чого не знаю — того не казатиму, але напишу тільки декілька пунктів
я не знаю, чому події в кельні мене шокували, насправді… насправді є кілька ось таких моментів, про які ніяк не можна забувати:
1. не так давно, у 2014 році нобелівську премію миру отримала пакістанка малала юсафзай. я маю власну думку щодо просування дівчинки на цю премію, а тогорічні центральні новини буквально оголосили її номінанткою за місяць+ до, мені не подобається те, що вона каже, троцькісти і комуністи загалом? дякую, щойно сьогодні в україні ВАСУ підтверджує забону КПУ, тому — я не поділяю її поглядів всюди. дівчинка бореться проти тоталітарної влади, підтримуючи ідеологію, яка за людиноненависництвом тікає не так і далеко. втім, це питання ставити маленькій дівчинці без сенсу. я більш ніж підтримую її в боротьбі за освіту, повагу, підтримку усім людям незалежно від вихідних даних, де про них судиш виключно за вчинками, а не за виглядом, статтю, поглядами ітп.
2. в тому ж році у ті ж дні на тому ж cnn поряд зі збройним нападом на ходу в одесі й наступною пожежею у профспілках була ще одна тема, місцевий аналог талібану, “боко харам” викрав 219 дівчат зі школи. все це було схоже на… та ні на що воно не було схоже. навіть не можу трактувати цей абсурд. найбільша й найбагатша країна континенту, населення більше за рф, член опек, пострах регіону не може розібратися з цим досі. і якби ж тільки з цим.
3. півтора роки до того ми були в непалі. в їх тористичній мецці, покхарі, є чудовий базарний квартальчик. торгувало багато з індії і пакистану, пенджабці, кашмірці. ми там прекрасно затарювались, дівчата наші ходили, як і ми, не хочаючи ні волосся, ні лиця, все норм. проте, розговорившись, один з них спитав мене про культурну різницю. зачіпали і християнство/мусульманство, і схожості/спільності між ними, “всі люди — люди в першу чергу” — все ось таке. він сказав приблизно: “до речі, чи у вас якось подібно, як у нас в кашмірі, як у вас ставляться до того, що першою народиться дівчинка в сім’ї?”. я відповів, на мою тодішню думку, дипломатично, десь так: “якщо людина вірить, що народження — річ божа, а не людська, і дитину даровано згори, то треба бути вдячним і тішитися тим, які з’яляються на світ.” той хлопець погодився, і з прикрістю відзначив, що його це дуже хвилює, бо він цих речей в себе нікому пояснити не може, бо за звичаєм у них перша дитина, якщо дівчинка, це погано для сім’ї вважається, вона в цьому винна, і там мало їй хорошого, родина на таку дівчинку від початку ображена. і що мало таких, які не надають цьому ваги.
4. ще малим я читав ґютнекіна, тоді — вже згодом — і рушді, й памука, і от “вбивцю з міста абрикосів” шабловського. не знаю… буденність каменування у 20 сторіччі вражає таки більше, ніж у старих текстах. шок від нормальності приниження і навіть покарання за ознакою статі в мене вже був, коли вперше довелось зіткнутися з поняттям полювання на відьом і “відьомським молотом”. земля кельна вже бачила подібне.
5. особливо цікава сутичка культур, згадалася іспанія часів перетину халіфату з інквізицією — це особливий період, торквемада палить евреїв, маврів, жінок і взагалі трактування світу і змісту життя.
словом, на старій-добрій землі в різні часи на думки, знання і книжки товкли, палили, і ні, не так знищували, як підкоряли собі. думки, знання, книжки, науку, архітектуру, дітей і жінок. все хороше, що є на цій планеті. тому нема чого дивуватися, йобані тварі з новорічної ночі в кельні — не дивні. вони просто жахливі. їх не виправдовує і не вигороджує ні релігія, ні виховання, ні середовище. такому не дивуватися слід, таке слід відзначати для себе і якнайжорстокійше і якнаймиттєвіше припиняти, караючи за змогою. часто переконання діє, але не у цьому випадку, коли така маса народу здатна здуріти до такої межі. нема ні часу. ні потреби дивуватися злочину, слід рухатись далі.