2015 - перегорнути сторінку

2014-й переступила з двома хвостами-книгами: «Океан в кінці дороги» Ніла Геймана і «Поліанна» Елінор Портер.

Перша - однозначне #раджу усім любителям фантастики, мені ж залишилась декількома хорошими метафорами і засіла епізодами, які візуалізовувала в місцях дитинства.

«Поліанна» Елінор Портер - як і все, про що забагато говорили, видалася перехваленою. Художньо не вразила, сюжет прогнозований, основний мотив «дякувати за те, що маєш; привід для оптимізму - всюди» мені не новий. Не знаю, звідки в мене ця серцевина і на чому я виросла, тому, вочевидь, книга актуальна для дітей і дорослих, які виросли не на тому, що я.

Із цікавішого: в психології є поняття «поліаннізм» - людське підсвідоме за замовчуванням фіксує хороше; свідоме - концентрується на тому, що скоро сесія, а у твоєму місті снігом і не пахне. От коли ти привчаєш свою свідомість бути в дзені - маєш нахил до «поліаннізму». High five! :)

Лідія Осталовська і її «Акварелі» - перша післяноворічна, не враховуючи намагань 1-го січня сфокусуватися на якійсь такій красивій зеленій палітурці, знайденій на чужій квартирі і залишеній, мабуть, попереднім квартирантом (дякую) :) Швейцарець (не квартирант - автор) і переклад Андруховича - декілька днів 2 січня і я це запам’ятала). Якби хтось дуже хотів, щоби я дочитала книгу, була б дуже вдячна за штурхани ;)

«Акварелі» - must read, солідаризуюся з перекладачем. Просувалася книгою разом з новорічними пересуваннями - як не крути, навіть укрзалізницею комфортними. Прочитана в поїздах, побила контрастами. Не знаю меж людської жорстокості. Гірше - не знаю, чи вони є. Через манеру викладу книга нагадувала кардіограму. Ти - реагуєш відповідно. Читайте.

Стоппард - двічі за цей рік прочитана «The real thing». Якщо ще хтось розкаже про любов до Стоппарда, про те, як він говорить, але не називає, каже, але дозволяє додумати, прочитаю втретє, але не факт ;)

Знайшла собі в п’єсі інше: наприклад, Бах і, хай, Том Йорк - генії одного порядку? Класика завжди поза (конкуренцією, сумнівами і тд)? Класика - давно вмер (автор, не твір - підкреслюю)? Ойвсьо.

«Фелікс Австрія» Софії Андрухович і одразу за нею «Танґо смерті» Юрія Винничука непристойно смачні! Нема сил більше це терпіти - йдеш на кухню і готуєш :)

Прекрасна мова, цікавий і сюжет і класне почуття гумору - от і вся рецептура хорошої книжки.

Перша і єдина дослухана - «Вбити пересмішника» Гарпера Лі. Страшно люблю, коли оповідач -дитина, бо це завжди виходить чесно, безпосередньо і про правильні речі. Мабуть, тому нагадала «Кульбабове вино» Бредбері. Класика американської літератури і цілком зрозуміло, чому.

«Шість прогулянок в літературних лісах» - шість лекцій Умберта Еко в Гарвардському університеті і шість моїх ночей. Звідси починаю відлік трійки найкращих книг у 2015-му і трійки про- і перечитаних книг Еко цього року. Авторитетно, розумно і послідовно розкладає все на свої полички, послуговуючись при цьому законами логіки. Десь так можна пояснити, чому я пищу від Еко!..обґрунтовано і виважено пищу, кхм :)

«Моя дорога птаха» Ольги Кузьменко - про Кузьму і яким він був. Для мами, тобто. Після прощання у Львові мене невдовзі відболіло, після концерту в Києві у квартирі з’явилася ця книга.

Як би там не було, віриться завжди в краще і в те, що добрих незрівнянно більше, а сміливі таки мають щастя.

«Мій дідусь був черешнею» Анджели Нанетті. Защеміла - мій дідусь став черешнею. Must read і must see - такі красиві ілюстрації Анастасії Стефурак.

В липні мала безсоння і не мала бажання читати великі романи, на яких вічно не можеш зупинитися, доки не доїла.

Лайфхак: комунікуєш з організмом і переконуєш його, що 3 колонки Андруховича - це достатньо, більше не треба і спи-куліш-пажалуста. Профіт: тобі добре, голова зранку не болить, можеш далі дивитися на «Фантомаса» :)

«Атлант розправив плечі» Айн Ренд. Автору найбільше закидають її чорно-біле сприйняття і категоричність в судженнях. На фоні чужого обожнювання відбувається цілком прогнозоване, але таке ж випадання в крайнощі - тільки тут під знаком хейтера.

Мені ця книга була потрібна, як і Ренд, вочевидь, не була потрібна висока художня цінність :) Хай би вщух цей український ажіотаж і можна декому радити ;)

А от з її «Джерелами» все печальніше - сюжетно та художньо.

«Спати з жінками» Андрія Любки - на відміну від Андруховича, із цією збіркою колонок не спала :)

Хвіст з 2014 року і закритий гештальт. Ніколи не буде такого літа ;)

«Так казав Заратустра» Ніцше - не договорив :)

«Ім’я Рози» Умберта Еко. Хтось жартував, що якщо ви хочете дізнатися про механізм функціонування монастиря в Італії 14-го століття, то «Ім’я Рози» відповість на всі питання :) Завдяки декільком автономним для сприйняття читача пластам, аудиторія щонайширша: маєш заплутану детективну історію, хочеш - обрамляєш в історичні декорації, мало тобі - думаєш про столітні світоглядні зміни, призначення літератури і борсаєшся далі. До речі, про борсання: Борхес став прототипом одного з героїв роману :)

Василь Махно «Дім у Бейтінґ Голлов» - нагадав Хемінгуея, але після цього досі хочеться жити :)

Перше оповідання чомусь за замовчуванням сприйняла за якісний переклад когось іноземного і чужого. На другому черв’ячок сумніву повернув до обкладинки, далі - понишпорила в анотації, потім - здивовано покрутила в руках. Прочитала, не відпустив, вірю.

«Шантарам» Грегорі Девіда Робертса. Якщо хоча б в одного персонажа є класне почуття гумору, я читатиму цю книгу. Якщо ти просто і від серця говориш мудрі речі, ти мені подобаєшся. Якщо це все присипати спеціями, ти - «Шантарам» :)

«Перебої в смерті» Жозе Сарамаго - та ж трійка найкращих книг у 2015-му.

Підхопив з першого абзацу, вміло повів і закрутив голову. Класний партнер, раджу ;)

«Володар мух» Вільяма Голдинга - мабуть, хороша (від імені дітей і не зовсім про них), але аудіо-книжка з музичними вставками мене, врешті-решт добила. Буде хвостом :)

Лілі Хайд «Омріяний край». Каже: проблема не в росіянах - в совку (то як з німцями на нацистами). Думаю про імперіалізм. Книга про повернення кримських татар в Україну після депортації, про одну сім’ю, декілька сот тисяч людей, але одну боротьбу. Через призму сприйняття маленької дівчинки і старого діда читається дуже легко.

Макс Фріш «Штіллер». Кажуть, один з найкращих німецькомовних після Другої світової. Не знаю, чи то він так пише, чи то перекладач так бавився, але найбільше сподобалися конструкції на кшталт: «Кнобель попереджає, що на іржаве поруччя краще не спиратися. Отже, ми краще не спираємося». Насправді ж про проблеми (кризу?) самоідентифікації. Я б обірвала оповідь раніше.

Юрко та Тарас Прохаськи «Відстані та вібрації». Люблю залізницю, люблю Прохаськів у будь-яких їх комбінаціях - добре :)

«Мумі-тролі» Туве Янсон - про вічне: не боятись, не нюхмумрити ніс ;)

«Камо грядеши» Генрика Сенкевича. Компактні колонки та «короткі і влучні, як ляпаси» твіти vs кілометрові описи сюжетних ліній? І це не про методи уповільнення чи пришвидшення (зрозумілі і виправдані), це про загальний темп викладу. Прочитала третину роману - зацікавила тільки лінія християни vs Римська імперія. Краще прочитаю про це статтю у вікіпедії, ніж витрачатиму ще півстоліття на 2 дні подій.

“100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки” - розміщені по спадній якості текстів, останні оповідання мають мало шансів бути дочитаними. «Яйце про любов..» Софії Андрухович - 100% потрапляння в болючу ціль - серце 20-річної дівчини ;) З рештою не можу ані погодитись, ані, зрештою, дочитати :)

У.Еко і Ж.-К.Кар’єр “Не сподівайтеся позбутися книжок”. Двоє інтелектуалів, повернутих на інкунабулах і літературі взагалі. Вони говорять, третій ставить правильні питання і модерує розмову, ти тихенько дихаєш і так же пищиш від об’єму знань на 1 см абзацу. О так! :)

Мілана Кундера читала в 10-му класі і тоді він мене не вразив цілими 2 книжками! :)

Не знаю, що змінилося: погляди взагалі, читацькі досвіди зокрема чи просто фокусна відстань, але цього року в «Нестерпній легкості буття» і «Смішних коханнях» усі акценти на своїх місцях, усі діалоги і міжрядкові, позакадрові емоції зрозумілі. У загальній канві з Ніцше, Бетховена і «Єдиної» Баха цього року Кундера - потрібний пазл.

«Гарбузовий рік» і «Шапочка і Кит» Катерини Бабкіної.

Коли ти волонтериш у «Таблеточках» на ярмарках, то згодом в тебе від зубів відлітає: «А-ще-в-нас-є-чарівна-книжечка.-Дуже-тепла-історія,-яка-сподобається-не-тільки-дітям (підморгуєш) і та-дамм (грає музика, намальовані елементи рухаються, людина, якій ти впала на вушка - ні). А-ще-вона-допомагає-онкохворим-діткам (переводиш дихання, підставляєш баночку :))».

Мене лоскоче нетерпіння, коли в «Шапочка і Кит» теж додадуть трішки магії. Дуже щемка історія - «коли твоє серце перевертається саме так, як треба», дуже красиві ілюстрації Юлії Пилипчатіної - такі, з моїх #вечірні_витрішки у твіттері. А ще-вона-допомагає-онкохворим-діткам ;)

Кортасар. Зізнаюсь у великому і світлому. За новели, трішки менше за «Гру в класики», трішки більше за епізоди з Магою, і (що характерно для любові), не дивлячись на 4 роки прискіпливого придивляння і оцінювання. Навколо дня за 80 світів: Париж, Теодор В. Адорно, Л. Армстронг і.. давай зі мною?)

Серія книг «Читання для реготання». По-моєму, проковтнула більше 6 книг - сказати тяжко, зупинитись - не змогла. Все було, як у тумані: пам’ятаю ракету на чотирьох лапах, тата і зеленого алігатора, потім ракета повернулась.. :)

Словом, дуже #раджу усім, хто має дітей і кулішок в хаті. Спочатку зачепив Віктор Морозов шедевральним перекладом: «У нас халепа! Викрали цуциків! Їх ПОЦУПЦЕНЯТНЕНО»!, а далі ви в курсі: собаки-ракети, алігатори… ;)