Буковель за два дня.

Я вже давно як не їздила в захопливу подорож не рахуючи Києва, коли побувала на “Вебстандартах”. Можна було б ще довго думати куди поїхати зимою, але відповідь сама напрошувалась — в гори :)

Останній раз коли я скочувалась з гірки було у Славську, і це було на санчатах, але після цього мені дуже хотілось попробувати щось більш доросліше) 
Тоді я була вперше на таких катаннях і був великий плюс туди поїхати, бо це було не далеко від Львова, на відміну від Буковеля, куди їхати більше 5 годин. Але нажаль гори у Славську не вражали. Навіть не вразили мого попутчика, який сам не з Прикарпаття.

Тому дуже хотілось саме зважитись поїхати так далеко, щоб побачити всю красу Карпат і скажу чесно, вони там красивіші ніж у Львівській області(хоча може я була під враженнями всіє інфраструктури там).

Автобус зі Львова відправлявся після робочого тижня о третій ночі з пятниці на суботу. А саме в пятницю я ще встигнула після робочого дня побігти в спортзал і побувати на новорічному корпоративі, тому сам факт, що я всюди встигла підняв настрій на початок подорожі(нажаль тільки настрій, бо я трішки простудилась в цей день).

Прибули ми о 8 ранку і звістно хотіли просто спати. Але нажаль нас просто виганяли з автобуса кататись. А ми нажаль, як зелені огірки, не знали куди йти(
Денис, як замучений хомяк зразу і сказав, якщо в оренді не буде одягу для сноуборду, він їде додому. Дилема….але це ж Буковель, тут на певну оплату зроблять все що ти захочеш)
 Хоча скажу там оплата там не з дешевих….

Нажаль ми люди прості, кататись не вміли) 
Тому узявши всі обладунки, якось страшно було б навіть встати на цей же сноуборд. Тому варіанта не було, треба було брати інструктора, щоб навчив хоч стояти на цій штукенції….
Нам повезло, у нас попався надзвичайно привітний інструктор на імя Сергій, який терпляче старався нас навчити. Хоча у мене в кінці була “хвилина позору”….бо я вже не могла кататись і я просто взяла цей сноуборд в лапки і пошкандибала з гірки в низ :))

Ми катались більше 4 годин і думаю це достатньо було.
Замучених і голодних нас у вечері забрав наш автобус в готель. 
Дорога була не довга, але готель підкинув в кінці кілька коників.
Облаштувавшись якнайкраще у номері ми спустились повечеряти і приєднались до ще однієї пари, яка чекала подачі їжі.
Ця парочка виявилась вегетаріанська, тому їм як почесним гостям притарганили величезну тарілку картоплі та салату. А ми, як мясоїди, все ще чекали своєї вечері. І нажаль, коли ми побачили що нам принесли, гірко засумували, що ми не є на стороні добра і також не харчуємся деревами, бо принесли там супермегажирний борщ з голубцями в майонезі. Від такої вечері можна зразу швидку викликати :))
Нажаль я не змогла таке зїсти….ну просто совість не позволяє таке жирне їсти на вечір….)


В готелі ніч виявилась не тільки холодною на вулиці, але й у номері, тож мені здається нам почастило, що ми пережили цю ніч….я заснути не могла, думала про історію з перевалом Дятлова….не знаю чого,ще один бабський маразм, щоб себе накрутити перед сном….ну я же баба…хоч і не в палатці ночую….

Наступний день почався з повною крепатурою тіла, а ще й міг з супермегажионим сніданком, якщо б ми не сказали що ми в ночі осмислили життя і стали вегетаріанцями…

Цей день ми вирішили просто погуляти Буковелем і нас вразило те, що там ще багато цікавого крім гірок. Там і ковзанка, і тир, і маленькі поні,які скачуть…ще й ярмарка величезна з ялинкою…одним словом не місто а просто антракціон)

Ми навіть покатались на картингу два рази…Денис вперше був за кермом %) тепер ідея купити машину весною вже не така хоробра))
Підвечір нас вже чекав автобус, щоб забрати до Львова, але ми собі пообіцями ще раз сюди вернутись. Море вражень і дуже багато позитиву. Дякую, Буковель <3

One clap, two clap, three clap, forty?

By clapping more or less, you can signal to us which stories really stand out.