Душок Екзюпері у політичному житті Луганщини
Антуан де Сент-Екзюпері — безсумнівно неперевершений письменник. Глибокий, мудрий, витончений і чуттєвий. Думаю, і у свої 44 роки він залишався тим наївним хлопчаком, який у дитинстві шукав із сестрою Сімоною скарб на території їхнього замку. Вірив у чудеса і небеса. Писав і літав, літав і писав, бо ці дві іпостасі для нього — одне й те ж, нерозривне ціле, друге я.

Не всі пригадають хоча б один із цих романів письменника — “Південний поштар”, “Нічний політ”, “Планета людей”, “Воєнний пілот”, “Цитадель” тощо. Але. Є особливий твір, який вивчають ще в середній школі. «Маленький принц». Алегоричний, душевний, щирий і оптимістично-дорослий.
Його полюбляють розбирати на цитати. Факт. Одна така виписка у різних варіянтах маячить дуже часто у промовах політиканів. «Ти назавжди відповідальний за тих, кого приручив».
Що означає цитата: нести відповідальність за дружбу/кохання, берегти почуття ближнього, цінувати чужу довіру до себе, не обманювати тощо.
Як це впарюють нам політики: дякую вам, тупоголові виборці, що обрали мене. Тепер найближчі п’ять років я морочитиму вам голову, закидаючи різними пафосними фразами, не маючи поняття зеленого, хто їх придумав. Настав мій час найобувати цей світ і вас заразом.
(Тут лунає зловісний сміх генія, черево якого трясеться, як желе на новорічному столі).
Луганщина. Ех, Луганщина. Сфінктер України, у який скидають (найчастіше) увесь політичний непотріб країни. Нечасто політичні діячі з цього куточку країни вирізняються не імбецильною, не дебільною, не утиркуватою зовнішністю/манерами/мовою.
Якщо Бог і є, то у нього, безперечно, специфічне почуття гумору, адже як в одному місці може бути скільки продажної, лицемірної, хитрозробленої мерзоти з властивостями хамелеона? Напевне, чогось я поки не збагну у роботі Всесвіту. Або в матриці стався якийсь збій і страждає Луганська область (ну, те, що від неї залишилося).

Отож, черговий «служка народу» задурманює голову мракобісним жителям огризка області. Ну як же без цитати Антуана де Сент-Екзюпері? ТА ЦЕ Ж UNREAL! Класик, либонь, спостерігає за цим маскарадом і не знає, куди себе подіти від сорому.
Виборці розвісили вуха і радіють, що спагеті з їхніх вух сягають підлоги. Але нічого-нічого, продовжуйте у тому ж напрямку. Усе одно ми сфінктер. Тут по-іншому не буває. Випльовувати рештки наша, сука, карма.
Шкода мені тільки пана письменника. Надто він класний. Тому, душок Екзюпері ширяє областю, розвіюючи зовсім не запах ромашок-троянд, а те, на що летять мухи.
Печалька.
