. Як говорив Мілтон Фрідман: «Роль держави…. полягає в тому, щоб робити речі, які ринок не спроможний зробити сам для себе, а саме визначати правила гри, виносити по ним третейські рішення і забезпечувати їх виконання» [18], а не ставати гравцем на ринку, який показує кращі результати ніж держава.

7. Контроль цін. Так як ринок нафтопродуктів є стратегічним ринком і цінові коливання пального безпосередньо впливають на вартість решти товарних груп, серед яких і товари, які складаюсь споживчу корзину, то держава чітко і відкрито здійснює регулювання цінової політики нафтотрейдерів. Підписавши 21 серпня 2006 року Меморандум про партнерство між Кабінетом Міністрів України та підприємствами і компаніями, які провадять діяльність на внутрішньому ринку нафти та нафтопродуктів і створивши Експертно-аналітичну групу (ЕАГ) на базі даного меморандуму, секретаріат ЕАГ щодекадно формує ціновий коридор на пальне для нафтотрейдерів.

З грудня 2006 р. і до цього часу на ринку нафтопродуктів України діє методика визначення «рекомендованих цін на нафтопродукти», розроблена секретаріатом експертно-аналітичної групи (ЕАГ), і всі підприємства галузі повинні притримуватись визначеного коридору цін. Однак, аналітики ринку нафтопродуктів зазначають, що формування ціни ЕАГ не відповідає реальному ринковому ціноутворенню і притримуватись даного коридору цін є збитковим для підприємств [1].

Постає питання, якщо даний коридор цін являється лише рекомендованим, тоді, можливо, потрібно переглянути взагалі доцільність діяльності такої організації і витрачання коштів на її утримання. Чи, все ж таки, за допомогою ЕАГ держава має можливість накладати санкції на підприємства, які встановлюють ціни, вище рекомендованих і тим самим вручну регулювати ринок нафтопродуктів.

8. Контроль якості продуктів чи послуг, які виробляються. Цей вид державного регулювання спрямований на захист споживачів від неякісної продукції, яку продають нафтотрейдери, а також на захист навколишнього середовища.

Відповідно до досліджень якості пального в Україні майже 35% пального є неякісним, близько 49% — бензин відповідає стандарту ДСТУ 4063–2001 «Бензини автомобільні» і близько 16% — бензин відповідав стандарту ДСТУ 4839:2007 «Бензини автомобільні поліпшеної якості» (Євро-4). Зважаючи на такий незадовільний стан якості пального держава у 2011 році збільшила фінансування на функціонування лабораторій з контролю якості та безпеки нафтопродуктів. Відповідно до Постанови КМУ на реалізацію даної мети уряд виділив 27 млн. грн. Постанові сказано: “Бюджетні кошти використовуються для забезпечення функціонування лабораторій з контролю якості і безпеки нафтопродуктів, що дасть змогу здійснювати контроль якості нафтопродуктів, які реалізовуються на споживчому ринку України, і запобігати потраплянню на нього контрафактних нафтопродуктів” [15].

Одним із способів виявлення неякісного пального є маркування нафтопродуктів при їх завезенні в Україну або при їх виготовленні в Україні. Закон України №7484 “Про впорядкування обігу нафтопродуктів” був прийнятий у липні 2011 року [2]. Це також дасть змогу, за допомогою спеціальних реагентів і приладів, ідентифікувати будь-який вид нафтопродукту для контролю сплати акцизного податку.

Отож, як ми бачимо, перші кроки з боку держави по регулюванні якості пального вже почали здійснюватись, а це означає, що відсоток неякісного пального може зменшитись.

9. Державні замовлення (контракти). Проблема державних замовлень зумовлена тим, що законодавча база є застарілою і нема чіткого визначення обрахунку заміни сільгосппродукції на нафтопродукти, що може бути неактуальним для сучасних умов. Наказ, Порядок, N 129/54, 28.04.1998 Міністерства агропромислового комплексу України «Про затвердження Порядку поставок сільськогосподарським товаровиробникам нафтопродуктів, які закуповуються за рахунок коштів, виділених для централізованої закупівлі з подальшою реалізацією їх сільськогосподарським товаровиробникам, що уклали угоди на продаж зерна за державним замовленням» був прийнятий більше десяти років тому і співвідношення зерна до нафтопродуктів з часом міняється. Тому, потрібно переглянути актуальність даного Наказу та проаналізувати доречність таких державних замовлень.

10. Контроль входження в ринок та виходу з нього. Держава має можливість регулювати входження в ринок та вихід з нього шляхом посилення чи послаблення регулюючої політики на ринок нафтопродуктів України. Наприклад, при збільшенні податкового навантаження зменшується потенційна кількість бажаючих працювати на ринку і відповідно при їх зменшенні — галузь все більше стає привабливішою для входження нових гравців. При збільшенні кількості дозвільних документів, підвищенні стандартів та норм, держава може зменшити кількість учасників ринку та ускладнити вхід для потенційних конкурентів.

Ринок нафтопродуктів можна описати як ринок із значними труднощами входу та виходу. Це зумовлено не лише значним терміном окупності вкладеного капіталу та відносною його немобільністю, але і значним державним адміністративним регулюванням, яке було описано вище.

Аналізуючи вищезазначені методи державного регулювання ринку нафтопродуктів можна стверджувати, що держава приймає активну участь у функціонуванні даного ринку через збільшення регуляторного впливу адміністративними методами. І хоча політика держави направлена на захист конкуренції [5] та до недопущення недобросовісної конкуренції [4], проте можна простежити надмірність у регулюванні ринку нафтопродуктів, що в свою чергу може призвести до бажання учасників ринку використовувати схеми ухилення від оподаткування нафтопродуктів або взагалі сховатись від регулятивних обмежень і працювати в тіні. В той час, як високорозвинені країни все більше використовують правові, економічні та соціально-психологічні методи регулювання, в Україні збільшується тиск на ринок нафтопродуктів адміністративними методами. Про це свідчать і дослідження Рейтингу економічної свободи, проведені Херітедж Фаундейшн [21].

Крім того, про надмірний адміністративний тиск пише і Державна Податкова Адміністраця України у листі №2351/5/21–0216 від 22.02.2011р. У листі сказано, що «…впровадження відповідно до Меморандуму заходів, зокрема спеціального мита без врегулювання питань, які впливають на формування ринку нафтопродуктів та створення конкурентного середовища може призвести до зростання цін на нафтопродукти та збільшення частки контрафактних нафтопродуктів» [9]. До питань, які слід врегулювати ДПАУ відносить:

1. Використання у схемах ухилення від оподаткування нафтопродуктів, на які установлені пільгові ставки акцизного податку.

2. Впорядкування діяльності з виробництва та обігу нафтопродуктів.

3. Стимулювання виробництва та імпорту якісних нафтопродуктів.

Бажання нафтотрейдерів уникнути надмірного податкового навантаження знайшло своє підтвердження і в ситуації із ввезенням нафтопродуктів на територію України без сплати податків та зборів у 2010 році. За цим фактом було створено с тимчасову слідчу комісію Верховної Ради України з питань розслідування обставин та наслідків діяльності на українському ринку нафтопродуктів компанії “Лівела” та інших пов’язаних з нею юридичних осіб [16]. Комісія повинна встановити збитки, завдані державі за ввезення нафтопродуктів без сплати імпортного мита. Аналітики ринку нафтопродуктів стверджують, що ця сума сягає 3 млрд. грн.[8]

Висновки. Аналіз методів державного регулювання ринку нафтопродуктів показав, що держава за останній період все більше звертається до використання адміністративних методів. В той час як західний світ робить акцент на використанні правових, економічних та соціально-психологічних методах, в Україні функціонування ринку нафтопродуктів дуже сильно залежить від введення чергових змін від уряду.

Крім того, помітним є факт не лише збільшення адміністративного державного регулювання, але і бажання уряду стати активним гравцем на ринку нафтопродуктів через безпосередню присутність на ньому як комерційного гравця. Проте очевидним являється те, що роль держави полягає в тому, щоб заповнити ті ніші, з якими ринок вільного ведення підприємницької діяльності не справується. А на ринку нафтопродуктів ми бачимо, що участь держави не лише здорожує вартість пального, але і створює перешкоди як для існуючих операторів ринку, так і потенційних.

Список використаних джерел:

1. В Секретариате ЭАГ опустел «холодильник»? (документы): Незалежне інтернет-видавництво OIL NEWS. Доступний з: — http://www.oilnews.com.ua/news/article8476.html

2. Верховна Рада ухвалила закон про маркування підакцизних нафтопродуктів: Агенція УНІАН. Доступний з: — http://economics.unian.net/ukr/detail/94601

3. Енергетична стратегія на період до 2030 року, затверджена розпорядженням КМУ від 15.02.2006 № 145-р. ст. 112. Доступна з www.rada.gov.ua

4. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» вiд 07.06.1996 № 236/96-ВР.

5. Закон України «Про захист економічної конкуренції» вiд 11.01.2001 № 2210-III

6. Закон України № 3221-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України». Режим доступу: www.rada.gov.ua

7.

8. Імпорт продовжує витискати українські НПЗ з ринку пального: Комерсант Україна. 17.01.2011 р. Доступний з: — http://ua-energy.org/post/4970

9. Лист Державної Податкової Адміністрації України №2351/5/21–0216 від 22.02.2011р. до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та ЕАГ з питань функціонування ринку нафти та нафтопродуктів. Доступний з: — <www.sta.gov.ua>

10. Мельниченко О.А. Методи та засоби державного регулювання рівня та якості життя населення. Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeBu/e-book/doc/2/08.pdf

11. Олександр Сіренко. Уряд задумав збільшити вартість нафтопродуктів?. Доступний з: — http://www.epravda.com.ua/publications/2009/09/22/208499/

12. Офіційний загальнодержавний веб-портал Державні закупівлі. Доступний з: — www.tender.me.gov.ua

13. Офіційний сайт ПАТ «Укрнафта». Доступний з: — http://www.ukrnafta.com/cms/

14. Податковий кодекс України. Режим доступу: www.rada.gov.ua

15. Постанова від 2 березня 2011 р. № 190 «Про деякі питання використання у 2011 році державних капітальних видатків для забезпечення функціонування лабораторій з контролю якості та безпеки нафтопродуктів». Кабінет Міністрів України. Доступний з: — http://www.kmu.gov.ua/kmu/control/uk/cardnpd

16. Постанова ВРУ № 3350–17 вiд 12.05.2011 Про утворення тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування обставин та наслідків діяльності на українському ринку нафтопродуктів компанії “Лівела” та інших пов’язаних з нею юридичних осіб. Доступний з: www.rada.gov.ua

17. Учасники ринку вважають завищеною вартість покупки АЗС компанією «Укргаздобування»: Незалежне інтернет-видавництво OIL NEWS. Доступний з: — http://oilnews.com.ua/news/article10565.html

18. Фридман М. Капитализм и свобода / Пер. с англ. М. : Новое издательство, 2006. — 240с. (Библиотека Фонда “Либеральная миссия”). ISBN 5–98379–054–4 ст. 52

19. Швайка Л.А. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. — К.: Знання, 2006. — 435 с.

20. Edward Chow, Jonathan Elkind. Where East Meets West: European Gas and/ Ukrainian Reality.The Washington Quarterly. January 2009. 32:1 pp. 77–92.

21. Іndex of Heritage Foundation 2011. Доступний з: — http://www.heritage.org/index/Country/Ukraine

Опубліковано: Кантур К.С. Методи державного регулювання ринку нафтопродуктів// Економіка і бюрократія у відкритому суспільстві : з нагоди 130 річниці від народження Людвіга фон Мізеса [Текст] : зб. наук. пр. /за наук. ред. М.З. Буника, І.Б. Кіянки. — Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2012. — 232с. — ISBN 978–617–644–006–2.