“Весілля Фігаро” в Національній опері України

Поки КПІшна молодь вливається в навчальний процес, ми з друзями вирішили потроху окультурюватися. Подивіться в вікно! Що Ви бачите? Правильно! Осінь ! … і цього разу ми йдемо в театр!

Чому саме театр?
Тому , що він повинен освіжити нашу душу … потужними і різноманітними враженнями … і відкрити нам новий і дивний світ пристрастей і життя!

І так… я зрозумів, що не треба гаяти час, звернувся до знайомого з Департаменту навчально-виховної роботи НТУУ”КПІ” і здобув запрошення на балет “Весілля Фігаро”. Так-так, саме балет, я не обмовився. Оскільки проспівати твір В.А.Моцарта дано аж ніяк не кожному, трупа столичного театру вирішила його станцювати, винайшовши свого роду ноу-хау, повернувши нашому суспільству чудовий твір геніального композитора. Правду кажучи, сюжет балету «Весілля Фігаро», вельми відрізняється від однойменної опери.

Сюзанна — Тетяна Голякова, Фігаро — Олександр Стоянов. Фото О. Орлової.

Дозволю собі зробити короткий екскурс в історію, щоб нагадати читачам обставини створення даної п’єси.

Отже, все, що було заборонене, то було необхідним, всім відомому композиторові Вольфгангу Амадею Моцарту. У ті часи, імператор Австр-Угорщини, заборонив включати в репертуар театральний твір Бомарше «Божевільний день, або Одруження Фігаро», оскільки воно несе в собі революційні ідеї, а також висміює високі чини. Ця заява не могла не викликати азарт у амбітно-принципового вигадника Вольфганга Моцарта, і 1-го грудня 1785-го року, під найсуворішим секретом, він почав роботу над однойменною оперою за мотивами оригіналу. Лібрето створив Лоренсо да Понте. Всупереч імператорському наказу, у травні відбулася прем’єра опери «Весілля Фігаро», що незабаром стала хітом. Іронічна музика й хитромудрий комічний сюжет не могли залишити публіку у байдужості. У даному творі прекрасно і добродушно висміяні інтриганство і зарозумілість світських осіб, а також їх слуг, жадібність і подружня невірність.

Інтерпретація Київського театру

Близько 200 років пізніше Київський Великий театр створив кавер, або як прийнято говорити в колах академічних музикантів, пародію на моцартівське «Весілля Фігаро» . Над новим лібрето працювали Віктор Яременко і Юрій Станішевський, музична редакція Олексія Баклана. У цьому трактуванні сюжет був позбавлений усілякої іронії і ілюстрував проблему любовних інтриг. Зрозуміло, балет ніс комедійний характер і душевно потішив своїх глядачів.

Сюзанна — Ольга Кіф’як, Графиня — Тетяна Андреєва, Фігаро — Микита Сухоруков, Граф Альмавіва — Ігор Буличов. Фото О. Орлової.

Всупереч пліткам про аматорство київської трупи, актори балету і музиканти виступили дуже технічно. Складні партії були виконані з легкістю і точністю, артистизм балету також залишив позитивні враження, дуже вже правдоподібно і дохідливо їм вдавалося «ламати комедію»! Костюми, надіті на балерин і балерунів, підкреслювали легкий ненав’язливий настрій. Шати були з тонких тканин, переважно рожевих відтінків, створені образи давали натяк, що дія відбувається в епосі рококо. Що стосується музики, вона не зазнала радикальних змін (якщо не враховувати, що хронометраж п’єси був скорочений вдвічі), всі основні теми були збережені.