5 причин, чому мені сподобалась «Багряна королева» Вікторії Авеярд

Мій відгук на фентезійну серію книг про протистояння Багряних та Срібних.

#книговраження #книговідгук #книги

Про «Багряну королеву» вперше дізналася із реклами у «Entertainment Weekly». Тоді мені чомусь здалось, що серія має бути схожою на улюблений «Throne of Glass» Сари Дж. Маас. Тому позначила собі її у своєму нескінченному списку «до-прочитання».

Пройшло небагато часу, аж тут з‘явився анонс від «Нашого формату». Те, що за фентезійний янг-едалт взялося саме це видавництво, виглядало багатообіцяюче.

Але коли у численних синопсисах і відгуках почала натрапляти на слова «постапокаліпсис», «антиутопія» та на проведення паралелей з «Голодними іграми» та «Дивергентом» – думала, що очі мої на тексти Авеярд так і не ляжуть.

Справа в тому, що після «Ігор» я зареклась читати постапокаліптичний янг-едалт їхнього типу. Хоча саме завдяки книгам Коллінз я подолала бар‘єр, що стояв на перепоні до мого шляху «читати книги англійською».

Та на щастя, хоча і зекономивши (на жаль) кошти на українські видання, я взялася за цю хорошу серію.

І ось кілька причин, чому вона мені сподобалася:

1. СИЛЬНА ХАРАКТЕРОМ ПРОТАГОНІСТКА.

На відміну від цієї самої Кітніс чи Тріш (суджу по кіношній), Мара мене зовсім не дратувала. Її вчинки та мотивація цілком чіткі та зрозумілі, свої цілі вона знає, хоча й інколи боїться перед собою їх визнати. Вона не сентиментальна та громадянські інтереси і сім‘ю ставить вище любовних.

Протягом чотирьох частин ми спостерігаємо, як Мара із звичайної сільської крадійки перетворюється у холоднокровного (ну майже) солдата, який готовий повести за собою до перемоги інших та пожертвувати заради неї власним життям. А її, швидше все-таки, природжене вміння маніпулювати чоловіками – ще та риса, якій може аплодувати кожна феміністка.

2. НЕ МЕНШ СИЛЬНІ ТА ЯСКРАВІ ОБРАЗИ ІНШИХ ГЕРОЇНЬ.

От чого тут вистачає, так вистачає.

Слідом за Марою ми захоплюємось Фарлі, Камерон, Євангеліною, Айріс (останньої виявилося трохи мені замало, думаю, на спін-офф німфа заслуговує) та ще рядом другорядних героїнь.

Ось візьмемо хоча би Фарлі. Жінка впевнено будує свою військову кар‘єру, затьмарюючи власного батька (тут згадується Рейчел із «Suits»). При чому встигає закохатись і народити дитину. І зовсім ніхто їй не закидує, що вона блондинка.

А 15-річна Камерон? У нашому світі вона б затьмарила будь-якого Ілона Маска чи Білла Ґейтса. В прямому значенні.

3. ПІДНЯТІ ПИТАННЯ ДЕМОКРАТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ, ПОВАЛЕННЯ МОНАРХІЇ ТА БОРОТЬБИ ЗА РІВНОПРАВ‘Я.

Історія завжди повторюється. Здається, про це навіть балакали герої, якщо пам‘ять не зраджує. Коротше, якщо ви читали «Чому нації занепадають?», ви розумієте про що я.

А будь-який занепад тягне за собою відродження. Бо як сказав Його Величність Стівен Кінг: «Життя – це колесо» (у «Темній Вежі» так говорилось про «ка»).

Тут я наведу невеликий уривок:

“She said that once, the bison were almost gone. Thousands upon thousands hunted and killed, maybe millions, until only a few were left on the entire continent.”

“That’s impossible,” I scoff. “They’re all over Paradise, and the plains.”

“Well, that’s what the guide said,” Gisa replies, sounding annoyed by my dismissal. “And it’s her job to know what goes on up here.”

“Fine,” I sigh. “So what happened?”

“They came back. Slowly, but they came back.”

My brow furrows, confused by the simplicity of her answer. “How?”

“People,” she says bluntly.

“I thought the people killed them – ”

“They did, but something changed,” she replied, her voice sharpening. Now I think she despairs of my comprehension. “Something big enough to . . . change course.”

I don’t know why, but I’m reminded of something Julian taught me once, long ago.

We destroy. It’s the constant of our kind.

I’ve seen that firsthand. In Archeon, in Harbor Bay, on every battlefield. In the way Reds were treated and are still treated across the continent.

But that world is changing.

We destroy, but we also rebuild.

The bison move off, slowly disappearing into the trees on the horizon. Seeking new grasslands, oblivious to two small girls sitting at the edge of the water.

They returned from slaughter. So will we.”

4. …А ТАКОЖ – НЕЗАЛЕЖНОСТІ ТА САМОВИЗНАЧЕННЯ ОКРЕМОЇ ОСОБИСТОСТІ.

Яскравий приклад – Євангеліна. Дякую тобі, пані Авеярд, що вибрала для неї саме такий шлях.

Коли ми вперше знайомимось з Євангеліною, то на думку спадає «стерво», а ще «Драко Мелфой у спідниці». Але ж, якщо ви читали «Гаррі Поттер і прокляте дитя», то знаєте, як закінчив Мелфой.

Вона виховувалась стати королевою з підгузків. Від голови до п‘ят з неї ліпили леді, воїна, принцесу. І не лише всім навкруги, а їй самій здавалося, що це саме те, чого дівчина потребує у житті.

Якщо Мара довгий час перебувала у «королівській клітці» в прямому сенсі, то Євангеліна перебувала у своїй метафоричній клітці усеньке своє існування. Але як і Багряні, вона повстала проти тиранії – тиранії власних батька, матері та упереджень аристократичного двору.

5. …ТА НЕ МЕНШ ВАЖЛИВОГО – ВЛАДИ ТА [СУПЕР]СИЛИ ЯК ПРОКЛЯТТЯ, А НЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ.

Взагалі, як би не оцей фентезійний елемент із суперздібностями, навряд, чи я б захопилась цією серією.

Коли я перечитувала усі комікси Marvel про Джессіку Джонс, то випадково «ковтнула» один номер із серії «House of M». Це альтернативна версія основного світу Marvel, де суспільством правлять мутанти, тобто люди із надприродними здібностями.

У «Багряній королеві» відбувається щось схоже. Срібні – еліта, артистократія, влада. Вони ставлять себе вище «звичайних» Багряних, вважають себе мало не богами. Не дивно, що їх так лякають новокровки, що виходять із тіні.

Але як говориться у народній приказці: «Хто високо літає, той потім низько падає». І тема прокляття над Срібними піднімається героями безпосередньо у їхніх розмовах.


P.S. До речі, другу частину я читала саме українською у Букмейті. Вдало так вирішила оформити підписку саме в той місяць, коли дочитала першу книгу. І що можу сказати? Переклад Ярослави Стріхи – чудесний.

І знаєте, коли «Наш формат» видасть усю серію, я обов‘язково її куплю для своєї бібліотеки і перечитаю ще раз, насолоджуючись рідною мовою та запахом паперових сторінок.