pavlo.piven
Sep 3, 2018 · 2 min read

на зупинці маршрутки було порожньо. Підійшли дві жінки, присіли поруч — одна хрипло почала кашляти. Я встав, відійшов, і озирнувся невдоволено — вона смачно затягувалася цигаркою, далі час від часу кашляючи.

в маршрутку зайшли не дуже галасливі, але помітні, звертаючі на себе увагу люди — молоді мама з татом, дитинка їхня на руках в тата, а навпроти — тато і мама, що вже стали дідом і бабою. Дід був миршавим, з кирпатим носом картоплею. Всі, здається, крім хіба дитини, були благодушно-сп’янілими. Мужичок щось по-своєму жартував з водія, передаючи йому пятірку, і примовляючи — “на всі!”. Потім спитав, чи можна йому з дитиною на саме переднє місце. Чо ж не можна, сказав водій. Нє-нє, успокойся, стали його відмовляти свої.

в салоні щось впало. Водій за пару хвилин обернувся, і сказав втомлено — “що за люди..”

пляшка їздила взад-вперед, пиво порозтікалося, і наповнило салон запахом хмелю, і чого там ще.

дід з татом чіплялися до малого — “а як собачка каже? гав-гав! гигиги..! гав-гав..” — і заливалися нестримно-щасливим сміхом.

малий почав плакати. Я подивився — на них, на нього — він зіштовхнувсь зі мною повним розпачу поглядом — “гав-гав, гигигиги!… “ — здавалося, що він все розуміє, тому і плаче.

виходили з маршрутки разом — розвеселе сімейство, і я — так співпало. На вулиці старші вже не стали себе стримувати, і почали, перемежовуючи сміхом, не просто артикулювати — “гав, гав”, а справді імітувати собаче завивання. Вони перейшли на інший бік, я кілька разів глянувши їм вслід — суміш реготу і завивання ще було чути, коли з поля зору вони майже зникли.

що ж до дитячого плачу — не певен.

в маршрутці, втім, на видному місці були образки-іконки. Я було натикався на них поглядом, і думав про те, що думки мої про цих щасливих людей не дуже гідні. І можливо, тихенький такий, культурний і всесторонній я, нічим насправді, в очах, на цих образках зображених, не кращий за цих простих людей, що вчать дитину тому, чому і їх колись вчили. Хай там як, кращий, гірший — а думати так не варто, напевно.

думки не завжди вдається контролювати.
скоріш за все, треба просто менше їздити маршрутками.

хоч і вони — далеко не найгірше.

    pavlo.piven

    Written by

    Welcome to a place where words matter. On Medium, smart voices and original ideas take center stage - with no ads in sight. Watch
    Follow all the topics you care about, and we’ll deliver the best stories for you to your homepage and inbox. Explore
    Get unlimited access to the best stories on Medium — and support writers while you’re at it. Just $5/month. Upgrade