Енергетична гра престолів: чого чекати від України на міжнародних кліматичних переговорах.

Міжнародна кліматична політика дуже нагадує популярну фентезі сагу Джорджа Мартіна. Вперше про реальність глобальних кліматичних змін, які матимуть наслідки для всього людства Міжнародна група експертів зі зміни клімату, яка включає понад 200 науковців зі всого світу почала говорити ще у 1990 році. Але політики та великий бізнес вирішили не сприймати це застереження серйозно.

У 1992 році було прийнято Рамкову конвенцію ООН з питань зміни клімату, а у 1997 році — підписано Кіотський протокол, за яким країни взяли на себе певні зобов*язання по скороченню викидів парникових газів. Щороку відбуваються міжнародні зустрічі, на яких держави висловлюють “глибоку стурбованість”, але за 20 років перемовин не було досягнуто жодних відчутних результатів.

Кліматична політика майже повністю зводиться до енергетичної політики, адже об*єм викидів вуглекислого газу в атмофсеру залежить від кількості видобутого та спожитого викопного палива. Отут і починаються політичні ігри за принципом “Хто кого”.

Економічно розвинуті країни Європейського Союзу, які і раніше брали на себе найбільше зобов*язань по скороченню викидів просувають переговори вперед та вимагають від всіх інших взяти на себе більше зобов*язань. В свою чергу країни що розвиваються намагаються взяти на себе якнайменше зобов*язань мотивуючи це складною економічною ситуацією та необхідністю нарощувати виробництво. Також вони вимагають від розвинутих країн інвестицій на адаптацію до зміни клімату.

Отже, позиція країни залежить не від розуміння глобальної кліматичної загрози, а від конкретних політико-економічних інтересів. Одна країна може входити у кілька груп одночасно. Наприклад, є група острівних країн, яким загрожує затоплення у разі підняття рівня світового океану, група країн, найбільш вразливих до повеней та посух, група країн-експортерів нафти тощо. На міжнародних кліматичних переговорах відбувається постійне протистояння і жоден пункт угоди не може бути підписаний, доки всі сторони не дійдуть згоди.

Країни пострадянського простору, включно з Україною, Росією, Білоруссю та Казахстаном останніми роками об*єднуються та блокують переговори. Делегації цих країн декларують наміри скоротити викиди на 20% порівняно з 1990 роком. Але, де-факто це означає збільшення викидів, адже після розпаду СРСР виробництво дуже сильно скоротилося. Наприклад, Україна станом на 1990 рік входила у топ 20 світових забруднювачів атмосферного повітря.

Така деструктивна позиція виглядає як намагання пошити міжнародну спільноту у дурні, тому що неможливо скоротити викиди, не запровадивши суттєвих змін в марнотратну радянську енергетичну систему. Особливо дивною виглядає позиція України на фоні військового конфлікту з Російською Федерацією.

Делегації країн приїжджають на кліматичні переговори із сформованою позицією. Говорити від імені держави мають право тільки офіційні представники делегацій — це, як правило, високопоставлені державні службовці. На перемовинах слабко представлені науковці, слово мають переважно лобісти нафтових корпорацій, хоча зміна клімату — проблема, яка стосується перш за все науки. Громадським організаціям та молоді теж інколи надається слово, але для них найбільш реалістично впливати на формування позиції своєї делегації заздалегіть.

На цьогорічну міжнародну кліматичну конфренцію у Парижі покладаються великі надії, адже на ній має бути підписана нова світова кліматична угода, яка дозволить досягнути реального скорочення викидів. На сьогодні реальність зміни клімату офіційно визнали міжнародні політичні авторитети — президент США Барак Обама та Папа Римський Франциск. Також, найбільші забруднювачі — США та Китай нарешті почали визнавати проблему та висловили готовність взяти на себе реальні зобов*язання по скороченню викидів.

На думку науковців, оптимальною буде ситуація, коли розвинуті країни погодяться скоритити викиди на 25–40% до 2020 року та на 80–95% до 2050 року, країнам, що розвиваються, слід скоротити викиди на 15–30%.

Говорячи про Україну, слід зазначити, що у нас енергетична сфера перебуває в руках великого бізнесу і частково державних компаній. Обленерго перебувають в руках п*яти олігархів, це Рінат Ахметов, Ігор Коломойський, Юрій Бойко, Ігор Суркіс і Костянтин Григоришин. Фактично, вони є основними гравцями, що формуватимуть позицію України на міжнародних переговорах.

Перебування нашої енергетики в руках монополістів не сприяє енергоефективності та енергоощадності. Вони формують ціни на свої послуги на власний розсуд, а у населення немає вибору між постачальниками, які могли б конкурувати між собою, пропонуючи кращу якість надання послуг.

Україні слід розробити програму комплексної модернізації енергосистем, що дозволить значно скоротити споживання енергоносіїв та зменшити нераціональні витрати. Також у рамках зобов*язань по скороченню викидів нам слід активніше розвивати відновні джерела енергії — сонце, вітер, біомаса. Потрібно відмовлятись від застарілих технологій в усіх сферах господарства на користь більш сучасних та енергозберігаючих.

Також, негативним є те, що в України немає чітко сформованої кліматичної політики. Торгівля квотами по Кіотському протоколу замість інвестицій в енергозбереження закінчувалась гучними корупційними скандалами. Сподіваємось, що в України з*явиться самостійна конструктивна позиція на міжнародних кліматичних переговорах, тим більше, що громадськістю та науковцями напрацьовані рекомендації з цього приводу.