Данина сміху

Розсмішіть мене, коли мені хочеться розплакатись і я подарую вам цілий світ

У мого батька чудове почуття гумору. Він любить розказувати анекдоти, переказувати небилиці, курйозні життєві історії знову і знову. Найліпше в нього виходить імітувати інтонації інших людей, особливого нашого сусіда Миколи. Я завжди мріяла успадкувати його почуття гумору, втім, здається, маю тільки його кепський характер.

Ми відучились щиро сміятись, натомість дратуємось як справжні професіонали. Нас роздратовує натовп у транспорті і проливний дощ вже третій день підряд…

Але рано чи пізно дощ припнеться. Так як і світанок приходить після найтемнішої частини ночі. І якщо придивитись, то в калюжах можна помітити не тільки болото. В калюжах віддзеркалюється небо.

А в натовпі можна легко розпізнати людей, які сміються від щирого серця. У кутиках їхніх очей утворились зморшки. Такі люди сміються очима, а в очах, як відомо, захована сама душа.

Коли все втрачено, панацеєю від горя може бути тільки сміх, навіть якщо він крізь сльози. І якщо добро не здатне врятувати це людство (будьмо реалістами), то гумор та щирий сміх — цілком можуть.

Тож давайте побільше сміятись і не тільки у День сміху. Навіть якщо сміятись хочеться в найостаннішу чергу.

До слова, чули новий анекдот? Зустрічаються якось українець, німець та єврей… Але це вже зовсім інша історія.