Особливості китайської корпоративної культури

Обід понад усе, післяобідній сон, добровільні неоплачувані затримки на роботі, побудова персонального “hard-working” бренду — все це про китайців. Тут цінують не по ефективності, а по кількості проведеного часу на роботі, іноземців часто запрошують у компанії, аби похизуватися, що «у нас інтернаціональна команда». Зазвичай китайці працюють на тяп-ляп, але якщо їм щось треба (є мотивація), зроблять швидко та якісно або ж будуть сидіти над завданням, поки не прийдуть до якогось рішення.

Корпоративний обід

1. В азіатів є така важлива штука як “збереження обличчя”: тобто ні в якому разі не можна принизити себе чи співрозмовника (наші відповідники «зберегти гідність» та «не ударить в грязь лицом»). На цьому будуються відносини у колективі та суспільстві. Відповідно, китаєць ніколи не визнає, що він “налажав”, бо це означає втрату обличчя, він буде знаходити тисячі причин та відмазок, чому трапилася «лажа», і чому він ні до чого. Прямолінійна критика — ознака невихованості та грубості, хоча позаочі людей можуть обговорювати скільки завгодно. Якщо трапляється «лажа», то такого, щоб зібратися, розібрати ситуацію, подумати, як з неї вийти, переробити і забути тут нема — треба здогадуватися, що не так. Це реально ускладнює та затримує процес. Через цю завуальованість на початкових етапах мені було досить важко працювати, оскільки критичного фідбеку на свою роботу з вищеназваних причин я не отримувала. «Щось удосконалити?» — «Все чудово».

Звісно, є й інша, позитивна сторона медалі: скажімо, можете не переживати, що ваша самооцінка опуститься нижче плінтуса. Як на мене, то це те, чому нам, українцям, охочим до критики та приниження інших, аби відчути себе кращими на чужому фоні, варто повчитися у китайців. До слова, начальство іноді «покриває» своїх підлеглих, які чогось не встигають, мовляв, вони дуже зайняті.

2. Через вищеназвану культурну особливість китайці не зізнаються що чогось не знають чи у чомусь некомпетентні, і ніколи не скажуть “ні”. Вони скажуть “так”, подумають “ні” і нічого не зроблять, але дадуть кілька натяків, що не зроблять. Розгадати ці натяки — це ще той ребус, я трохи навчилася це робити, але не до кінця. У нас спершу домовляються, обговорюють всі ризики, а потім уже починають працювати. У Китаї навпаки: спершу домовляєтеся, а потім вигрібаєте косяки.

Пригадую, як ходила з одним знайомим на ринок у Гуанчжоу замовляти невеличку пробну партію копії брендового взуття. На всі побажання власник магазину відповідав одне: “Так, зробимо, без проблем”. Мені це, звісно, видалося підозрілим, хоча досвіду такої співпраці з китайцями у мене не було, та й переговори вів безпосередній замовник. Інтуїція не підвела: за тиждень почалися дзвінки з поясненнями, що на фабриці то коробку не можуть підібрати, то шнурки будуть іншого кольору, ну і «коронне» — про затримки з поставками. За місяць мій знайомий забрав аванс і пішов до іншого, ніби надійнішого постачальника. Замовлення чекає й досі.

3. Пересічні китайці не люблять виходити за рамки своєї відповідальності, і це все множиться на специфічну повагу до босів. Потрібно щось від представника іншого департаменту? Найефективніше — звернутися до керівника свого відділу, аби він передав твоє прохання начальнику потрібного відділу, а вже той “спустив” завдання донизу. Інакше — доведеться чекати на відповідь довго й нудно, і, як правило, не дочекатися, оскільки якщо китаєць чогось не хоче робити — він тебе буде просто ігнорити, не відповідати на повідомлення, листи і т.д. Це реально бісить. Протидію я знайшла порівняно нещодавно: ставити у копію листа начальників свого та його департаментів. Тоді відписуються того ж дня, але якщо не дай Бог, перейдеш у «приват» (не люблю флудити), все, пиши пропало — знову ігнор.

4. Якщо потрібно щось від менеджера, вищого за тебе по рангу (скажімо, очільника іншого відділу), добитися чогось напряму просто нереально, всі прикидуються дуже зайнятими. На всі питання чи нагадування відповідь одна: “Sorry, I’m so busy”. C’mon, guys, якби ви менше їли та спали протягом дня (а обідня перерва+сон=1,5 годин), встигали б усе. Важкодоступність менеджерів середньої та вищої ланки помітила ще одна українка, яка працює в китайському офісі Danone — тобто проблема навіть не у компанії, а у ментальності азіатів. Насправді мені здається, що китайці просто “випендрюються”, аби показати, які вони сумлінні працівники, хоча самі в цей час сидять у Wechat.

5. Китайці дуже повільні. Всі процеси, узгодження і т.д. і т.п затягуються далі нікуди. Такого розуміння як “на вчора” у них не існує. Вітчизняні експортери до Азії, яких інтерв’ювала для видання “Бізнес Сходу”, на це теж скаржаться (а у них все серйозніше, і контракти на мільйони). Спершу це дратує, потім ти припиняєш на це звертати увагу, потім помічаєш, що ти теж не поспішаєш, і… все, стаєш китайцем :). На щастя, я звільнилась на початку останньої стадії :)

6. Китайці часто лишаються в офісі понаднормово — не тому, що за це платять, а щоб продемонструвати свою лояльність компанії. Ну і, звісно, йти раніше боса теж не прийнято: він/вона сидить, і всі співробітники теж. Пригадую, як у свій перший день в китайському офісі я не витримала й перша пішла о 8 вечора, а весь департамент ще сидів (без видимої на те потреби!). Зате коли наступного тижня головного менеджера не було, весь відділ дружно «злиняв» о 7. Можуть же, як захочуть! На моє зауваження про overtime сміються: “Добре, що ми не в Японії живемо, там узагалі о 10 вечора йдуть з роботи!”.

Частково такий розклад пояснюється тим, що у китайців не існує прошарку між роботою та домом, коли можна піти погуляти, зустрітися з друзями чи піти в кіно. Будні проходять між офісом та квартирою, особистого життя теж нема — його влаштовують або батьки, або шукають партнерів серед співробітників, що часто виливається в офісні «санти барбари». Але, знову ж таки, протирання штанів в офісі зовсім не значить ефективної роботи! Як на мене, то все, що китайці роблять за 10 годин, можна спокійно зробити за 8, а то й менше. Але що поробиш: образ трудоголіка — це щоденна копітка праця :)

7. Крім цього, для китайців норма працювати на вихідних, опівночі та переписуватися у корпоративному чаті о 2 ночі. Отримувати робочі питання об 11 вечора — буденна ситуація. Я-то, як іноземка, це можу проігнорувати, мовляв, мій робочий день скінчився о 6, і пошту до наступного дня я не перевіряю, а от китайці — ні, відповідають, пояснюючи це тим, що бояться втратити роботу, і що їх можуть звільнити, якщо вони не відреагують. Під час авралів китайці сидітимуть в офісі до ранку, і не скаржитимуться.

8. Права працівників тут не захищені. Про своє звільнення роботодавця треба попереджати за місяць, зате робітника можуть звільнити за кілька днів. Відпустки теж короткі (компенсуються національними святами, яких тут ще більше, ніж у нас), декретні — до трьох місяців, якщо не помиляюся. Якщо через різницю в часі доводиться працювати вночі, це не означає, що можна з’явитися на роботі під обід: всі, як миленькі, приходять вранці, і байдуже, що потім кілька годин сидять дивляться фільми. Правда, тут мені видається, що у них просто нема навіть розуміння, що може бути інакше, і що теоретично можна було б домовитися про гнучкий графік.

9. Китайці обожнюють електронне спілкування. Wechat — найпопулярніший та нереально зручний додаток, який одночасно і меседжер, і соціальна мережа, і сервіс бронювання квитків, і електронний гаманець (так-так, китайцям не потрібні паперові гроші, практично всюди можна розплатитися через Wechat), і ще багато чого. Але любов китайців до нього зашкалює всі можливі норми: тобі можуть писати у Wechat співробітники, що сидять навпроти (!). З одного боку, зручно: можна влаштувати групове обговорення або, приміром, відповісти пізніше, якщо над чимось працюєш, і не хочеш відволікатися, з іншого боку — швидше сказати, ніж написати, та й комунікувати мені особисто простіше face-to-face.

10. Китайці люблять всюди ходити компаніями. Якщо хтось обідає наодинці — обов’язково втупившись у телефон. З одного боку, ніякого індивідуалізму, з іншого — можеш не переживати, що тебе забудуть запросити на обід :) І ще кілька зручностей: моя компанія оплачує триразове харчування та один перекус фруктами, причому це все доставляється прямо в офіс. Різні подарунки чи сувеніри, а також квартальні та річні бонуси — ще один плюс. Дуже популярні team-buildings за рахунок компанії, коли департаменти йдуть на вечерю, у караоке (дуже популярний вид розваг в Азії), боулінг чи їдуть в інше місто на вихідних. Правда, при цьому витрачаються такі суми, що іноді хочеться попрохати віддати готівкою — я би точно знайшла, на що їх витратити :)

Все написане вище — узагальнене спостереження за 10 місяців роботи у відділі маркетингу та піару китайської компанії, що спеціалізується на мобільній рекламі, де середній вік працівників — до 30 років. У мене було чимало розумних, працьовитих співробітників, які абсолютно не підходять під описане вище, і з якими працювати було одне задоволення. Але то, радше, чудові винятки з китайської буденності:) Зрозуміло, що в інших компаніях, особливо гігантах, корпоративна культура може значно відрізнятися, так що маєте якісь цікаві доповнення — пишіть у коментарях, мені теж цікаво, кому як працюється серед азіатів :)

Show your support

Clapping shows how much you appreciated Myroslava Zaiets’s story.