Брекзіт і музика: goodbye old friend, we’ll miss you a lot, our little mate the EU

Для мене Британія звучить граймом. Для мене Британія — це дуже різноманітні люди з англійським класичним акцентом.

Для мене Британія — це Dua Lipa, народжена від батьків з Албанії, M.I.A. з Шрі-Ланкійською кров’ю, Laura Mvula з гавайськими коренями по татові. Я не знаю країни, яка розквітла економічно і соціально, закривши кордони емігрантам. Я знаю країни, які визначні своїми видатними емігрантами.

Є думка, що голосували IN молоді люди з освітою. Тоді дуже сумна статистика, що 52% від 72% населення — люди похилого віку без освіти.

Нагадайте мені. Майдан же ж наш останній почався саме від того, що Янукович хотів зробити крок від ЄС? Якби ми тоді не вийшли на вулиці, сьогодні б у нас приймали пакет Ярової, і почали саджати 14-літніх дітей за “недоносительство”. Крок від ЄС — це крок в сторону Росії.

Мені згадується тема есе, яке я писала для вступу на програму магістратури, навчання по якій проходило би в декількох країнах Європейського Союзу включаючи Великобританію. Glocalization and Globalization in modern Europe. Оцінювалось наскільки важлива співпраця без втрати власної ідентичності і з урахуванням місцевих умов. Цитую Роланда Робертсона: “…аргументи нашої розвідки будуть зосереджені на доведенні, що потрібно переступити через дебати про глобальну гомогенізацію — versus — гетерогенізацію. Питання слід ставити не як «або-або», обираючи одну з цих тенденцій, а радше досліджувати шляхи, якими обидві тенденції стали характерними для нашого життя в більшій частині світу наприкінці ХХ ст”.

В магістратуру я, до речі, запрошення отримала, але для мене, українки, громадянки країни поза ЄС, навчання коштувало б $7,500 на рік (на 60% більше ніж студентам з ЄС). Через нечленство України в ЄС, я не могла подаватися на певні гранти. Я не пішла на цю програму, бо в мене не було фінансування. І я жалкую про це до сих пір.

Національна ідентичність — це безсумнівно важливо, але це не заперечує важливість співпраці і взаємодопомоги. Ізоляція — це Північна Корея.

Під час референдуму в Британському селі проходив один із найвідоміших музичних фестивалів — Glastonbury. Музиканти і публіка виражали своє розчарування. Навіть вірш написали

“Everyone is repeating they have no words,

But we’re full of them.

As the camp wakes up to the news,

Tents come alive with profanity,

It can’t be true, can it, really?

It is.

It’s a day none of us have felt less British.

As those around us crack open breakfast wine and shout for revolt.

I think we’re pretty safe in the knowledge that it’s nobody’s here fault.

So let’s trudge on through the mud,

And sing out loud our protest songs.

As the country is divided — in this field we belong,

Embrace your fellow Glastonbury,

As they are feeling just like you,

Goodbye old friend,

We’ll miss you a lot,

Our little mate the EU.”

Я не достатньо обізнана, щоб розуміти докорінно, чому те, що відбувається в Британії впливає на решту світу. Але два дні тому назад я розчаровувалась і не вірила новинам разом з вами.