5 найпоширеніших стереотипів про Китай

Китай бідний, там все за копійки, китайці їдять усе, що рухається — чого тільки не наслухаєшся перед поїздкою до Піднебесної. А приїхавши (як правило, у великі міста, хоча й у невеликих містечках у Китаї по кілька мільйонів людей живе), перші кілька тижнів ходиш в шоці, роззявивши рота, і дивуєшся «до чого ж техніка дійшла» порівняно з Україною. Саме тут я зрозуміла, наскільки ми відстаємо: від інфраструктури до електронних платежів. Звісно, тут теж не все так прекрасно, якщо брати до уваги, що китайська економіка зуміла піднятися не завдяки геніальності китайців, а через величезний ринок копійчаної робочої сили, молоді, що масово мігрувала з сіл у міста на заробітки (така собі індустріалізація) та іноземні інвестиції (ну і, напевне, сприятливому бізнес-клімату, коли цим самим інвесторам не вставляли палки в колеса, а дозволяли спокійно “експлуатувати” робочий клас). Наразі практично усі стереотипи про Китай давно застаріли, принаймні, у розвинених районах КНР. Одразу попереджаю: Китай неоднорідний, у багатьох провінціях і досі їздять на конях, готують їжу на багатті чи вручну доглядають рис. Мій досвід — це 9 місяців у Гуанчжоу, третьому найбільшому місті Китаю.

Отже, про стереотипи.

Guangzhou/Гуанчжоу

1. Китай — бідна комуністична країна

Хоча офіційно КНР і правда належить до держав з комуністичною партією на чолі ось уже упродовж десятиліть, під червоними стягами давним-давно процвітає нормальна капіталістична економіка. Нормальна — це я не про китайські магазинчики, які, напевно, бачили усі, хто подорожував Азією, а про Starbucks, H&M, макдональдси, торгові центри з усіма Prada й Louis Vuitton (за якість не впевнена, не цікавлюсь таким), супермаркети, представництва міжнародних компаній у 100-поверхових сучасних бізнес-центрах і т.д. Розкішні готелі — як інтернаціональні, так і китайські.

Про економіку, що активно розвивається, свідчать ідеальні дороги з суперсучасними розв”язками та новобудови, що ростуть як гриби після дощу: правда, заради того, щоб набудувати нових “свічок” уряд без жалю зносить старі квартали (але завжди є винятки, коли люди відстоюють свої домівки, просто нікуди не виїжджаючи). Є ще так звані міста-привиди, куди люди так і не вселилися, але сам факт — можете уявити, щоб у нас із трущоб відмовилися переїхати у нову квартиру? Та що далеко ходити — у моєму Гуанчжоу карта метро 2010 року вже неактуальна, бо набудували нових станцій. Наразі їх тут 167, а запустили тут метро всього з 20 років тому — у 1997! Скільки десятиліть на Троєщину метро тягнуть?

Китай поволі перетворюється із світової фабрики на світового споживача: доходи населення ростуть (мінімальна зарплатня у 2015 становила 2020 юанів = $310 = 7821 грн), люди мають гроші та хочуть їх витрачати, тож світові корпорації (особливо виробники продуктів харчування) розглядають Піднебесну уже як ринок збуту з майже півтора мільярдами потенційних покупців.

2. Китай дешевий

Років 5 тому він, напевне, був для нас дешевим, а наразі для українців роздрібний Китай (оптом, звісно, дешевше) страшенно дорогий — ціни практично на все тут у два-три рази вищі, ніж у нас. Виняток — хіба їжа, поїсти рису з овочами та рибою можна за $1,5–2,5, суп нудлс — $1,5, навіть за долар можна знайти типові китайські сніданки. Решта… Ну, оцініть самі (ціни в юанях, 1 юань = 3,86 грн, для зручності округлюю до 4 грн):

  • Проїзд в міському автобусі: 2 юані = 8 грн
  • Проїзд в метро: від 2 юанів, залежно від дистанції
  • Картопля: 8 юанів/кг = 32 грн/кг
  • Молоко: 10 юанів/літр = 40 грн/літр
  • Банани: 4–5 юанів/кг = 16–20 грн/кг
  • Кава (заварна) у кафе: від 30 юанів = 120 грн за чашку
  • Китайський шампунь для волосся: 10 юанів = 40 грн, усілякі “пантіни” тут сягають 30–40 юанів
  • Антиперспірант Rexona (спрей): 25 юанів (акційний), звичайна ціна 32–35 юанів = від 100 грн

Я навчилася витрачати гроші десь на другий місяць мого перебування тут — до того мене давила жаба, коли я конвертувала ціни в гривні. Єдиний порятунок — рахувати в доларах, цифри не так відлякують :)

Одяг! О, одяг — то окрема історія. У китайських магазинах один шик та останній писк моди в азіатському розумінні: синтетика, яскраві кольори, стрази, банти, квітки де треба й не треба… І це задоволення коштує від 100–120 юанів за блузку чи спідницю, шорти 50–60 юанів. Шкіряного взуття тут не знайдеш, але цьому є логічне пояснення: вологість, від якої всі шкіряні речі просто «цвітуть». Китайці замовляють усе на Таобао — там і правда дешевше, ще й з доставкою на наступний день, але мені цей варіант не підходить. У мережах типу H&M у Шанхаї, кажуть, ціни на 30% вищі, ніж у Швеції :)

Переїзди всередині країни влітають в копійку, хоч автобусами, хоч потягами. Незважаючи на те, що тут набудували мережу швидкісних поїздів, але коштують вони часом дорожче, ніж літаки. Скажімо, швидкісний поїзд Гуанчжоу-Шанхай, що їде 7–8 годин, коштує близько 793 юанів, повільніший, що їде 11 годин — 525 юанів, тоді як місцевий лоукост Spring airlines пропонує переліт від 450 юанів. Доїхати можна і за 200 юанів, але це для самогубців: сидяче (а то й стояче!) місце за 16–20 годин. Ні, я, звісно, спробую і такий варіант, але оберу дистанцію коротшу, десь на 11–13 годин. Автобуси часто дорожчі за потяги і повільніші.

Ціни на поїзд Гуанчжоу — Шанхай (майже 1,5 тис км)

Бути туристом у Китаї ще те «задоволення»: все, що можна зробити платним, коштує по 100–250 юанів. Зараз планую маршрут по Піднебесній і просто офігіваю: вхід у так званий парк Аватара (той, який надихнув Кемерона на фантастичні пейзажі в однойменному фільмі) на 3 дні коштує 248 юанів (1000 грн!), причому усілякі ліфти, фунікулери, і т.д. оплачуються додатково. Така ж сама плата за вхід і у славнозвісне «Провалля стрибаючого тигра». Відреставрували старе село чи місто — 100 юанів. Chimelong Safari Park у Гуанчжоу — 240 юанів/день (насправді я не пошкодувала про жоден витрачений юань, місце нереально класне, але ж це 960 грн, Карл!).

Так, тут однозначно дешевша техніка, але скільки її вам треба?

3. Китайці — трудоголіки-зомбі

Сумнівний стереотип. Так, тут всі перепрацьовують мінімум одну годину на день — безкоштовно, аби виділитися перед начальством, і з гордістю називати себе «hard-working», на що я відповідаю «Ви не хард-воркін, ви просто багато часу проводите на роботі». Насправді китайці — справжні таланти у розтягуванні роботи на цілий день. Все, що можна зробити за 4 години, китайці роблять за 8. І правда, навіщо працювати швидко, щоб дали ще більше роботи, ми будемо о 17.00 дивитися фільми, щоб о 19.00 з чистою совістю вийти з офісу.

А ще тут є обіди. О, обіди та післяобідній сон — ще одна історія! Обід тут триває годину, після чого можна ще півгодини поспати. Обід — це святе, незалежно від того, наскільки важливе питання вирішується, як тільки настає 12-та, всі дружно йдуть у їдальню. Ситуація повторюється увечері. Може, це й правильно з точки зору власного здоров”я, з таким режимом китайцям гастрит точно не загрожує.

4. Китайці їдять собак, тарганів, змій, жаб і т.д.

Ну, тут 50/50. По-перше, це їдять і в інших країнах Азії — В”єтнамі, Камбоджі, Таїланді. По-друге, це не означає, що всі і всюди їдять собачатину. У червні у Піднебесній проводиться фестиваль, на якому й правда забивають та поїдають величезну кількість песиків, але досі собачих тушок на вулицях та ринках мені не доводилося бачити (хоча собак у клітках на забій — так, було). Навіть більше: мої колеги в один голос запевняють, що ніколи собачатини не пробували, дедалі більше активістів виступають прости убивства псів. А цуциків тут вигулюють як домашніх улюбленців, це факт. У супермаркетах (навіть у інтернаціональному “Метро”) продають живих черепах та жаб. Жаб”ятину подають у ресторанах, але, знову ж таки, у рейтингу улюбленого м”яса на першому місці у китайців свинина, а вже потім курятина та телятина.

5. Китайці тільки й чекають, щоб когось надурити

Не сказала б, що так і чекають :) У Гуанчжоу таксисти їздять по лічильниках, і навіть не намотують кіл (я по карті перевіряла), у мене був лише один випадок, коли таксист, дивлячись на лаоваїв, намагався натякнути, що хотілося б більше заробити, аніж показники лічильника, але його англійської на це не вистачило :) На продуктових ринках, як правило, називали ціни ринкові, знайомі китайці перевіряли :) На решті ринків треба торгуватися, але торгуються всі, навіть місцеві. Насправді, коли, скажімо, я потрапила до В”єтнаму, я була шокована тим, що іноземцям практично всюди називали удвічі вищі суми, після Китаю було дуже незвично.

Можливо, мені просто пощастило з людьми, може, у цивільному Гуанчжоу уже звикли до білих облич, а що робиться в інших провінціях — скоро перевірю.

Всі фото з підписами регулярно публікую в Інстаграмі (у Фейсбуці поширюю лише невелику частину), тому кому цікаво — фоловте @slavazaiets

One clap, two clap, three clap, forty?

By clapping more or less, you can signal to us which stories really stand out.