Емоційне вигорання серед українців — модний тренд чи сумна реальність?

Термін “емоційне вигорання” є відносно новим серед українців, хоча в світі існує він з 70-х років XX сторіччя. Першими вивчати різновид стресу, при виникненні якого звичайна психологічна терапія не приносила результату, почали американці. Пацієнти жалілись на емоційну кризу, відразу до своєї роботи, відчуття згасання професійних навичок. При цьому в людей спостерігались різноманітні психосоматичні розлади та втрата соціальних контактів. Виокремити дане явище в самостійний вигляд стресу та ввести спеціальний термін, який характеризував би цей стан надзвичайного емоційного спустошення та виснаження, запропонував в 1974 році американський психолог Фрейденбергер (англійською звучить як burnout). Відтоді феномен вивчається як надзвичайно складне соціальне явище, що має, без перебільшення, доволі сумні наслідки як в професійній сфері, так і в особистому житті тих людей, які відчули на собі професійну деформацію у вигляді емоційного вигорання.

Якщо відійти від офіційної психології, то вперше (років так за 70 до Фрейденбергера) синдром емоційного вигорання доволі вичерпано описав Джек Лондон на прикладі свого генія працелюбності Мартина Ідена в однойменному романі. Мартин, який працював по 15–20 годин на добу та прагнув своєї мети, врешті-решт досягнув її, але йому вже не потрібні були ні гроші, ні слава — він вигорів вщент і вже нічого не відчував, не хотів та не міг.

Серед українців даний термін почав вживатись не так давно, тим не менш саме явище професійного вигорання не є таким вже молодим на пострадянському просторі. Хто з нас не знає фразу «горіти на роботі»? Як виявилось, в нашому суспільстві корінням феномен вигорання уходить ще в радянські часи — хоча в СРСР ще не існувало терміну, який би міг охарактеризувати наслідки ключового в той період трудоголізму, але «горіти» — це було «по-нашому», і навіть вважалось, що саме так і потрібно жити. Смертельний діагноз «Ще один згорів на роботі» був навіть почесним; страждати ж емоційно він перевтоми та стресів в радянські часи було просто не прийнято. Тут доречним буде додати, що працівники компаній та організацій, очолених керівниками з «радянського минулого» (зараз це переважно державні та комунальні установи) таким чином мають більше ризиків постраждати від наслідків емоційного вигорання — як правило, такі керівники подібний синдром не визнають та не вміють з ним працювати.

Дослідницьким центром Міжнародного кадрового порталу HeadHunter в 2017 році було проведено опитування, згідно якого більше половини українців страждають від емоційного вигорання — відчуття виснаженості на фоні хронічного стресу, що призводить не тільки до блокади життєвих сил людини, але й до втрати відчуття радості від життя. Результати дослідження свідчать про те, що кожен третій українець вже мав такий досвід раніше, хоча наразі його емоційний стан можна вважати цілком задовільним. І лише 5% наших співвітчизників зазначають, що не мали подібного досвіду та не знають, що таке емоційне вигорання. Такі дані свідчать про серйозність існування синдрому в нашому суспільстві, тож давайте спробуємо розібратись, що саме призводить до тотального емоційного та морального виснаження в процесі роботи.

Кожен четвертий українець зазначає, що боїться втратити роботу, оскільки мусить заробляти кошти для утримання своєї сім’ї, і це значно додає стресу і негативно впливає на результативність роботи, значно прискорюючи процес вигорання. Цілком закономірно, що в разі значних витрат власних ресурсів на стабілізацію внутрішнього стану достатньо складно (а часто і практично неможливо) зосередитись на робочих завданнях. Кожен п’ятий українецьвважає, що відчуває стрес від надмірного навантаження та рівня відповідальності і це впливає на результати їх діяльності. 22% опитаних зазначають, що не відчувають інтересу до своєї роботи — вони не мають бажання приходити на роботу та вирішувати задачі, що стосуються їх безпосередніх обов’язків. 18% українців говорять про те, що головною причиною їх емоційного розладу є нестача часу на відпочинок, що призводить до фізичного перевтоми та як наслідок — вигорання. Ще 16% респондентів впевнені в тому, що їх емоційне вигорання є наслідком отримання занизької заробітної плати. Вони говорять про необхідність не лише достойної оплати праці, але й заохочення їх професійної діяльності з боку керівництва. А ще кожен восьмий опитаний відчуває постійний стрес з-за поган взаємовідносин з колегами. «Білі комірці» відмічають, що недоброзичлива атмосфера в колективі спричиняє негативний вплив не лише на продуктивність праці, але й на емоційний стан в команді в цілому. І лише десята частина українців вважає, що головною причиною їх емоційного вигорання є проблеми в особистому житті, а робочі негаразди лише посилюють загальне відчуття апатії.

Дане дослідження не просто ілюструє нам те, що переважна більшість українців відчуває емоційне виснаження в робочій діяльності, але й дає зрозуміти, що верстви населення, які схильні страждати від даного синдрому, можуть бути дуже різнорідними за багатьма критеріями — професіями, статтю, віком та ін. Давайте розберемось і в тому, хто з нас з більшою ймовірністю схильний відчути горезвісний синдром.

Провідні психологи однозначно сходяться в думці, що першими претендентами на «хворобу нашого часу» є представники соціономічних професій — тих, де типом роботи є взаємодія «людина-людина». Наприклад, вихователі та вчителі найбільше схильні до нервових перевантажень, так само як і медичні робітники — цьому сприяють відчуття постійної відповідальності за життя та здоров’я своїх пацієнтів. Загалом робітники, специфікою роботи яких є занурення в проблеми інших людей, в першу чергу страждають від емоційного вигорання. Однак належність до тієї чи іншої професії є найбільш однозначним критерієм оцінки ризику отримання стресу в процесі робочої діяльності, тоді як чисельні дослідження говорять про те, що емоційне вигорання різниться і за гендерною ознакою. Наприклад, чоловіки не лише менше схильні відчувати стрес в робочих обставинах, але й формування симптомів емоційного вигорання в них відбувається повільніше і в меншому ступені, ніж в жінок. Основною ознакою вигорання в чоловіків є емоційна відстороненість, хоча в них і відбуваються емоційні зриви. Жінки в основному ж вигорають за рахунок професійної мотивації (складності, викликані стереотипами відносно положення жінок в бізнесі, часто викликають незадоволеність як собою, так і роботою), тоді як професійна мотивація чоловіків та зацікавленість в роботі має високі показники навіть при перших ознаках вигорання. Окрім того, в жінок присутня тенденція відчувати складнощі в роботі через емоційність, що проявляється в багатьох процесах трудової діяльності. Додам і те, що працюючі жінки відчувають більш значні перевантаження порівняно з чоловіками за рахунок додаткових сімейних та домашніх обов’язків. Однак якщо говорити про боротьбу з емоційним вигоранням — саме жінки завдяки своїй гнучкості і вмінню швидко перемикатись між задачами справляються зі стресами краще, а також продуктивніше використовують стратегії запобігання стресовим ситуаціям.

Звісно, існують ще й вікові критерії схильності до емоційного вигорання, і тут можна стверджувати, що з віком резистентність до робочих стресів знижується. Справа не стільки навіть в тому, що гнучкість та вміння пристосовуватись до змін оточуючого середовища — це прерогатива людей молодшого та середнього віку, скільки в тому, що український ринок не готовий працювати з фахівцями у віці 40+. Відповідно, чим старший вік — тим більше дорожить людина тою роботою, яку вона має, навіть за умови, що вона відчуває на цій роботі постійний стрес. Отже, як ідентифікувати у себе синдром емоційного вигорання? Варто поспостерігати за своєю трудовою діяльністю та власними відчуттями, які вона викликає.

Синдром розвивається поступово: починається з попередження (занурення в роботу з головою, нехтування власними потребами та відмова від спілкування), продовжується частковим самоусуненням (небажанням виконувати свої обов’язки, негативним або байдужим відношенням до оточуючих, втратою життєвих орієнтирів), зростанням негативних емоцій (апатія, агресія, лінь, конфліктність) та деструкцією (зниженням інтелектуальних здібностей та мотивації, байдужістю до всього). Завершують процес повного емоційного вигорання порушення в психосоматичній сфері (безсоння, гіпертонія, серцебиття, порушення в ШКТ) та відчуття втрати сенсу існування. Звісно, вигорання може бути легким (на рівні реакцій), спричиненим такими речами, як душевна або матеріальна криза, раптовий «цейтнот» в роботі, що потребував значних емоційних та фізичних ресурсів, підготовка до екзамену, важливої співбесіди або робота над складним проектом. Як правило, таке вигорання має коротку тривалість та проходить по мірі того, як усуваються причини. Так чи інакше легке вигорання переживав кожен з нас, однак якщо те, чим ви займаєтесь, призводить до значного та тривалого нервового перевантаження — будьте пильні, ви — в групі ризику. В разі сумнівів в тому, чи ваш поточний стан дійсно є вигоранням, можете звернутись до психологічних тестів (наприклад, тест Бойко).

Що ж робити, якщо ви помітили в себе перші ознаки емоційного вигорання? Дослідження говорять про те, що українці, на відміну від європейців або американців, вкрай рідко звертаються за допомогою психологів, аби впоратись зі стресом. Однак поки вигорання не сягнуло серйозних масштабів — цей процес цілком у ваших руках! Популярними серед українців методами боротьби з робочими стресами є зняття емоційної напруги (надзвичайно ефективними є медитація, йога та активні види спорту, а також різноманітні психологічні практики), делегування (розподіл з колегами частини своїх обов’язків допоможе зменшити нервове навантаження) або тайм-менеджмент (часто вміння планувати час та ресурси дійсно здатне змінити робочий процес і зробити його менш втомливим). Доволі велика кількість українців вважає помічним в боротьбі зі стресом взяти вихідний чи відпустку, від душі відіспатись (уві сні організм видужує, а психіка укріплюється) або ж докорінно змінити стиль життя. В критичних же випадках українці не бояться взяти нову висоту та змінити роботу.

Цікавим є і досвід боротьби з робочими стресами і за кордоном. Наприклад, фіни вважають найкращим способом відмову протягом трьох днів від будь-якої фізичної діяльності та емоційних перевантажень — це цілком достатній термін, щоб скучити за роботою та стати до неї з новими силами. Французи лікують емоційне вигорання… садівництвом! Вони вважають, що копирсання в ґрунті та висадка квітів чудово відволікають від депресивних думок. А ось американці наголошують, що дитячі ігри для дорослих є чудовим способом перемикнути увагу з негативу та зняти робочу напругу.

Однак відповідальність за емоційне вигорання працівниківлежить не тільки на них, але й здебільшого на компанії. Не так давно стали популярними в Україні практики управління талантами (talent management), що спрямовані не лише на залучення, але й на утримання талановитих співробітників. Значно зросла і роль фахівців з персоналу в компаніях, і відповідальність за психологічний стан співробітників стала однією з важливих функцій цієї роли. Профілактика синдрому вигорання має бути комплексною і включати в себе доволі багато активностей (адаптацію, мотивацію, навчання та розвиток тощо), однак я зупинюсь на ключових моментах, в яких компанія може допомагати своїм співробітникам запобігати емоційному вигоранню.

1. Гранично чітко пояснити кожному працівнику його місце в організаційній структурі, функції, права та обов’язки

2. Відстежувати особливості взаємовідносин між співробітникам та створювати сприятливий психологічний клімат в колективі (доброзичливі стосунки між колегами надзвичайно важливі)

3. Обговорювати зі співробітниками перспективи їх професійного зростання, бажано з чітким зазначенням критеріїв зростання (таким чином можна запобігти одному з головних проявів емоційного вигорання — відчуттю беззмістовності роботи)

4. Структурувати роботу таким чином, щоб робота була значущою для виконавців

5. Обговорювати зі співробітниками можливість переходу на іншу позицію або в суміжну сферу, аби його знання та навички знайшли нове застосування

6. Створити в компанії перспективи горизонтальної кар’єри (як можливостей для професійного розвитку в умовах обмежених можливостей для вертикального зростання)

7. Зробити акцент не на поточних знаннях та навичках, а на зонах росту працівника (іншими словами, зробити роботу інструментом для розвитку)

8. Оптимізувати робоче навантаження або ж ввести додаткові форми матеріального та нематеріального заохочення працівників при робочих перевантаженнях

9. Залучати працівників до пропозицій та змін робочого процесу, а також забезпечити умови для їх впровадження

І останнє. Керівник компанії також не застрахований від робочих стресів, оскільки має найбільше навантаження та найвищий рівень відповідальності за діяльність компанії, тому керівникові як нікому важливо займатись самоосвітою та саморозвитком, профілактикою власного емоційного вигорання, яке може бути вираженим в нетерпимості до думки інших, грубим поводженням з підлеглими, прагненні перевищувати свої повноваження тощо. Стиль менеджменту має бути гнучким та адекватним, і тоді можна бути впевненим — вигорання не загрожує ані керівникові, ані працівникам.

Show your support

Clapping shows how much you appreciated Maryna Molchan (HR Expert)’s story.