Ще раз про “Varta1, Львів, Україна”

Історія не знає умовного способу, але його знає мистецтво. “Varta1” Юрія Грицини— це перша спроба уявити собі, яким чином внаслідок Майдану могло б виглядати суспільство, якби уся його активність не була б піддана раптовій мілітаризації через вторгнення до Криму та розпалення війни на Донбасі.

Дія фільму Юрія Грицини відбувається з 21 по 23 лютого 2014 року у Львові, під час дослівного міжвладдя, коли старий режим вже перестав існувати, а новий іще не виник (до речі, саме поняття міжвладдя, interregnum, на думку Зиґмунта Баумана, є ключовим для опису сучасного стану речей у глобальній політиці — але це тема окремої розмови). Силові структури у ті дні, як відомо, самоусунулися від виконання своєї праці, і вулиці Львова фактично перейшли під контроль самоорганізованої горизонталі водіїв-волонтерів, скоординованих за допомогою мобільного додатку Zello.

Фільм “Varta1, Львів, Україна” повністю змонтований із переговорів учасників та учасниць львівського Автомайдану. Перед ними стоять складні та, можливо, взаємовиключні виклики. По-перше, не допустити перетворення ситуації в місті на кривавий хаос (усе-таки зі складів зброї у Львові щойно було викрадено, як доречно нагадує Грицина в початкових титрах фільму, майже 1200 одиниць зброї). По-друге, уникнути перетворення їхнього власного руху на структуру влади, яка фактично відторила б старий порядок із усіма його вадами — правом сильного, корупцією, мовчазною згодою на свавілля.

Із багатьох десятків годин переговорів по Zello Грицині вдалося змонтувати 64-хвилинний фільм, який можна дивитись як універсальний матеріал про парадокси прямої демократії в часи електронних медіа. Тут можна наочно побачити сумнозвісний “ефект мильної бульбашки”, який уже вважається критичною вадою онлайн-демократії — коли учасникам і учасницям громадського руху починає здаватись, що коло їхнього спілкування в соціальних мережах і є фактичним відображенням ситуації в усьому суспільстві.

Тут можна побачити й не менш поширені, але більш прозаїчні процеси, притаманні логіці численних суспільних рухів, як-от поява невидимих ієрархічних бар’єрів, які руйнують ілюзію горизонтальності. До речі, голос наділеного неокресленою владою адміна спільноти “Varta1” — практично єдиний жіночий голос у цьому фільмі. Як відомо, саме пригноблені чи обмежені в правах групи часто використовуються для реставрації владних ієрархій.

“Varta1” на перший погляд виглядає як досить складний для сприйняття твір відео-мистецтва — але при цьому його автору вдалося закласти у фільм досить напружену сюжетну інтригу. Йдеться про гонитву за злісним порушником громадського спокою за кермом чорного порш-каєн, який фокусує на собі чи не всю увагу дійових осіб фільму. Цей порш-каєн уособлює — і для учасників “Варти1”, і для глядачів фільму — злочинну суть старого порядку, боротьба з яким зовсім не зводиться до боротьби з режимом Януковича. Звісно, ця злочинна суть лишається недоторканною — як і самі класові відносини в суспільстві, розділеному на умовних водіїв порш-каєнів (чи тих, хто прагне ними стати) та озлоблену громаду, яка скидається на бензин для патрулювання спільних вулиць.

Порш-каєн у фільмі Грицини зникає безслідно, але несподівано повертається в зовсім іншій історії, в зовсім іншому фільмі — “Аеропорт Донецьк” Шахіди Тулаганової. Досліджуючи хід боїв за донецьке летовище, авторка фільму натрапляє на проросійського бойовика, який розказує історію — чи легенду — про порш-каєн, припаркований на одній з автостоянок урозпал битви за аеропорт. Йдеться, звісно, не про те, що це той самий порш-каєн. Йдеться про те, що порш-каєн — це знак, який викликає приблизно ті самі емоції в учасників цієї війни по обидві її боки. Ймовірно, такі знаки — це єдине, що колись зможе дозволити їм знайти спільну мову.

Версія цього тексту опублікована на http://ukraine.politicalcritique.org/2016/04/zagadka-chervonogo-kayena/