Чорно-білий валютний ринок

Стільки немудрого, нерозумного, нечистого, абсурдного відбувається, що вже й уваги ніхто не звертає. Так, скокне десь новинами…

Прийнято вважати, що в Україні існує два валютних ринки: білий, інституалізований банками, біржею, обмінними пунктами та чорний, в особі яскравих, колоритних і всім відомих “валютчиків”. Таке розділення валютного ринку виглядає доволі розумно і раціонально, але воно далеке від реальності. Ринок чорно-білий, як зебра. А насправді його можна сміливо розмальовувати всіма кольорами з курток міняйлів і логотипів банків. Починав би я із зеленого. Саме цей банк першим попав у новини як той, що почав застосовувати спеціальні внутрішні курси валют для обслуговування платіжних карток. Просто кажучи, ситуація наступна…

Міжнародний валютний фонд давно просив “відпустити” валютний курс. Це означає любералізацію ціни національної валюти, вираженої в одиницях іноземних валют. При ліберальному валютному ринку зростання попиту на іноземні валюти (не вдаватимуся у причини такої кон’юнктури) призводить до росту цін на ці валюти, або падіння ціни національної валюти. Чому МВФ цього хотів? Тому що в цьому і є вся суть сучасної валютної системи, в якій валюта є товаром. А коли на товар вільна ціна — економіка вільно дихає. Це як провітрення приміщення, в котрому лежать хворі. Наш президент вирішив не провітрювати кімнати і не впускати свіжого повітря, а закупорити її, щоб ніхто не бачив, скільки там слабих. Знаю, прийнято вважати, що він класний, бізнесмен і таке різне. Але ж він олігарх, розумієте? Коли у бізнесмена погано йдуть справи, він намагається виправити причини. Він змінює ціну, місця продажу, якості товару, оптимізує виробництво, тощо. Що робить олігарх, якщо у нього зле працює бізнес? Він домовляється. В кращому випадку із конкурентами (це називається монопольна змова), в гіршому з державою (це називаєтсья корупція). При монопольній змові всі учасники штучно створюють для себе кон’юнктуру максимального сприяння (електромережі, газ, вода, банки). При корупції справа ще гірша, бо з метою створення такої сприятливої кон’юнктури вже на олігарха працює поліція, парламент, кабмін і, звичайно ж, дозвільні органи. Тобто, олігархам і в голову не приходить шукати причини у собі, вони просто “всьо порішають”. Якщо не вдаєтсья по доброму, то можна і по злому. От так наш “рашен” “порішав” з валютним курсом. Він знає, що нарід простий вважає курс валют одним із основних мірил успіху президента. Ну, що ж, нема питань! “Порішав” він все це із Нацбанком, банками, та (якщо не помиляюся) з іншими великими учасниками валютного ринку. Курс поставили такий, що й експортери додаткові доходи отримають, й імпортери в повзучому режимі підтягнуть трохи ціни для компенсації, та й банки ще якось зможуть обслуговувати свої закордонні кредити. Але що з того? Економіка - як погода. Коли дує вітер, то антициклон змінюється на циклон. Скільки не пиши в прогнозах “сонце”, дощ не зупиниться. Люди кілька разів змокнуть і почнуть брати парасолі. Навіть якщо всюди пише “сонце”! Отож, аби купити валюту в банк можна і не йти. У кращому випадку Вам продадуть у кількості, необхідній для покриття заборгованості за валютним кредитом на даний момент. Пишуть, що лише VIP-клієнти можуть скористатися цим казковим курсом. Ми всі цих клієнтів добре знаємо. В кожному місті є місця, де вони пропонують свої послуги. Швидко, невимушено, просто опустіть вікно автомобіля. Як в американських вінтажних фастфудах, тільки підносик на двері не чіпають. Класно працюють, дійсно! Та й у них зараз золоті часи.

Отже, подвійна реальність, характерна риса московщини, запанувала на валютному ринку, як у старі совєцькі часи. На табло обмінних пунктів — віртуальна реальність. Україна дійсно має шалений потенціал в ІТ, адже поняття віртуальної реальності привито з молоком матері. Плюс безкорислива любов до грошей. Але ця віртуальна реальність налазить на реальну реальність. Якщо наївний громадянин чи турист зайде в банк і забажає купити валюту (за віртуальним курсом) його просто пошлють до сраки, що правда, в культурній формі. А от платіжну картку, особливо синьо-жовту, патріотичного дизайну, банкомат не пошле. Та й інтернет-магазин не пошле. Тим більше, мова йде про євросоюзівський, такий начебто культурний, толерантний. Ось тут здібних людей, котрі живуть неподалік від західних кордонів України, накрила з головою та сама вищезгадана безкорислива любов. Простота схеми вражає! Кладеш на картковий рахунок зо двісті тисяч гривень, переїжджаєш кордон, знімаєш злоті у банкоматі, привозиш назад, продаєш валютчику: тисяч зо двадцять п’ять чистими лишаються гарантовано. Розумієте суть? Адже при розрахунку гривневою карткою в іноземній валюті, як і при її знятті у банкоматах, з Вашого рахунку списують гривні відповідно до офіційних курсів. А отриману валюту можна сплавити на “чорному ринку” за реальним курсом. Так як різниця між обома сягнула доволі-таки серйозних масштабів, то в таких ґешефтах є чималий сенс. Що ж робити новоявленому бандерівцю із зеленого банку? Ну, звичаяно ж, перекрити цю діру. Таким чином банк застосовує “спеціальний внутрішній” курс для обслуговування кредитних карток. Цікаво, що ж це за такий курс? Вгадайте із трьох спроб: це мусить бути наш рідний реальниий курс, за який реально можна провести готівкову валютну операцію, не покидаючи шкіряного, чи навіть поліакрилового сидіння авто!

Таким чином від цього часу валютний ринок дійсно чорно-білий. Це вже не чутки про таємні оборудки банківських клерків. Це вже реальні задокументовані схеми. Абсурд цвіте і пахне. Якщо екстраполювати цю тенденцію в майбутнє, то картина буде наступна… На табло обміннків будуть по дві пари курсів: купити-продати офіційно і купити-продати за внутрішнім курсом. А простоіше так: курс білий, курс чорний. А який з них білий? Білий — то реальність, а чорний — то журба… Два кольори твої, два кольори.

Show your support

Clapping shows how much you appreciated Oleh Zavadsky’s story.