Репродуктивне насильство чи турбота про націю?
Війна це завжди жах для місцевого населення. Воєнні злочини кояться завжди, просто в деяких війнах їх більше, а в деяких менше. Одним із найпоширеніших злочинів є згвалтування. Яке, в свою чергу, може привести до небажаної вагітності. Жінки і дівчата-підлітки опиняються однією з найуразливіших груп мирного населення. На думку редакції, в умовах війни будь-яке ураження жінок в правах, особливо в репродуктивних, є колаборацією із агресором.
11 березня 2022 року громадський рух “Всі разом!” [далі — рух] надіслав звернення Прем’єр-міністру України Денису Шмигалю, а також Міністру охорони здоров’я Віктору Ляшку із закликом “видати відповідні рекомендації всім структурним підрозділам щодо утримання від здійснення операцій з переривання вагітності в умовах воєнного стану”. За умови виконання вимог цього звернення, під час воєнного стану в Україні жінки не зможуть звернутись до державних чи приватних закладів задля переривання вагітності.
У своєму пастулаті Рух звертається до християнських цінностей, а метою діяльності визначає громадську діяльність у напрямку підтримки сімейних цінностей. У липні 2021 року Рух подавав судовий позов проти законопроекту № 5488 «Проект Закону про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо боротьби з проявами дискримінації» з вимогою його відкликання, але не мав успіху. Той самий результат можна очікувати й від антиабортного звернення через ряд причин.
По-перше, посилання Руху на ПАРЄ не є правомірним, оскільки постанови організації мають консультативний характер. Для встановлення нормативно-правових кордонів тієї чи іншої пропозиції варто звернутися до законодавчої бази держави.
Право на аборт належить до одного з репродуктивних прав жінки та закріплене на законодавчому рівні. Воно захищається численними міжнародними договорами про права людини та іншими нормативно-правовими актами на національному рівні у всьому світі. 281 ЦК України передбачає, що штучне переривання вагітності може здійснюватися за бажанням жінки при терміні вагітності до дванадцяти тижнів, а у передбачених законом (постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2006 N 144 ( 144–2006-п ) “Про реалізацію статті 281 Цивільного кодексу України”) випадках до двадцяти двох тижнів.
Відправною точкою суперечок може виступати перелік обставин, що дозволяють переривання вагітності до 22 тижня, серед яких значиться вагітність внаслідок згвалтування, яке треба довести через суд. Проблема сексуального насильства під час воєнних дій завжди була гострою, але малодоказною. Лише минулого тижня Міжнародний кримінальний суд оголосив, що розпочне розслідування ймовірних військових злочинів, у тому числі зґвалтування, скоєних в Україні з 2013 року, коли почалися протести проти підтримуваного Росією президента Віктора Януковича, за якими незабаром послідували російська анексія Кримського півострова та конфлікт на сході України. З моменту початку повномасштабного російського вторгнення в країну в лютому вже надходили повідомлення про поновлення сексуальних нападів. Проте переважна більшість постраждалих та їхні родини ніколи не досягнуть справедливості. Це пояснюється тим, що лідерам часто не вистачає необхідної політичної волі для того, щоб переслідувати ці злочини в судах. Як наслідок, існує нестача судів з юрисдикцією щодо сексуального насильства, вчиненого під час війни [1].
Повертаючись до сімейних цінностей Руху, крім зазначених факторів, не можна не взяти в огляд ризики для новонароджених під час воєнних дій. Наприклад оцінка даних про стан здоров’я в Сараєво до та під час Боснійської війни показала, що перинатальна смертність зросла з 15 до 39 смертей на 1000 живонароджених. Важливими основними факторами є труднощі в управлінні доглядом за немовлятами через пошкоджену інфраструктуру охорони здоров’я. Дані про стан здоров’я в Сараєво також показують збільшення вроджених аномалій (з менш ніж 1% до 3%), які автори частково пояснюють дефіцитом харчування [2]. У більшості досліджень результатів вагітності вимірюються лише результати здоров’я немовлят. Низька маса тіла при народженні є найчастіше вимірюваним результатом; інші включають передчасні пологи та неонатальну смертність. Про наслідки для здоров’я матерів (таких як акушерські ускладнення, захворюваність та смерть) повідомляється ще рідше.
Наявні дані про результати вагітності у матерів і немовлят дозволяють припустити, що несприятливі результати поширені в багатьох групах населення, що постраждали від війни [3]. Наслідки можуть погіршитися на активних стадіях конфліктів, але можуть бути не більш поширеними, ніж у країнах, що приймають біженців, або країнах походження, коли відбувається стабілізація. Біженці, особливо з найбідніших країн і що живуть у таборах, що обслуговуються гуманітарними установами, найвірогідніше, мають доступ до більшої кількості та кращого медичного обслуговування, ніж у своїх постраждалих від конфлікту країнах. Вони також можуть знаходитися під кращим доглядом, ніж місцеве населення. Таким чином, після етапу надзвичайної ситуації відмінності у наслідках, пов’язаних із вагітністю, серед цих груп, ймовірно, пояснюються наявністю та використанням послуг, а не статусом біженця.
Усі ці фактори дозволяють зробити висновок про спробу заборони аборту під час воєнного стану як акт репродуктивного насильства, відмова у допомозі жертвам насильства та посягання на тіло та здоров’я іншої людини.
Нагадаємо, що ми вже переклали статтю, яка описує реальність українок в умовах війни
Якщо ви в будь-якій формі зіткнулися з тиском щодо продовження/переривання вагітності, ви можете звернутися до: лікарні 103 або поліції 102; національної гарячої лінії з питань протидії насильству та захисту прав дитини 0–800–500–335 або 116–123; національної гарячої лінія з питань запобігання домашнього насильства, торгівлею людьми та гендерної дискримінації 0–800–500–005, або 116–123; гарячої лінії Координаційного центру з питань безкоштовної правової допомоги 0–800–213–103.
Посилання:
1. Hikmet Karcic, Tanya L. Domi, We Need a Better Way to Prosecute Sexual Assault in Conflict, Foreign Policy, March 9, 2022
2. Carballo M, Simic S and Zeric D, Health in countries torn by conflict: lessons from Sarajevo, Lancet, 1996, 348(9031):872–874.
3. Therese McGinn, Reproductive Health of War-Affected Populations: What Do We Know? International Perspectives on Sexual and Reproductive Health, Guttmacher Institute, Volume 26, Issue 4, December 2, 2000, 174 p.
