Середина літа
Внутрішнє подвір’я на Липській, 16: багато будівель в Києві чи інших містах мені подобаються, але з цим місцем все якось інакше. Місць, до яких я відчуваю щось подібне, зовсім мало. Інтенсивне відчування любові.

Я бачу, як цей будинок вмирає. Подвір’я підфарбовують, коли його занедбаність вже зовсім кидається у вічі, хтось опікується клумбою посередині і висаджує троянди, але ніхто не дбає про дерева, і вони повільно старіють, знесилено вклавши нижні гілки на асфальт.


Люблю приходили сюди влітку. Тоді тут постійно пахне якимось солодким алкоголем – ніхто не прибирає з землі вишні, шовковицю чи яблука, вони гниють і бродять у затінку, і в зачиненому з усіх боків подвір’і як в бочці гаряче густе повітря достигає як настоянка.


Люблю це подвір’я, бо воно стільки пережило. І досі живе в часі, коли ніхто не цінує його неймовірну красу. Насправді я боюсь, що хтось її помітить, заходиться реставрувати, а в нас тут ніхто не вміє реставрувати – тож з колон здеруть порепану побілку і пофарбують у веселенький білий, а стіни – у веселенький жовтий, у вікна поставлять веселенький пластик. І історія піде з цього місця. А я так цього не хочу.


