І ще про Ольвію

Тобто не зовсім про Ольвію, про Парутине – село, поряд із яким розташований заповідник.

Центр села складається з центральної площі та будинку культури поряд — не знаю його теперішній функціонал, але поки я проходила повз, з його гучномовця на всю вулицю лунала so called патріотична музика — щось там естрадне про калину і Україну, а потім про родину. і я впевнена, не для розваги когось всередині, а на виконання “культурної” функції будівлі.

На площі покинута будівля (із написом «Автостанція», розбитими шибками і сміттям всередині) і магазин з продуктами і побутовою хімією і кількома дерев’яними столами під навісом поряд. Тобто, влітку це навіть певний публічний простір, взимку вже, мабуть, ні. Є кілька клумб — не дуже охайних, але все одно — хтось опікується публічною зоною, що для села не завжди характерно. Може, Парутине колись було принаймні смт або хотіло бути містом. Можливо, це вплив сусідства із національним заповідником, хоч і не дуже відвідуваним.

До чого я це веду. Ось ця мозаїка була чи не єдиною “красивою” деталлю в центрі (троянди на клумбах, чесно сказати, поганенькі, і взимку їх не стане теж). Але якщо хтось врешті захоче дотриматися трендів декомунізації, то її просто знімуть. Хоча наразі жодних естетичних альтернатив цьому спадкові в маленьких віддалених від центру населених пунктах немає.

Like what you read? Give mist.patona a round of applause.

From a quick cheer to a standing ovation, clap to show how much you enjoyed this story.