Будинок - ”привид” на Київській: залишки Старого Обухова

Київська (колишня Леніна) — центральна вулиця Обухова. Прокладена майже вздовж історичної Кобрини вона навпіл ділить Обухівську долину. Зараз важко сказати, звідки почалася колонізація. Швидше за все — з боку Трипілля. З точки зору банального комфорту заросші чагариками обухівські яри, балки і байраки поступалися відкритим, луговим територіям біля Дніпра, Стугни і Красної. Мабуть тому їх заселили в останню чергу, років на 500 пізніше за села довкола міста.

Місце розташування Будинка-привида — ймовірне церковне кладовище. Власне кажучи, на ньому може стояти вся прилегла територія, включно з РАГСом і будинком міськради. Тому привиди тут швидше норма, ніж виняток. Людей, будівель і їх міксів, органічних як глина на схилах місцевих пагорбів.

Крапля історії

1928 рік — дві кузні, Польський двір, торгові ряди

Практично єдина осмислена згадка цього місця стосується cпоминів обухівського краєзнавця Миколи Кириловича Панченка.

Діорама Юрія Домотенка демонструє його візію історичної, торгової частини Старого міста. Орієнтовно в лівому кутку світлини знаходилися вказані нижче кузні, Польський двір, торгові ряди.

За його словами на місці будинку була ринкова площа:

Базарна площа зустріла нас лунким передзвоном молотків у двох кузнях, що стояли на місці, де зараз приміщення РАГСу. За кузнями починачилися ряди шевців, за ними порозкладалися на півбазару гончарі з усілякими горшками, мисками і макітрами, влвоє більшими за мене. Скільки тут було різного посуду — і на землі і на столах, і на возах!
Біля Польського двору, де зараз аптека (вже “Ритуальні послуги”, прим.ред.) продавалися лампадки, свічки, ікони та різне лубкове малювання обухівських богомазів Чепеликів, Горбах, Рудиків. Поряд — глиняні свистунці, сопілки, голуби і півні з дерева, інші дитячі іграшки. Тут же крутилися і фотографи…

Юрій Домотенко, “Обухів” (2007р.) ст. 25

Околиці і вулиці

Зліва-направо: громадський туалет (вже зруйнований) — будинок (привид) — площа перед РАГСом

Не можна говорити про будинок, як окремий, самодостатній організм. Як і будь-яка складова міської інфраструктури це завжди комплекс видимих чи латентних зв’язків. В нашому випадку одна частина Будинку-привида виходила на потрібний мешканцям, дещо захланий і заросший громадський туалет — місце зустрічі місцевих бомжів, інколи — циган, кладовище мобільних телефонів. Не так давно його зруйнували будівельники (правий куток фото, залишки). Друга, більш офіційна виводила до затишного двору перед РАГСом. В ньому тусили (залежно від часу) мамочки з дітьми, пізніше алкашня, просто присісти-покурити.

“Чорний хід” з Будинка-привида — вулиця 8 березня — місцями тиха, завжди транзитна дорога. В її основі принцип “я ее слепила из того, что было”: де асфальт, там плити.
Обухівські гори на протилежному боці дороги по 8 березня. Колись (до парканів етк.) ця територія була одним торговим комплексом, City Обухова. Світлина праворуч — одне з 34 кладовищ Обухова.

Сучасний стан

Старі будинки, як старе вино: може стати божественним нектаром, а може перетворитися на оцет. Часто з них просто збивають корок, густо — по-живому, разом з горловиною. Будинок по Київській між “Ритуальними послугами” і РАГСом — один з них.

По суті, йдеться про один з останніх обухівських бараків, романтично — двориків. В ньому майже немає людей, біля нього періодично ловлять наркодилерів, вночі підозріло світиться два вікна. Скоро цей останній уламок обухівського Гарлему знесуть. На його місці планується кілька “свічок”.

Хто не знає, запросто може сплутати з одеським або львівським двориком.

До будинку ведуть дві дороги-шпарини: одна з Київської, інша — 8 березня. Кінцевий пункт призначення обидвох камерний, дещо герметичний дворик. Відзначимо, що донедавно з ним сусідив зарослий чигирями, досить великий громадський туалет. Він перший став жертвою урбанізації.

Гіпертрофований колективізм — обов’язкова умова будь-якого гуртожитка. На фото щось схоже на вхід до підвалу з його ячейками-стільниками, як у бджіл. Тільки під городину.

Туалет — спільний, підвал — спільний, колонка — на вулиці, двір — один на всіх, відправна точка, шпарина в стіну паралельного світу — району. Він стискає будинок лещатами старих ковальських обценьок, тим більше, що менше як сто років тому на його місці стояли кузні.

Очевидно, ця споруда теж має якесь господарське призначення. В ті часи їх було не так багато: розводити живність, або зберігати овочі. Можливо, це була дровітня. Кажуть, в гуртожитку не було газу, відтак опалення. Дрова і заточені під них “буржуйки” стали продуманою відповіддю місцевих на суворі побутові реалії не зовсім розвиного соціалізму передбудовних часів.

Клітки для кролів? Можливо. Будівля зліва схожа на гараж. Втім, харктерні “М” і “Ж” трохи псують цю гіпотезу.

Колонка це не кіч. Вода в ній краща за аналогічну по 8 березня, всього в півсотні метрів на північ. Зараз вона рятує місцевих і будівельників, що нишпорять за парканом біля неї. Централізоване постачання це класно, а спробуйте без нього. Відзначимо, що колонки, криниці і інші бювети зникли в Старому місті не так давно. Їх можна бачити в дворах вздовж центральної вулиці міста, вони дали ім’я цілому мікрорайону — Криничній.

Білизна (тут ковдра) на дворі пряме свідчення обжитості, хай атавімістичної, вимираючої, маргінальної. Поки щось сушиться — хтось тут живе.

Швидше за все в будинку живуть будівельники, котрі використовують сякі-такі стіни як захист від непогоди. Не готель, все ж краще за металеві “битовки” і тому подібні вагончики. Зараз вони останні мешканці Будинку, котрий за якийсь час стане місцевим фантомом -привидом локальної історії.

by ХРОНІКИ МІСТА
Show your support

Clapping shows how much you appreciated Шабат і шабаш’s story.