Розвиток продуктової фотографії (в Америці, звісно)

В контексті останньої реклами Макдональдс, буде цікаво. Мені особисто подобається і динаміка цієї фотосесії, і те, що видно усі складові бургера.

Робота Richard Pullar для McDonalds

Добре, що такі фото прийшли на зміну знімкам, де всі складові навиворіт. Що я маю на увазі?

Ось! Реклама таак сильно відрізняється від реальності!

Але ось що я вам скажу: все те, що ви бачите на рекламному фото — все є в бургері. В тій же кількості, і такої ж якості. Але є один важливий нюанс. Сенс рекламної фотографії не тільки в тому, щоб продати продукт, а ще і в тому, щоб клієнт зрозумів що всередині. Щоб по одній фотографії ви могли зрозуміти, що там є огірки чи томати. Тому в рекламі доводиться зсунути усі інгредієнти на край бургера, щоб вони мало не вивалювались. Очевидно, що так подавати бігмак не можна, бо при першому ж укусі все повипадає.

Тепер історія

Все почалося після війни, коли розвинулась рекламна індустрія. Робилися фотографії в журнали, робилася телереклама. Виглядало це дуже статично: ось їжа, казали за кадром, вона дуже смачна, вона складається з цього і того, дуже апетитно, спробуйте!

Це реклама 1969 року

Їжа — це справді дуже нудна річ. Для фотозйомки. Особливо складно працювати з тьмяними продуктами. Типу овочевого супу Кемпбел. Тим паче там всі овочі тануть на дно тарілки і їх взагалі не видно.

Довелось для реклами накидати на дно камінців, щоб овочі показалися зверху. Рекламу зняли, але тут халепа.

Федеральная комісія засудила практику неправдоподібної реклами та пригрозила Кемпбел судами. Як так? Навіщо ви показуєте, що овочі плавають, якщо вони тонуть?

А потім прийшли 1970-ті

І от в 70х почалось нарешті цікаве. Їжа почала рухатись. Почала бризгати, шипіти, різатись, літати, котитись.

Перші спроби :)) Жесть, правда? Але це фундамент того, що ми бачимо на екранах зараз. Ці бризги потім еволюціонували у фудпорн сьогодення.

І ми можемо подякувати одній людині за це — Елберту Б’юдіну (Elbert Budin). Згадує його журналіст The New York Times:

He used micro lenses placed two inches from the product, close enough to see individual droplets on a soda can. With the help of a mini jib, he would swing the camera in graceful arcs…. And it is from Mr. Elbert [sic] that we get one of the lasting visual tropes of American advertising: flying food. Ever since he launched an orange through a thin sheet of water for Sunkist — showing in gorgeous slow motion the hole left by the fruit — everything that you can put in your mouth and store in a pantry has been hurtling through the air.

Елберт Б’юдін привів нову естетику, нові ракурси і сценарії. Наприклад, “prep shot” показує процес приготування — як інгредієнти миються, ріжуться і смажаться. Або “crave shot” — це коли камера робить зум для найбільш спокусливого ракурсу. Або “hero shot” — ракурс широкоформатником знизу вгору.

Його прорив був в тому, що його реклама не вмовляла глядачів — вона просто будила в них реальний голод. В тому і суть фуд-фотографії з тих часів.

У 80х, як ви розумієте, слоу-моушен камери витрачали сотні метрів плівки в секунду, тому йому знадобилось створити усілякі механізми, що виробляти контрольовані катапультації, кочення, різання, і т.д. За допомогою своїх машин він робив справжні чудеса. Пропоную вам подивитись на портфоліо колеги Б’юдіна:

Це все розвивалось, розвивалось, і призвело до цього червоного лобстера (до речі, у новій пісні Formation Бейонсі хотіла кликати парубка саме в цей Red Lobster):

Фотостудія таких професіоналів — це справжня лабораторія фізика, із лазерами, помпами, різноманітними сенсорами, та командою “лаборантів”. Плюс, усе має бути попердньо запрограмовано. Щоб ніж розрізав лимон рівно посередині саме тоді, коли він пролітатиме через кадр, розумієте? :)

Ось як може виглядати просто середня фотостудія по рекламній зйомці їжі:

Хочу закінчити українськими роботами. Гордість бере.

Робота Ярослава Данильченко
Робота Ярослава Данильченко
Робота Ярослава Данильченко

Дісклеймер: Макдональдс отримав більше за всіх уваги, бо послідовно вкладає в найкращих фотографів. А не тому що, у них добра їжа. Сам я їсти у них без крайньої необхідності не раджу.