Ми настільки звикли до комфорту та опіки подорожніх з боку кавказців, що подекуди почали занадто їх ідеалізувати. І якщо більшість грузинів задоволено посміхалися, коли у відповідь на їх питання «Як вам Грузія?» ми починали захоплено розповідати про людей, яких зустріли, місця, які побачили тощо, то жіночка, яка стояла за мною у черзі у банку у місті Зугдіді, недалеко від Абхазії, гидливо вигукнула щось на кшталт «Это вам (туристам – прим авт) они жопы лижут, а для своих…», приправляючи це матом.

Знайомство

- Девушки, давайте познакомимся? – звертається до нас, кількох українок до 30-ти грузин середнього віку, зрозуміло, що напідпитку, бо уже вечір.

- Не хотим.

- А почему?

- Потому что гладиолус.

- А давайте я вас чем-то угощу?

Або:

- Меня Гела/Гога/Пата зовут, а вас как? – ще один грузин, який підсів на концерті.

- Слава.

- Очень приятно. А подружку как зовут?

- А спросите у неё сами.

- Так она не слышит. А вы откуда?..

Або:

- Друг, ну пойми ты, мы целый день работали, устали, хотим нашей компанией отдельно посидеть, — пояснює поляк Антек грузину, який добряче напідпитку, в кафе.

- Ты хочешь, чтобы я ушёл? Я уйду!

- Нет, ты не понял. Вы же с другом пришли, вот и общайтесь себе отдельно, а мы – отдельно…

- Не хочу я с ним общаться, я его каждый день вижу, а вы наши гости, вы приехали в Грузию, я с вами хочу поговорить…

Це три реальні діалоги з одного вечора фестивалю One Caucasus, що проходив у Богом забутому селі Церакві, недалеко від грузинсько-вірменсько-азербайджанського кордону. За майже місяць подорожування Грузією та Вірменією я майже звикла до уваги до своєї скромної персони, але тут, у селі in the middle of nowhere здається, що грузини просто зшаленіли від надмірної кількості дівчат-іноземок та просто іноземців-волонтерів, таке враження, що знову повернулася до Індії, туди, де індуси ніколи не бачили білих мавп (тобто людей). Одразу зауважу: для Тбілісі, Єревану чи будь-якого іншого міста тут так нав’язливість нетипова, але у сільській місцевості, якщо ти з іншої країни, а особливо, якщо білявка — готуйся до моральних домагань.

«Слава, а когда ты освободишся? Поедем покатаемся вечером? Ты в Азербайджан после фестиваля едешь? Так поехали вместе!», — безапеляційно так пропонує місцевий чувак, з яким ми познайомилися випадково на сільській зупинці, і який чомусь вирішив, що я уже його «подружка». Чорт, ну невже до своїх дівчат вони теж так чіпляються?

- К своим мы так не относимся, потому что у девушки может быть брат, — напівжартома, напівсерйозно пояснює мені Угур, реставратор з Баку, який теж волонтерив на фестивалі.

- ОК, а що робити у таких ситуаціях, коли слова «ні» не розуміють?

- Просто терпеть и не обращать внимания. Знаю, что это сложно, но чем больше будешь отвечать, чем дольше будет длиться разговор.

Шлюб та сім’я

Грузія (як, в принципі, і Вірменія) – християнська, доволі консервативна країна, яка водночас активно розвивається, переймаючи західну модель поведінки максимальної свободи, що сильно дисонує з релігійними уставами. Особливо цей суспільно-етичний конфлікт проявляється, коли мова заходить про особисте життя.

«Ты знаешь, у нас девушки должны выходить замуж девственницами. Поэтому сейчас многие из них соглашаются на анальный секс, то есть физически они до сих пор девственницы, но нет», — каже Тазо із Тбілісі, хлопець віком 20+, дуже сучасний та європейський.

До слова, знайомі у Єревані розповіли, що зараз серед вірменок дуже популярна операція по відновленню незайманості: західний стиль дошлюбного життя бере своє, але те, що жінку заміж треба брати дівчиною – досі негласний закон. І, за словами Моніки, єреванської журналістки, нині дедалі частіше жінки подають на розлучення, хоча масової тенденції поки не спостерігається.

Тема сім’ї – табу, сміття із родини на люди не виносять. Жінка часто – як прислуга. Чоловіки – флегматичні.

«Когда мы пошли в гости к нашему знакомому, его жены не было видно совсем. Она приносила и относила еду, а он даже не называл её по имени», — ділиться Яна, журналіст із Тбілісі. Вона розповідає історію однієї родини, де народився син з дефектами ніг. Дитині треба було робити масаж, аби виправити це, однак свекруха була проти, аргументуючи це тим, що «Он же мальчик». «То есть если он мужчина, то он может быть хромым и все ок!», — обурюється Яна.

І правда, на вулицях у Тбілісі навіть парочки, які ходять, тримаючись за руки, — рідкість, не кажучи вже про поцілунки, обнімашки – ці традиційні атрибути української молоді.

Секс

«Він сказав, що я йому подобаюся і запропонував переспати з ним за 100 ларі!» — обурюється Чемтай, чи не єдина кенійка на всю Грузію, яка викладає англійську в університеті у Тбілісі, а нині – волонтерить на фестивалі. Схоже, що для чоловіків тут бар’єрів не існує, а у головах міцно засіла аксіома: чим екзотичнішу зовнішність ти маєш, тим легше доступна. Наші азербайджанські дівчата теж потерпають. «Ты представляешь, я снимаю концерт, а тут ко мне подходит один армянин, но это не имеет значения,и говорит, что меня любит, и повторяет это несколько раз, мешает работать!», — обурюється Айсель, фотограф з Баку.

«У мене батько вашого віку! Я вам у доньки годжуся, ви своїм жінкам грузинським таке пропонуєте? Ні. Чому до іноземок так ставитеся??? Зупиняйтеся, я виходжу», — кричу на водія фури років 50-ти на вигляд, який підібрав мене по дорозі із Зугдіді до Тбілісі, спокійно віз кілька годин без жодного натяку на непристойну поведінку, пригостив обідом, а потім, кілометрів з 50 від точки призначення видав: «Ты, я, отель, спать» (бо не знав ні російської, ні англійськоюї). І це при тому, що я кілька годин перед тим «втирала», що мене у Тбілісі чекають друзі, а завтра – приїде чоловік із Києва. Щоправда, грузин не зупинився, а довіз, куди домовлялись, спокійно висадив і поїхав собі.

«Ну ти уявляєш, як правило, на ближче «знайомство» починають натякати у перші півгодини їзди (а раптом щось вийде), а тут чувак три години спокійно їхав, а потім його раптом переклинило!», — обурююся, переповівши цю історію Гору, українському вірменину із Єревана.

«Ну, он забыл, что тебе скоро выходить, а тут смотрит: 50 км осталось, вах, надо ж предложить!», — сміється з мене Гор. І додає: «Вероятность, что тебя изнасилуют, очень маленькая, но предложить «познакомиться» – это да, несколько раз!»

І правда: заїхати кудись «познайомитися» пропонували не раз, однак після кількох «ні» з вічно чекаючим у місті попереду друзями, чоловіком чи нареченим і демонстрацією обручки з щасливими фото на телефоні відставали.

«Не понимаю, как можно приставать к женщине, если она повода не даёт?», — знизує плечима 54-річний Авто, грузин, що сам зупинився десь у Вірменії і запропонував мене підкинути до Тбілісі на моєму шляху назад. Він часто підбирає хіч-хайкерів, а тому добре знайомий з культурою автостопу: no money, no drinks, no sex.

І зовсім дрібниці

«Я хочу уехать отсюда как можно раньше, не могу больше так пить», — почула випадково від одного з українських музикантів. Його гурт виступав на концерті і, зрозуміло, їх постійно запрошували увечері на посиденьки. А вечірка по-грузинськи – це мінімум літр вина на особу. В окремих випадках – до 5 літрів, що є предметом гордості. Наприклад, коли якось я заявила, що не можу пити, Рауль – грузин років 50-ти, раптом поклав мою долоню собі на пузо, поплескав по ньому і задоволено видав: «Смотри, здесь у меня минимум пол-литра водки и 4 литра вина!».

Мені не подобається, що грузини курять як скажені – у машинах, пабах, кафе, поруч з дітьми, їздять часто напідпитку, а про те, щоб пропустити пішохода на «зебрі» (!) не може бути й мови! «А зачем мне его пропускать?», — чи то жартома, чи то всерйоз каже один з них. «Я даже брату не позволяю садиться за руль своего авто, даже если я пьяный, сам еду!», — хвалиться Рауль (хоча чим хвалитися?).

Причому грузини прекрасно знають про це і навіть підсміюються над собою: зняли коротенькі іронічні ролики про свої національні особливості.

АЛЕ!!!

Попри всі гадості, які я тут написала, Грузія та Вірменія – дуже комфортні для подорожуючих країни. Це той випадок, коли можна розслабитися і ні за що не переживати: тебе і підвезуть, і погодують, а як треба, і переночувати запросять. Без інтимних підтекстів, а просто тому, що ви – гість у їх країні, а гості тут – окрема категорія.