Я потонула в його очах: чому у вбивць з’являються фан-клуби

Владислав Росляков

17 жовтня в Керчі, що в Криму, студент Політехнічного коледжу, 18-річний Владислав Росляков розстріляв 18 людей та вчинив самогубство. Наслідки ситуації, здавалось би, цілком очевидні: зруйновані життя, невиліковні травми та порожні обіцянки влади заборонити комп’ютерні ігри. Але серед сумних та абсурдних подій, що стались після бойні, є та, яку нелегко зрозуміти — у керченського стрільця з´явився фан-клуб. Не поодинокі вигуки підтримки таких же понівечених шкільним булінгом дітей і не співчуття хлопцю з психічними розладами, а справжнє обожнювання. «Такі втомлені очі, сповнені порожнечі», — пише дівчина Вероніка в коментарях до фото вбивці. «А мені здається, такі, знаєш, очі небезпеки і безумства. Непередбачуваність і невпевненість. Боже, я б потонула в цих очах», — відповідає їй інша фанатка.

Милосердя чи масовий психоз — як пояснити подібні прояви любові? На думку, перш за все, спадає стокгольмський синдром, коли жертва відчуває співчуття, іноді навіть закоханість до свого кривдника. Щоб захистити себе від занадто сильних негативних емоцій, психіка людини замінює їх на позитивні. Синдром знаходять у 27% жертв різноманітних нападів — від терактів до згвалтувань, і він є нормальною реакцією на подію. Таку назву синдром отримав через пограбування банку в Стокгольмі в 1973 році. Після звільнення заручники звинувачували не злочинця, а поліцію і найняли за власні кошти адвокатів для зловмисника. Подібний стан психіки розповсюджується не тільки на тих, хто став учасником нападу, але й тих, хто взаємодіяв з ним на інших рівнях: читав, слідкував за новинами, чи будь-яким чином цікавився. Терористи та серійні вбивці іноді стають справжніми суперзірками.

Тед Банді

Найстрашнішого маніяка в історії США Теда Банді називають і найхразиматичнішим. У нього приємна посмішка та добре, відкрите обличчя. Його обожнювали рідні та друзі. А ще він надзвичайно жорсткого вбив більше 30 людей. Родичі жертв так і не дочекались від нього покаянь. «Тед занадто милий для цього! Стильний і привабливий студент юридичного … Чорт, йому не було ніякої потреби викрадати дівчат, адже він міг отримати все що тільки забажає. Коли я вперше побачила Теда, то сказала сама собі: “Ого! Варто йому тільки поманити — і я піду за ним … “» — заявила американка у відповідь на запитання журналіста, чи справедливо звинувачують Теда Банді в убивствах. Харизма забезпечила Банді набагато більш комфортабельні умови, ніж для інших ув’язнених. Обеззброююча чарівність маніяка вабила адвокатів, поліцію і навіть суддю. Молодий шериф Кен Катсаріс називав його «своїм улюбленим злочинцем», а момент, коли він зачитував Теду обвинувальний вирок, Катсаріс запам’ятав як найбільш приголомшлива подія за всю кар’єру. Одна жінка якось заявила в залі суду, що «не відмовилася б від такого чоловіка, як Тед Банді». На засіданнях у справах Теда дівчата часто висловлювали йому симпатію (нерідко зі сторони звинувачуваних), йому писали безліч листів.

Теда Банді визнали психопатом. Психопатія — патологія психіки, що часто стає причиною насилля, бо у людей, що її мають, повністю відсутня емпатія. У той же час психопати можуть бути харизматичними, привабливими і яскравими людьми, які закохують у себе навіть коли вони обвинувачені у десятках вбивств і закуті в кайдани.

Артем Ісхаков

Інший випадок масового зачарування зловмисником — випадок російського студента Артема Ісхакова. 22 січня він убив та двічі згвалтував тіло колишньої дівчини Тетяни Страхової. І знову ж таки, симпатій на боці агресора виявилось більше, ніж на боці жертви. В соціальній мережі Вконтакті існує три фан-группи, присвячені цій історії. Фанатів цікавлять найдрібніші подробиці життя Артема і Тетяни: які цукерки вони любили, музику слухали, місця відвідували. Прихильники створюють безліч фан-арту, пишуть історії та малюють своїх героїв. Ісхакова називають тендітним юнаком та геніальним поетом. У той же час Тетяну характеризують як «звичайну наркоманку» та «[жінку легкої поведінки], що викладала розпусні фотографії». Артема описують як простого і людяного хлопця, Тетяну — як істеричну, депресивну і збочену. Спостерігаємо віктімблеймінг — звинувачення жертви, що перегукується зі стокгольмским синдромом. Артем Ісхаков — звичайний студент, схожий на наших друзів, коханих, чи знайомих. Це викликає почуття страху і тривоги — бо такі люди цілком існують серед нас, і тому очевидці події природньо звинувачують в катастрофі жертву, мовляв, сама винна. Це дає почуття контролю ситуації: вчиняй добре, не роби «провокативні» фото, не вдягай міні-спідниці, не виходь одна пізніше десяти вечора — і будеш жива. Насправді ж не має значення у що була вдягнена жертва — вбивають і гвалтують всього лише тих, кому не пощастило бути не в тому місці і не в той час.

За що не люблять жертв зрозуміло, але за що любити вбивцю? Існує ще одна теорія: ми просто фанатіємо від мучеників. Владислав Росляков і Тед Банді були жертвами знущань, Артем Ісхаков — нещасливого кохання. Що перше, що друге романтизується в літературі та кіно. Звичайна постать перетворюється у героя сентиментального твору, позитивні якості якої гіперболізуються. І ось вже бачимо перед собою не реальних людей, а жертв ситуації — і це, безумовно, є ознакою об’єктивної оцінки дійсності, але, на жаль, не відміняє скоєного зла