Бути блогером: популярність та казкове життя чи величезна відповідальність та наполеглива праця?
Олександр Барабошко — популярний київський блогер, відомий як Крус, займається медіаконсалтингом, політичним піаром, організацією івентів та соціальними проектами. Ми поговорили про те, як стати блогером, як нарощувати аудиторію в різних соціальних мережах та який контент є цікавим. Олександр розповів, як кожен може змінювати світ на краще та що для цього потрібно.
Тебе називають блогером, піарщиком, лідером думок та навіть політиком. А як ти сам характеризуєш те, чим займаєшся?
Тут потрібно почати з невеличкої передісторії. Я навчався в КПІ на факультеті радіотехніки, тобто нічого спільного з медіа у мене не було. На якомусь етапі мене зацікавило університетське життя, я став головою студради факультету, і ми почали організовувати найбільший студентський захід в Україні — RadioDay. Ми досі щороку його проводимо, виграємо на нього бюджет. В якийсь момент я зрозумів, що мені подобається медійна діяльність, але в той час я цим займався досить хаотично — вів якісь акаунти, щось писав і людей це цікавило. Якось я спілкувався зі своєю знайомою і вона мені сказала: “Знаєш, а ти реально крутий піарщик”. Я, звісно, подякував, але тільки вдома я загуглив, що значить це слово. Те, що я знайшов мені сподобалось і я почав заглиблюватись в цю тему: читати статті, книжки, спілкуватись з лідерами думок, відвідувати конференції. Для себе я усвідомив, що це, можливо, те, чим я зможу займатися після університету, тому приблизно з четвертого курсу я цілеспрямовано рухався в цьому напрямку.
Ще в університеті мене доволі часто цитували — чи то коли ми зносили незаконний паркан на території КПІ, чи після мого першого стріму з Майдану. Зазвичай мене підписували як “Олександ Барабошко, студент КПІ”, але після закінчення універу постало питання, як саме себе позиціонувати. Я вирішив, що мою діяльнісь можна охарактеризувати словом “блогер”. Просто “блогер” — це занадто просто, тому я вирішив назвати себе “популярний київський блогер”. В силу своєї скромності, я обмежився “київським”, а не “всеукраїнським” статусом. Звісно, що тоді я популярним зовсім не був, але так як інших людей з такою позицією не було, моє звання легко прижилось.
Багато людей думають, що я виключно блогінгом і займаюсь, але це не так.Я також займаюсь медіаконсалтингом, політичним піаром, організацією івентів та соціальними проектами. Я вирішив для себе, що якщо у мене вже є якийсь вплив, то буду використовувати його з користю. Так, я піднімав питання підключення 3G в метро та ремонту ескалаторів на станції «Старовокзальна». Хоча, нічого надзвичайного я для цього не робив — просто казав про ці проблеми всім, хто може їх вирішити. Я вважаю, що абсолютно кожна людина може підняти вирішення свого питання на найвищий рівень — потрібне лише бажання. Абсолютно кожен міг випадково зустріти Порошенка в Мистецькому арсеналі, та поговорити з ним. Або ж побачити в ефірі 112 каналу Гройсмана та поїхати до студії, щоб дочекатись, коли він звідти буде виходити. Якщо говорити всім про конкретну проблему, у них в голові це, в решті, відкладеться.
Також завдяки нашій аудиторії, для якої ми організовуємо “RadioDay” та “День студента” щороку, вдалося виграти бюджет на створення першої в Україні бібліотеки аудіокниг українською мовою. Я взагалі дуже пишаюсь тим, що нам це вдалось, адже фестивалі і вечірки — це, звісно, весело, але цей проект — це щось дійсно важливе і потрібне.
Що для тебе означає бути блогером?
У нас це взагалі дуже просто. Якщо ти став свідком якоїсь події, написав про неї в соцмережах і на тебе посилатимуться ЗМІ, тебе стовідсотково назвуть блогером. Що ж до мого особистого критерію, то для того, щоб називатись блогером, у тебе має бути мінімум 5000 читачів в якійсь з соцмереж. Тоді твої пости справді матимуть якусь вагу.
“Потрібна щоденна наполеглива праця та вміння хайпанути.”
Який необхідний набір навичок існує для блогера? І чи можливо ним стати без них?
Потрібна щоденна наполеглива праця та вміння хайпанути. Почну з хайпу. Тут передбачити щось дуже важко. Найчастіше, це просто щасливий збіг обставин. Ось, наприклад, завдяки тому, що я опинився в ту ніч на Майдані та знав, як працюють стрімінгові сервіси, я провисів тиждень на головній сторінці Української Правди як хлопець, що придумав нанотехнологію стріму, хоча вона давно всім відома у світі. Тобто, потрібно мати якусь загальну ерудицію і знання про те, які інструменти використовують блогери у світі. Що ж до наполегливої праці — то потрібно визначитись з цікавими для себе сферами, знайти в кожній з них лідерів думок і почати з ними взаємодіяти: коментувати пости, ставити лайки, писати особисто з пропозиціями про співпрацю. Ну і, звісно, поглиблювати власні знання у цій темі.
Як ти нарощуєш аудиторію?
В студентські часи я просто спілкувався з людьми, які були мені цікаві. Я вів свою сторінку Вконтакті, так як підтримував контакти з молодою аудиторією. Це була моя сфера інтересів і ніяких серйозних підходів до збільшення аудиторії в мене не було. Коли я почав ставитись до цього більш прагматично, я зрозумів, що потрібно бути присутнім на максимальній кількості українських медійних майданчиків. Потім випрацьовується стандартна поведінка — ти аналізуєш, яким чином можна акумулювати аудиторію і починаєш працювати в цьому напрямку. Для кожної соцмережі є свій набір інструментів, як безкоштовних, так і платних. Наприклад, зараз я можу з одного рекламного контракту, який мені залітає, оплатити декілька рекламних постів про мене, наростивши тим самим аудиторію.
Які теми зараз дають найбільший приріст аудиторії? Що чіпляє людей найбільше?
Найбільший хайп ловлять ті, хто засвітився на телебаченні. Якщо ти взяв участь в якомусь реаліті чи ток-шоу, то приріст твоєї аудиторії буде просто нереальний. Також дуже легко заходить розважальний контент — смішні картинки, відео з тусовок тощо. Якщо ти соціально відповідальна людина, ти можеш розбавляти фановий контент серйозними речами. Якщо ж переборщиш з серйозністю — це набридне аудиторії, ніхто не хоче грузитись в інтернеті.
Підходи для нарощування аудиторії в різних соцмережах відрізняються, чи всюди однакові?
Базові принципи всюди однакові — це колаборації, обмін аудиторією, згадки тощо. В інстаграмі ж, наприклад, можна ще й просто проявляти активність — лайкати та підписуватись на чужі акаунти, тоді і аудиторія твого акаунту буде збільшуватись. Це можна робити як вручну, так і з допомогою сторонніх сервісів. Взагалі, дівчатам набагато легше розкручувати свій інстаграм акаунт — достатньо бути трішки розкутою та фліртувати зі своєю аудиторією. Хлопці ж мають придумувати щось інше.
Чи є якийсь контент, який підходить лише певній соціальній мережі?
Ні, я б так не сказав. Я взагалі стараюсь не обмежуватись будь-чим. Я, наприклад, пишу на суспільно-політичну тематику, тому мене можуть читати абсолютні різні аудиторії. Звісно, що мої пости в різних соцмережах відрізняються, але стиль всюди той самий.
Є якийсь чекліст, пройшовши який, будь яка людина може стати популярним блогером?
Є лише щоденна наполеглива праця, про яку я вже казав. В свою чергу, якщо я зустрічаю людину, в якій бачу потенціал, я можу допомогти їй розкрутитися. У мене є декілька таких прикладів, коли людина завдяки моїм підказкам досягла значної популярності. Звісно, що відбувалось і навпаки — я давав якісь поради, людина їх ігнорувала і, в результаті, так нічого і не досягала. Взагалі, я вважаю, головне — це бажання, при чому в будь чому. Наприклад, хочеш ти працювати журналістом в великому видавництві — так сходи туди і скажи, що безкоштовно робитимеш їм чай. З часом, ти наберешся досвіду і знань від оточуючих людей і таки влаштуєшся там журналістом. Ніхто і ніколи не відмовить у проханні поділитись знаннями в обмін на якісь прості послуги.
“Якщо я зустрічаю людину, в якій бачу потенціал, я можу допомогти їй розкрутитися.”
А що саме потрібно робити, щоб тебе зацікавити?
Ну, наприклад, якщо хтось прочитає це інтерв‘ю і напише мені — цього вже буде достатньо. Знову ж таки, я вважаю, що головне — бажання.
Які навички потрібно розвивати людині задля досягнення успіху в цій сфері та як це робити?
Розкажу як роблю я. Я розумію, що щось роблю добре, якимись навичками володію гірше, а в якихось мені ще потрібно дуже довго розвиватись. Я завжди починаю з того, що виходить найгірше. Наприклад, будучи головою студради, мені потрібно було брати участь у багатьох публічних заходах, хоча це об‘єктивно не була моя сильна сторона. Я боявся виступати, відчував сильний дискомфорт. Тому одного разу я запропонував своєму колезі з радіо КПІ ідею програми у форматі live. Ми щось говорили в прямому ефірі, запрошували людей, ставили треки і, найголовніше, аудиторії це дуже подобалось. Так я й подолав свій страх. Головним джерелом знань для мене зараз є книги. Якщо в школі я читав, бо задавали, то зараз я це роблю, щоб бути сильнішим за свого опонента під час дискусій — це мене дуже мотивує.
“Я завжди починаю з того, що виходить найгірше.”
Який проект, в якому ти брав участь, вважаєш найцікавішим і за який проект тобі соромно?
Не можу назвати його найцікавішим проектом, але він став доленосним для мене — це RadioDay. Він був для мене найбільшим викликом, змінив шлях мого розвитку, ще й дав для нього значний поштовх. Я і досі займаюсь організацією вечірок, івентів завдяки досвіду з RadioDay. Що ж до проектів за які соромно, то були у мене виборчі кампанії в Одесі та Чернігові, але я б не сказав, що шкодую про це. Тобто так, вони були явно репутаційно негативними, але я свідомо на це пішов. Мені було цікаво відчути на собі весь цей негатив, коли люди тебе знали як білого і пухнастого, а по телевізору бачать, що ти займаєшся якимись політичними інтригами. Я, до речі, взагалі люблю хейтерів. Більшість з них, так чи інакше, на мене підписуються, щоб і надалі залишати гнівні коменти під кожним постом. Але дуже цікаво спостерігати за ситуаціями, коли моя думка співпадає з їхньою. Тоді люди, які ще вчора писали мені, який я мудак, починають лайкати пости і навіть вітатись на вулиці.
Тобто ти не брав участь ні в чому, за що тобі було б соромно?
Ні. Мені більше соромно за провальні проекти інших людей. Наприклад, приходиш на вечірку, яку рекламували як найпопулярнішу та найкращу, а там всього троє людей. Дійсно стає соромно за себе, за них та за ситуацію в цілому.
Розкажи про свій досвід роботи радником міністра інформаційної політики та чому ти звідти пішов?
Взагалі це був дуже крутий досвід. Пішов звідти через те, що виконав всі поставлені для себе задачі. Я до цього працював ще арт-директором в клубі та в піар-агенстві, і щоразу зберігав дружні стосунки з людьми, з якими працював. Міністерство виключенням не стало. Я і досі підтримую зв‘язок з колишніми колегами. Коли я став радником міністра, про мене почали писати багато російських ЗМІ, публікувались якісь мої фото, вирвані з контексту. Наприклад, поширилась фотографія, де я лежу на підлозі поруч з пляшкою, хоча алкоголь я насправді не вживаю, а суть посту була зовсім іншою. Серед співвітчизників також зростали сумніви щодо доречності моєї посади, тому в якийсь момент я, як радник міністра, порадив йому мене звільнити. Якби я був кар‘єристом, я б ніколи не дозволив собі такого, але я був радником і, з професійної точки зору, я вчинив правильно.
Як ти зараз пов‘язаний з політикою і чи плануєш будувати політичну кар‘єру?
Короткострокових цілей в політиці зараз немає. Можливо, це зміниться в майбутньому, але зараз я співпрацюю з політиками лише як медіа-експерт.
Як ставишся до українських ЗМІ?
Зараз багато людей критикує журналістів, але я не хочу бути учасником цього процесу. Вважаю неправильним просто критикувати, нічого не пропонуючи. Якщо я можу щось змінити — я змінюю. На мою думку, для того щоб щось критикувати, треба мати на це моральне право. Не обов’язково бути експертом у сфері, яку критикуєш. Якщо ти робиш свою роботу максимально круто, то можеш вимагати цього і від інших. Якщо ж ти нічого не робиш, а просто сидиш за комп‘ютером і поливаєш всіх брудом — твоя думка нікому не цікава.
“Для того щоб щось критикувати, треба мати на це моральне право. Якщо ти робиш свою роботи максимально круто, то можеш вимагати цього і від інших.”
Кого з блогерів читаєш?
Я стараюсь читати якомога більше людей, що пишуть на різні теми. Це допомагає розуміти, чим зараз живуть люди, про що думають. Я читаю і людей, з чиєю думкою я не згоден, щоб ширше сприймати інформацію. Часто медійники живуть у власному світі. Якщо людина пише про політику, вона думає, що всім цікава політика. Буває, що хтось починає писати на якусь актуальну тему, але з часом актуальність втрачається, а людина все ще пише про те ж саме. Я хочу уникнути цього, тому намагаюсь читати якнайбільшу кількість різних людей. Якщо якась сфера є незрозумілою для мене, але я бачу, що багатьом вона близька, я починаю читати лідерів думок, які про неї пишуть. Ось, наприклад, скоро буде концерт Олега Винника. Я зовсім не являюсь його фанатом, але знаю, що туди підуть тисячі людей, тому я качаю його альбом, щоб зрозуміти в чому його феномен. Для мене дуже цікаво розуміти, чому певні речі захоплюють людей.
Хто твій кумир?
Одного виокремити важко. Але є люди, ролева модель поведінки яких мене захоплює — у них я запозичую якості, які вважаю потрібними і корисними для мене. Також я зовсім не ображаюсь, коли хтось копіює якісь мої прийоми чи стиль подачі. Все що я роблю чи пишу є абсолютно вільним для користування. Я не розумію людей, які щось придумали і на цьому зациклюються. Мені цікавіше щодня створювати щось нове.
Що робить тебе щасливим?
Насичений графік і постійна зайнятість. Коли є багато процесів — в тебе немає часу думати, що ти можеш бути нещасливим. Коли є два вихідних і в тебе немає чим зайнятись — тоді ти починаєш думати над сенсом життя, чи займаєшся ти потрібними речами, а коли працюєш — ти просто насолоджуєшся і це круто.
