“Fully alive”.

Ми їхали київську велосотку, кайфували, проводжали літо і відчували. Красу навколо, людей, масовість дійства і рух вперед та в гору. Рух єдиним організмом в 1700 учасників на старті. Відчували вітання людей, зокрема дітей, вздовж маршруту. В їх очах світилося “А в нас не все так погано” і “Як вони гарно їдуть”. Тобі було важко, але ти посміхався. У лицях читалася віра і надія, що є ще шанс, що все буде добре.

Не перший веломарафон, перший в такому режимі. Не лосячити, а дуркувати, жартувати, говорити і їздити колами. Відчувати відношення до натхнення напарниці на “дічь у вихідний день”. Відчувати відповідальність за когось і працювати не лише на власні егоїстичні мотиви. Від цих відчуттів ставало тепло, попри +30 навколо.

Їхав і відчував, що можу додавати і додавати ще. Не на фоні когось, а на фоні себе вчорашнього. І це було щось нове в моїй свідомості і відчуттях. Ментальних, фізичних і емоційних. Продовжую вивчати себе, бо ніхто не народжується чітером і не знає до кінця, що робити із собою і всім набором власних функцій. Чого було їхати? Крім того, що це весело, маю дві відповіді. По перше — чого дома сидіти. По друге, напевно кожного і лякає, і притягує невідомість того, на що ми здатні. І лежачи на дивані, ти пізнаєш себе лише в рамках дивану. Гарний скілл, але чи не цікаво тобі, на що ти дійсно здатний, король тюленів?

Внутрішня легкість, і фізичне навантаження. Без бажання “здохнути тут і зараз”, і без “або все, або нічого”. Не було необхідності надмірного. В той момент зрозумів, що я часто чую від себе і оточуючих “Та я витримаю, ти що сумніваєшся?”. Питань немає, зробиш і витримаєш. Мало хто питає себе наступне: “А що з тобою буде потім?” Я сам таким був і так робив. Вигріб так, що можу дуже багато розповісти про лікування коліна. Від і до. І через три роки, коли ти знову відчуваєш, що можеш на повну і (не)стримувати себе — воно дорого вартує. Бо ставлення до себе буває нагадує анекдот “а ось тут ще картопельку посажу..і вмер”.

Озвучуючи це, ти намагаєшся впевнити і інших, і себе, що витримаєш. І наче в тебе вже немає шляхів до відступу. Знову ж таки це все страх, втеча і іллюзія. Запам’ятай одне: “Вміння признавати собі, а інколи і іншим, що ти чогось не можеш, не робить тебе слабшим. Це робить тебе сильнішим”. Ніколи не підходь до себе з позиції “Я такий і все. Приймайте мене таким.” Зняття з себе відповідальністі.

Є ситуації коли дійсно треба і дійсно виправдано. Скажи собі тихо “я зможу, я витримаю, все вийде”. Без бровади і без “шашки на голо”. Без невиправданного геройства. А якщо чогось не можеш і щось тобі болить, не забивай на себе.

Велосотка додала свою частину до стану “Fully alive”. Частиною того стала і напарниця, і люди на фініші. Піду переверну календар і свій світ з голови на ноги.

    Володимир Притула

    Written by

    🛶 Whitewater 🏔️ Snowboarder 🌄Mountains 🗾 Traveler 📲 IT-developer 📕 Розповіді про подорожі в телеграмі - Helicopter nicht https://t.me/popistoffali

    Welcome to a place where words matter. On Medium, smart voices and original ideas take center stage - with no ads in sight. Watch
    Follow all the topics you care about, and we’ll deliver the best stories for you to your homepage and inbox. Explore
    Get unlimited access to the best stories on Medium — and support writers while you’re at it. Just $5/month. Upgrade