ПоліссяOne у Тараса

Перед Евро-2012 чиновники довго думали чим будуть розважати іноземців. Хтось придумав, що безперечно вони захочуть поїхати поклонитися Тарасу. Найкращий спосіб туди їхати — на човнах на підводних крилах. І почали реалізовувати цей проект. Спочатку відновили річкові станції по маршруту. Потім ще про всяк-випадок побудували вертолітний майданчик відтявши шматок заповідника. Пані Герман сказала, що це дуже важливо, щоб віктор федорович міг комфортно і регулярно просити вибачення в Тараса. Наскільки я розумію, він так і не знайшов часу.

Ну але прийшло Євро, все наче побудували, але єдина проблемка, забули відновити судна. Тому милі шведи, нудилися і обдзюрювали Труханів, замість споглядання “ланів широкополих, і дніпра, і круч” з улюблених спотів Григоровича.

Човни на підводних крилах називають “ракетами”, і це трохи помилково. Їх почали будувати в період освоєння космосу, тому початкові моделі-модифікації були “Ракета”, “Метеор”, “Комета” і тому подібне.

Судно на якому я сьогодні був у подорожі, називається “Полісся”. Вони вироблялися в Гомелі, у були розраховані для неглибоких річок, умовно “Припяті” і довколишніх(власне та частина території і називається “Полісся”).

Загальна ідея така: за рахунок “крил” під дном судна, при наборі крейсерської швидкості 55км/год, акродинамічна сила піднімає саме судно над поверхнею. Зникає протидія води, і виникає магія. І ще веселка.

Три години магії вистачає, щоб подалати шлях від річкового вокзалу до шлюзу Канівського водосховища. Там шлюзування(теж магія), і за десять хвилин доволі модна станція “Тарасова Гора”

Всередині жахлива кава, і ляльки схожі на колишнього прем’єра і мертвого оперного співака. Вибір віскі і коньяків доволі хороший.

На Тарасовій горі чудовий панорамний вид.

Екскурсія розрахована на школярів і вразливих жіночок. Ну типу “послухайте, як він страждав, давайте не забувати страждати, бо ми на народ страждальників”.

Не хочу цим сказати, що це Шевченко був такий. Може й був, я не знаю. В радянські часи був нав’язаний такий образ, який ніхто не планує переосмислювати.

Направду, я шкодую що не взяв велосипед. Впевненний, що там є де покататися. Велосипеди брати можна, їх там є де вчепити(принаймні, мені так сказав супроводжуючий).

Загалом супроводжуючий Ігор був доволі небанальним у своїх розповідях, розповів про історію затоплення, і дива що там є. Наприкад, монастир неіснуючого нині села Гусинці. Село планово зруйнували і затопили під час створення Канівського водосховища. А церква була на підвищенні і залишилася стояти над водою, і це тільки початок історії. Продовження рекомендую послухати у човні.

І фоточки кращі на мої неважко зробити. ;)

Show your support

Clapping shows how much you appreciated olek.sandr’s story.