Мені шкода, коли дійсно хороші люди розчаровуються в інших. Розчаровуються до самих глибин душі.

Коли у вашому житті трапляється так, що ви розчаровуєтесь в комусь, це може призвести вас до розпачу або навіть депресії. А чому? Бо усі надії, що ви покладали, не витримали суворої дійсності і розбилися, усі сподівання стали марними, усі ваші старання не оцінені, або ж просто непомічені. Буденність набирає поступово сірих тонів. 
І це може траплятися часто, якщо ви добра наївна людина, яка завжди "все для всіх", а собі в останню чергу, бо ви терпітимете довго, але все ж в один момент вам " накипить", або хоча б будемо на це сподіватись. Може траплятися рідше, коли ви ніби і реаліст, але були присутні нотки оптимізму у ваших діях та судженнях, та не судилося. Або ж буває таке, що ви вже не дивуєтеся цьому і як часто чи не часто воно трапляється, як от я, наприклад, бо це вже для вас настільки "не новина", що аж бридко моментами стає. "Не верь, не бойся, не проси", як то кажуть.

І мені дійсно шкода хороших людей, бо вони..Вони не винні, що хочуть вірити до останнього, сподіватися, допомагати ще і ще, аби ідея того, що не все втрачено з нашим суспільством могла триматися " на плаву", бо інакше..Навіщо це все?

Розчарування загартовує тебе, як не крути. Тобі може "боліти" так, як ніколи і тобі треба (!) це відчувати, а не боятися цього. Це - життя, а воно буває різним. Не потрібно боятися, потрібно навчитися сприймати все, не зовсім як "належне", але ставити все так, що воно трапляється і від цього не втечеш. І не потрібно дивуватися цьому, бо в житті таких випадків буде безліч і від цього себе не вбережеш. Це є той безцінний досвід, який треба сприймати навіть тоді, коли повсюди негатив.

Треба вчитися негатив переводити собі в плюси, змушувати невдачі і те саме розчарування працювати на себе. Це все є одним великим і безцінним досвідом, який полегшить той біль, після кожної наступної дурниці і нещастя, які трапились, бо ви вже мали з цим справу і ви вже знаєте, як вчинити так чи інакше, як вберегти собі нерви і обіграти все так, аби вам не вийшло це " боком". Не завжди виходитиме, так, бо то є людський фактор, але ж ніхто не забороняв принаймні спробувати.

І не потрібно припиняти, після кожного розчарування, сподіватися, довіряти людям і допомагати їм. Сучасне суспільство, хоч і набите "гнилими" кадрами, але є й ті дійсно хороші люди, які можливо і потребують чиєїсь надії і допомоги, бо самі вкотре були розчаровані. Людям потрібні люди.

Like what you read? Give Stasya Teslyak a round of applause.

From a quick cheer to a standing ovation, clap to show how much you enjoyed this story.