Переклади з африканських поеток
Матем Шіферро «Ми, створені з кісток» (Ефіопія)
в оригіналі «We, Made of Bone»
Останнім часом я не даю вам бачити себе
такою, якою бачу себе сама.
Я прокидаюся вранці, не знаючи,
чи дотягну до вечора;
нагадуючи собі про крихітні-крихітні речі,
яким я забула подивуватися;
ці дерева, безкровні і геть сухі,
рятували мене неодноразово,
але для порятунку мені часто доводиться ховатися,
однак вони стоять, — такі високі, такі стрункі і ненажерливі –
відмовляючись вмістити мене; навіть баобаби
тріснуть за моїм наказом і
витнуть безплотні утроби, щоб зустріти мене.
Я мала б розлюбити світ,
в якому мене нема, але мої любові вже
давно пішли і залишили мене в чужому краї,
де колись я була створена з кісток,
тепер з води, тепер з нічого.
Хівот Аділов «Міхрет» (Ефіопія)
в оригіналі «Mihret»
Хай Бог не ображається, але я стала усім тим, що моя мати хотіла відвернути своїми молитвами.
Я побувала усюди, куди вона хотіла перекрити шлях своїми молитвами. Я йшла так довго, що знайшла Милість.
Я перекинула її стегна через плечі і пила. Її удосталь
і я нарешті жива. Якби я була тим, чим повинна була бути, я була б материним
схроном. Я була б її батьків щиною. Я б не блукала, я б залишилася.
Якби я була звідти, звідки мені слід бути я називала б це по-іншому, але
я — частина країни, в якій народилася. Всі мої вчинки були в ім’я Любові
і в ім’я Любові я чинила ці гріхи: я стискала кулак. Я тікала.
Я прикушувала язика до крові. Міхрет вкриває мої груди, поки я мугикаю і ковтаю кров.
Вона мене зігріває. Не просить мене залишитися.
Варсан Шайр «Назад» (Кенія)
в оригіналі «Backwards»
для Сааїда Шире
Вірш може початися з того, як він спиною входить у кімнату.
Він знімає свою куртку і сідає до кінця свого життя;
саме так ми повертаємо Тата.
Я можу зробити так, щоб кров потекла назад до носа — так мурахи поспішають у нору.
Ми виростаємо у менші тіла, мої груди зникають,
твої щоки ніжнішають, зуби врізаються назад в ясна.
Я можу зробити так, щоб нас любили, ти тільки скажи.
Подарувати їм цурпалки замість рук, якщо вони бодай раз торкнулися нас без згоди,
я можу написати вірш і змусити його зникнути.
Вітчим випльовує спиртне назад у склянку,
Мамине тіло котиться вверх по сходах, кістка вправляється на місце,
може, вона досі з дитиною.
Може, у нас все буде гаразд, малий?
Я перепишу це життя спочатку, і цього разу буде стільки любові, що
все інше буде затьмарене.
Все інше буде затьмарене,
я перепишу це життя спочатку, і цього разу буде стільки любові, що,
може, у нас все буде гаразд, малий,
може, вона досі з дитиною.
Мамине тіло котиться вверх по сходах, кістка вправляється на місце,
Вітчим випльовує спиртне назад у склянку.
Я можу написати вірш і змусити його зникнути,
подарувати їм цурпалки замість рук, якщо вони бодай раз торкнулися нас без згоди,
я можу зробити так, щоб нас любили, ти тільки скажи.
Твої щоки ніжнішають, зуби врізаються назад в ясна,
ми виростаємо у менші тіла, мої груди зникають.
Я можу зробити так, щоб кров потекла назад до носа — так мурахи поспішають у нору,
саме так ми повертаємо Тата.
Він знімає свою куртку і сідає до кінця свого життя.
Вірш може початися з того, як він спиною входить у кімнату.
Надра Мабрук «Пророцтво» (Єгипет)
в оригіналі «The Prophecy»
Пам’ятаєш минулорічний липень посеред
поля, тепло осипалося з дуба,
твоє обличчя затуляв попіл, який у піруетах спадав
із серйозної поїздки, що висіла над нами? Ти сказав: «Боже»,
я сказала: «Прислухайся до оленя, озера, безперервного плескоту язика,
як часто я казала, що це знову завдасть нам болю».
Ось подарунок радості в цьому тисячолітті — спис протинає
тисові віти, ягоди чи скло падає, бик досі цілий.
Ти завжди знав, що корови і коні не виживуть,
з копитами, що іржавіють, прив’язані до березового гілля, глід
між їхніми квадратними і мертвими зубами. Після цієї любові
що залишилося від наших тіл, крім вугра у шлунках, який наче лід,
кислотний рефлюкс, брак контролю?
Я казала тобі, що нам потрібно,
казала тобі, що ми нізащо не забудемо.
Сафія Ельгілло «1000» (Судан)
в оригіналі «1000»
моя сусідка по квартирі на одному з курсів
казала про мій низький зріст
що ті хто вважає мене привабливою
мають в собі крапельку педофілії
і я стискалася нещодавно зніжена
двадцять один з бровами
вищипаними до дорослих дуг які відростають
що три тижні
гострими паросточками чоловіки вже
намагалися мене викрасти
у своїх таксі загнати мене у провулки
нового міста вже
вимога назвати своє ім’я хай
ніхто ніколи не питає скільки мені років
хай ніхто ніколи не питав я відчуваю себе скрипучою
і древньою через повторення
всього цього я відчуваю що вже не дівчина впродовж
багатьох поколінь весь мій
родовід переповнений виснаженими
жінками їхні гладенькі обличчя
застигли у часі тільки потовщена
талія смужка
сивини зраджує вік
я вигадую імена і роздаю їх
незнайомцям на вечірках
я підрізаю роки зі свого віку і ділюся ним
хоча мене не питають що мені
п’ятнадцять сімнадцять а їм хоч би що
ніхто не припиняє хотіти
я зникла як всі дівчата
переді мною поруч зі мною
всі дівчата які ще будуть
всі думають
що я мала дівчинка і все одно
вони полюють на мене все одно вишкіряють зуби
я така втомлена що мені
одна тисяча років я на одну тисячу
років старша коли мене торкаються
Бусісіве Махланґу «Безпечне місце» (ПАР)
в оригіналі «Safe house»
старий стілець притиснутий до дверей/ вікна зачинені/
хвіртка замкнена/ на паркані колючий дріт, який чіпляється за плоть/
щоб виспатися, треба примиритися з «обережністю»:/ витягти всі ключі із замків/
не вимикати світло/ перевернути вітальні килимки на порозі/ наказати собаці загавкати
оскільки вони можуть вкрасти і з людини/ я сіла на старий стілець під дверима/
я замурувала вікна цеглою/ я обкрутила ланцюг із замком навколо хвіртки/
у мене шрам на нозі від паркана/ щоразу я вдихаю обережно:/
замкнувши двері, ковтаю ключі/ вдаю, ніби не сплю/ спалюю всі вітальні килимки/ вчу собаку, як кусатися
все життя ми чекали, що прийдуть злодії/ а вони живуть у нас удома
Фінуала Даулінґ «Улов дня» (ПАР)
в оригіналі «Catch of the Day»
Моя психіатриня хитає головою.
«Все значно складніше», — вона каже.
Навіть якщо я нерішуче починаю:
«Мені здається», — я кажу,
імітуючи те, як вона висуває гіпотези,
дражнячи її ембріоном власного аналізу, –
навіть тоді я знову неправа щодо цього.
Життя неможливо загребти, як рибу.
Опісля вона мене проводжає.
Моя машина припаркована під евкаліптом
і я хочу сказати:
«Мені здається, перед нами
біла Toyota Corolla, припаркована під евкаліптом».
Хоча б на мить забути про невизначеність!
Відчути — бодай раз — що я права,
що я тримаю — хай недовго — те, що вислизає від мене.
Під евкаліптом
моя Toyota мирно спочиває,
але вона — не риба.
Ні. Все значно складніше.
