Не випереджай події.
Не випереджай події. Навіть, якщо до цілі рукою подати — зберігай холодну голову.
Навіть коли ти на фінішній прямій і тобі треба зробити останній ривок — дій за планом, який ти маєш. Зберегти баланс важливо саме зараз, і все що було до того — не важливо.
Не форсуй, світ не обженеш. І себе теж. Лише коли сам станеш світлом і будеш рухатися 300 000 км/с., то можеш спробувати. Будь рухливим, будь потужним, будь на всі 120%, але коли це дійсно треба. В інших ситуаціях — відпусти. Будь, як верблюд, що лежить в тіні і жує свою колючку. Просто спостерігай за тим, що навколо, і реагуй лише, коли потрібно (дромадер, одногорбий верблюд, може розвивати 35 км/год по піску в спеку 40 градусів).
Відчуй і рухайся в своєму темпі. Пам’ятай, що є речі, на які дійсно потрібен час і які прийдуть лише з ним. Одній жінці потрібно 9 місяців, щоб народити здорову дитину, і 9 жінок не зроблять цього за 1 місяць. Як би ти не змінював рух навколо себе.
Відчувай час. Відчувай, що дійсно потрібно робити зараз, а що можна відкласти і не йти на поводі у власного “хочу”. Нагадуй собі, що швидко можна отримати лише піздюлей.
Вчора вранці я не зберіг холодну голову і отримав їх таки. Правда грошових і було весело. Забіг по польских коліях коштував мені 100 злотих. Офіцери так і порахували: 3 колії — 30 злотих і обгін рухомого локомотива — 20 злотих. 100 злотих, бо ще й друга потягнув за собою. Добре, що грошима. Маю навіть офіційну квитанцію. Вже в Україні інший друг влучно підмітив: “тепер ти можеш говорити, що в тебе були проблеми із законом в Європі”. Thug life.
Напевно спрацювала звичка і риса характеру. Звик бігати. Навряд, що це було саме бажання не витрачати час дарма. По суті, ми нікуди не запізнювалися, а мені не хотілося чекати 30 хвилин наступного автобусу. От і побіг, замість руху по перону. Добре, що мене зупинили, я був в одному кроці, щоб перевалитись через паркан. Як прокинувся в потязі, було відчуття, що мені не вистачає часу. Наче спрага, але часова. Ті 30 хвилин не вирішували взагалі нічого. Ми встигли на автобус і так. І поки моє тіло їхало на піший кордон, свідомість рухалася в сторону двох питань: може досить бігати? І я біжу до, тікаю від чи наздоганяю себе?
