«Плутократи». How it’s made

Дано: перекласти українською книжку Христі Фріланд «Плутократи»

Попередні епізоди How it’s made: Насім Талеб «Чорний лебідь»


Про авторку

Був такий (ймовірно, діаспорний або галицький) анекдот радянських часів, що найбільша країна світу — це Україна. Бо її столиця в Москві, тюрми — в Сибіру, а церква в Канаді.

Фото Graham Hughes/The Canadian Press з сайту http://www.metronews.ca

В Канаді в українсько-англійській сім’ї і народилася авторка цієї книжки Христя Фріланд. Вона славіст за освітою, вивчала російську мову в Гарварді і отримала була Родсівську стипендію в Оксфорді. Потім Фріланд зробила переконливу журналістську кар’єру: працювала на «Файненшл таймс», «Економіст», «Томсон Ройтерс». Якийсь час очолювала московське бюро «ФТ», тож наші краї знає не з чужих переказів. На зламі вісімдесятих і дев’яностих Христя Фріланд брала участь у рухівській фронді і, сподіваюся, ще напише книжку про це.

2013-го Фріланд пішла в політику, стала депутаткою парламенту, міністеркою зовнішньої торгівлі, а в січні 2017 року її призначили міністеркою іноземних справ Канади. В цьому місці треба порадіти: не щодня люди українського походження стають міністрами на Заході.


Обкладинка оригінального видання. «Пінгвін букс»

«Плутократи» — друга книжка авторки. Перша — «Розпродаж століття» — була про російську приватизацію і вийшла 2000-го.

Два десятиліття Фріланд спостерігала труди і дні економічної еліти: звідки їхні гроші, що вони думають про себе і про інших, як впливають на правила гри в суспільстві, про що плачуть. Її кар’єра якраз припала на період дикого капіталізму в пострадянських республіках і технологічну революцію на Заході — матеріалу вистачало. Свої спостереження і роздуми про «нових багатих» Фріланд і виклала у «Плутократах».

Книжка отримала дуже добру пресу і дві премії за 2013 рік:

— премію ім. Лайонела Гелбера (15 тисяч доларів вручають автору найкращої книжки з міжнародних стосунків);

— і Національну книжкову премію Канади за найкращу книжку, дотичну до бізнесу.

Цікаво, що 2015 року премію ім. Гелбера отримав інший українець — Сергій Плохій з Гарварду за книжку «Остання імперія» про розвал Радянського Союзу; вона теж невдовзі вийде українською.


Для перекладу ця книжка нескладна, бо написана добротною журналістською мовою, підкреслено об’єктивною, в міру метафоричною. В ній немає «поганих» і «добрих», гнівних філіппік на адресу глобалізації і капіталізму.

Тут більше довелося гуглити реалії. Наприклад, я не знав, що таке loan auctions в Росії у 1995 році, хто такий Пітер Купер, або те, що канадський аналог Вол-стріт називається Бей-стріт в Торонто.

Гуглення — приємна частина роботи, ніби ще раз істфак закінчуєш (правда у списування в однокурсниць були свої переваги перед гуглом :)


Найбільше в своєму ремеслі я люблю епізоди, коли є гра слів, рими, коли оригінал кидає перекладачу професійний виклик. Тоді починаєш шукати найелегантніший хід, ніби в шахи граєш. Найяскравіший такий епізод з «Плутократів» — лист Венеції римському папі з проханням дозволити торгувати з мусульманами.

In 1343, La Serenissima petitioned the pope for permission to trade with the Muslim world. Here is how the city made its case: “Since, by the Grace of God, our city has grown and increased by the labors of merchants creating traffic and profits for us in diverse parts of the world by land and sea and this is our life and that of our sons, because we cannot live otherwise and know not how except by trade, therefore we must be vigilant in all our thoughts and endeavors, as our predecessors were, to make provision in every way lest so much wealth and treasure should disappear.”

Хоча тут цілком регулярна англійська мова, але лапки натякають, що це цитата, а отже треба стилізувати (трошки інверсії, трошки біблійності, трошки архаїзму). В оригіналі лист, очевидно, латиною, але це не той випадок, коли треба ставати текстуальним фундаменталістом і шукати латинський оригінал. Мій варіант:

1343 року Найсвітліша республіка звернулася до папи по дозвіл торгувати з мусульманським світом: «Місто наше, милістю Господньою, зможніло і виросло трудами людей торгових, що прокладають вони шляхи морем і сушею по всьому світу та шукають зиску. В цьому життя наше й синів наших, бо не вміємо ми жити інак, ніж торгівлею, тож мусимо пильнувати думки і справи свої, як попередники наші робили, бо не буде нам скарбів на землі і багатства».

Ось маленький приклад «освоєння».

Martin is no hoi polloi class warrior — he’s a self-made multimillionaire.
Мартін до шариковського кла­су «взяти-й-поділити» не належить — він сам мультимільйонер.

Приклад фонетичної гри.

Авторка в Лас-Вегасі їде на безкоштовну екскурсію в офіс фірми «Заппос», онлайн торгівця взуттям. Автобіографія засновника цієї компанії Тоні Шея «Доставка щастя» недавно вийшла українською. В основу ідеології фірми покладено «вау»: ти маєш виробляти «вау», продавати «вау», нести «вау» в життя. Такий собі бізнес-євангелізм. І от в їхньому офісі Фріланд спостерігає спеціальну «вау»-дошку, на якій працівники діляться своїм «вау»-епізодами. По суті, офіс «Заппос» — це кол-центр. Атмосфера там трошки така божевільна. І когось із працівників зворушив той факт, що люди приїжджають туди на екскурсію.

I am WOW’ed that people want to tour my job
Я відчувау “вау” від того, що люди приходять подивитися на мою роботу.

Формально я зробив ортографічну помилку, але мені здається, що вийшла «вишенька на торті», яка добре вписується в антураж.


За кадром лишилося ще багато цікавого: хто найбагатша людина на світі і як це порахувати; як технологічниа революція створює супербагатіїв; що таке «позиційне благо» і чому олігархи не можуть дозволити собі що завгодно. Але про це в наступних історіях про цікавих авторів і будні перекладу. Лайкайте і любіть книжки.


Є якась іронія долі в тому, що президент Порошенко купує «Плутократів» на Книжковому Арсеналі · 2017 :)



Like what you read? Give Mykola Klymchuk a round of applause.

From a quick cheer to a standing ovation, clap to show how much you enjoyed this story.