«Дослідження балтійських і слов’янських тем, включення їх у мої історії та персонажів приносить мені радість, таку необхідну в ці важкі часи» — погляд з мистецької спільноти Литви: інтерв’ю з Вільте, діджитал-мисткинею
Протягом століть поняття «Східна Європа» асоціювалося насамперед з росією, а не з Польщею, Україною чи країнами Балтії, затьмарюючи їхні культурні та мистецькі досягнення. Сьогодні художники зі східноєвропейських країн висвітлюють свої досягнення та популяризують культуру та мистецтво, борючись із токсичними наслідками колоніального минулого та нагадуючи світу, що таке «Східна Європа» насправді.
Read in English here
Вільте, 20-річна мисткиня з Каунаса, створює персонажів і витвори мистецтва, надихаючись балтійською та слов’янською культурами, які вона представляє малюнками та дописами. Її мистецтво обертається навколо зображення східноєвропейської міфології та фольклору у фентезійному світі. В інтерв’ю “Океану Мрій” Вільте розповідає про мистецтво, натхнення та про те, як війна впливає на литовське суспільство.
Нещодавно литовська арт-спільнота запустила тег #LithuArtist, мета якого — популяризувати литовських художників та допомогти їхнім роботам отримати ширшу авдиторію. Чи були спроби створити подібну ініціативу до того? Якщо ні, то чому? Що спонукало чи що надихнуло на такий рух онлайн-артистів?
Здається, ні — принаймні, не в твіттері. Думаю, найбільшою причиною є те, що Литва маленька країна. Через це, а також те, що твіттер не дуже популярний серед литовців, небагато литовських митців використовують його як платформу для просування своїх робіт. На мою думку, великим натхненням для гештегу #LithuArtist стали гештеги #ukrart та #украрт, які створили українці, щоб мати можливість підтримувати один одного та просувати мистецтво. Я зрозуміла, що саме цього зараз потребують митці з Литви та діаспори. Хоч я і сказала, що небагато з них використовують твіттер, мені все одно захотілось законектитись з ними та дати талановитим та працелюбним митцям з моєї батьківщини можливість показати свої роботи ширшій авдиторії.
Я помітила, що в ваших роботах багато балтійських і слов’янських мотивів. Чому саме ці теми викликають у вас таку зацікавленість? Що ще приваблює вас як мисткиню?
Найпростіша відповідь — моя любов до культури. Хоча я люблю ці теми вже давно, 2021 рік став роком самопізнання, коли я почала цікавитись культурами, що приносять мені щире щастя. Вже не перший рік я відчуваю особливий інтерес до України: її прекрасне мистецтво, фольклор та національний одяг мене неймовірно тішать. У певному сенсі це нагадує мені дім, і це відчуття, а також те, як інші митці знаходять натхнення у своїх культурах, спонукало мене зазирнути у власну. Мені набридло не бачити литовського фольклору в мейнстрімових ЗМІ чи менш популярних творах, тому я вирішила, як і у випадку з #LithuArtist, що сама маю зайняти цю нішу. Дослідження балтійських і слов’янських тем і включення їх у мої історії та персонажів приносить мені радість, вкрай необхідну в ці важкі часи. Я вже зустріла чудових людей, які поділяють мою любов до Східної Європи, а також мають честь надихати інших. Крім того, мене цікавить історія, особливо звичаї, спосіб життя та релігійні ритуали давніх суспільств. Іноді це потрапляє в мою творчість і поєднується з існуючими фентезійними елементами.
“Хоч я народилась і виросла у вільній Литві, я усвідомлюю біль, труднощі та гноблення, яким срср піддавав усіх, хто не був «чистокровним» російськомовним московитом. Це дуже важко пояснити Заходу та молоді, яка гордо носить ушанки з тією самою радянською символікою, яку носили чиновники, що депортували, морили голодом і оббирали мільйони, намагаючись знищити наші мови”.
Як би ви охарактеризували свій художній стиль? Чи пробували ви колись малювати в інших стилізаціях?
Багато людей описують мій стиль як барвистий, химерний і дивно заспокійливий. Незважаючи на те, що такий опис мені подобається, я іноді борюся з ним, хвилюючись, що малюю надто боязко, а це може завадити мені успішно зобразити сцени під потрібним кутом. Ось чому я люблю експериментувати. Залежно від техніки, я можу зробити щось миле чи моторошне, детальне чи стилізоване. З кожним успішним експериментом я додаю вивчені техніки до свого звичного стилю, постійно розвиваючись як художниця. Зрештою, навіть коли мені важко, я рада створювати щось своє, особливо якщо моя любов до процесу та предмету приносить іншим людям задоволення від моєї роботи. Сподіваюся, я стану менш суворою до свого спокійного стилю в дусі казкових оповідань. Як жінка, що виросла на книгах Корнелії Функе, Астрід Ліндгрен і Туве Янссон, мені здається, що я таємно люблю цю химерність, яка випадково просвічується у будь-якому стилі, який я обираю.
Ваші роботи виконані пережавно в цифровому форматі. Чи пробували ви працювати в традиційних техніках? Якщо так, то в яких саме? Якщо ні, то чому?
Раніше я створювала традиційні малюнки, але мені вони подобаються не так сильно, як цифрові. Кілька шарів, набір кольорів, які мені не потрібно попередньо змішувати, і, найголовніше, зручність, яка дає художнику можливість стерти будь-яку помилку — саме за це я так люблю цифрове мистецтво. Воно має розслабляти мене, тому без небезпеки щось зіпсувати (що я часто роблю) цей досвід стає набагато приємнішим.
Ви писали, що були здивовані тим, як активно українська інтернет-спільнота підтримує литовських митців і мисткинь. Чому у вас це викликало таке здивування?
Це було дуже неочікувано! Я поняття не мала, чому такі талановиті українські творці і навіть люди, які взагалі не малюють, так нами зацікавились. Запитавши їх, я отримала дуже цікаві відповіді. Звісно, частина підтримала нас через наші зусилля допомогти Україні якомога більше, але інші цікавились Балтикою та хотіли знайти новий вектор для української культури, що до цього була орієнтована на росію (я навіть не підозрювала про це), і замість цього переорієнтуватися на нас. Це відкрило мені очі, і я, як і інші, вдячна за любов країни, культура якої мене так цікавить.
З самого початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Литва показує всеохопну та беззаперечну підтримку як на рівні держави, так і на рівні народу. Багато українців це пояснюють тим, що литовці розділяють з нами травму від співжиття з росією через кордон. Наскільки, на вашу думку, слушне це переконання?
Я точно з цим згодна. Країни Балтії вже більше 30 років є незалежними країнами, що швидко розвиваються, однак травма залишається досі. Хоч я народилася та виросла у вільній Литві, я усвідомлюю біль, труднощі та гноблення, яким срср (і попередні версії російського імперіалізму також) піддавав усіх, хто не був «чистокровним» російськомовним московитом. Це дуже важко пояснити Заходу та молоді, яка гордо носить ушанки з тією самою радянською символікою, яку носили чиновники, що депортували, морили голодом і оббирали мільйони, намагаючись знищити наші мови. Те, про що ми читали в підручниках з історії, зараз відбувається в Україні, і на це неможливо закрити очі. Я вперше в житті бачу таку солідарність у Литві, але не можу сказати, що мене вона здивувала.
У Литві існує велика діаспора росіян, а російські діаспори в багатьох країнах відзначаються шовінізмом і відвертим імперіалізмом. А зараз до вас приїхало багато українських біженців. Чи часто між двома групами населення трапляються конфлікти? Як себе поводить російська діаспора стосовно литовців?
Боюся, що я не маю достатньо знань і досвіду, щоб відповісти на це запитання. Російська діаспора в Литві є, але вона живе на сході країни, а саме в нашій столиці, у Вільнюсі. Як людина, яка виросла в Каунасі, розташованому в центрі Литви, у мене дуже мало особистого досвіду як з російською діаспорою, так і з новоприбулими українцями, оскільки вони також обирають селитися в столиці. Я спитала свого однокурсника, який виріс у Вільнюсі, що він про це думає, і ми обоє дійшли висновку, що це складна тема для опитування. Молодше покоління, здається, приховує свої упередження, бачачи, наскільки непопулярні їхні погляди, тільки старші відкрито визнають, що не люблять литовців або українців.
Литва, як і Україна, свого часу зазнала сильного колоніального впливу з боку росії, що вплинуло на багато речей, включно з розвитком мистецтва. Як відчувається це зараз у Литві?
Це дуже цікаве питання, бо, насправді, важко визначити причину, чому в Литві не цінують мистецтво. Як і в багатьох сферах, Литва відстає в арт-індустрії, але це не вина наших креативників і дизайнерів. Винні ті, хто погано з ними поводиться. Зокрема, індустрія графічного дизайну є дуже конкурентоспроможною: мистецькі академії та університетські курси, що спеціалізуються на цій галузі, заповнені кожного року, однак кількість робочих місць обмежена. Людину, ймовірно, візьмуть на роботу замовники, які не розуміють сил та часу, які може зайняти проект, і завжди прагнуть недоплатити художнику чи дизайнеру та перевантажити їх. В Литві є чудові творці, які створюють приголомшливі, оригінальні та сучасні роботи, і я хочу, щоб наше суспільство цінувало їх більше.
”Усі згадки про росію поступово зникли з моїх робіт: їй не місце серед розмаїття культур Східної Європи”.
росія часто погрожує так званим “недружнім” країнам. Як до цього ставляться у Литві? Чи насторожують вас ці погрози?
Чесно кажучи, нам важко сприймати їх серйозно. З мого власного досвіду, ці загрози звучали дуже тривожно на початку повномасштабного вторгнення в Україну, але з часом проблеми росії стала настільки очевидними, що всі страхи зникли. Я не думаю, що ми досі такі обережні, особливо на тлі планів, які обговорюють ведучі російських вечірніх ток-шоу, вони просто смішні.
Чи зачепила вас війна в Україні на особистому рівні? Як саме?
Цілком. Навіть якщо не враховувати мою існуючу любов до української культури, війна є війна. З Нового року і до вторгнення я слідкувала за новинами. Я чітко пам’ятаю величезний стрес, коли читала новини щовечора перед сном і щоранку, коли прокидалась. Щоб заспокоїтися, ми з однокурсниками домовилися відвідати мітинг у Каунасі на підтримку України, оскільки напруга зростала. Виявляється, його випадково запланували на той самий день, коли почалося вторгнення, на 24 лютого. Повернувшись додому, я пам’ятаю, як збирала документи та готувала одяг на випадок, якщо на нас нападуть серед ночі. На щастя, мені ці речі не знадобились. Протягом наступних місяців я робила пожертви, брала участь у заходах, спрямованих на прийом українців у Литві, і волонтерила у Каунаському центрі реєстрації біженців, який буде закрито на момент публікації цього інтерв’ю. Я перестала говорити російською і, як і багато литовців, вирішила замість неї вивчити українську. І, звісно, усі згадки про росію поступово зникли з моїх робіт: їй не місце серед розмаїття культур Східної Європи.
Спілкувалася Олександра Крикова.
