в цьому 2018 році, в літі, що вже закінчилося, і я цьому навіть неабияк радий, вирішив почати щось нове — наприклад, почати вчити німецьку, або писати хоч якусь думку — і регулярно її публікувати. З першого вересня якраз добре починати — з мовою ще не почав, але з писанням — от.
в текстах головне — не в самому тілі тексту. Воно може бути проізвольним. Головне — останній штрих. Він може враз все освітити, як гірлянда — ялинку в темній кімнаті, і якщо вдалося — текст заграє раптом потрібними барвами, хоч щойно нічого ще не було видно.
я сьогодні було записав кілька думок, якими можна, припускаю, було б поділитися і тут — наприклад, про гордість за чийсь коментар “украинцьі” десь в рунетному сегменті фб, про те як гідно це може звучати, і — сподіваюся, зазвучить. Або про Зощенка, книжку чию купив сьогодні за сім гривень на блошиному ринку на Зеленій. Або про співачку Монеточку, пісня Німфоманка якої прочно засіла не лише рєбятні з колоночками з двору, а і мені вже. Або навіть про книжку Ореста Зуба, в придбанні якої є щось незручне, чим пишатися не став би.
або про красу от, зокрема — про жіночу. Про два вида краси, природню і культурну, про те, що ж це таке — краса, і чому жіноча краса — особлива (тому що поєднує і ту, і іншу краси — спойлер)
або ще про шось.
але одразу про все не напишеш, а якщо і напишеш — то невідомо про що писати потім (хоч це і хибні побоювання, а насправді — не побоювання, а виправдання, от).
можна буде, втім, почати писати про вивчення німецької.
головне — почати, ну і не відступити потім.
