Хроніки війни ч.5

Карта постів: Хроніки війни: Введення
Попередня частина: Хроніки війни ч.4

28 лютого:

Цей день був особливий. Сьогодні ми вперше побачили наслідки цієї війни своїми очами. Не просто крізь вікно або зі свого подвір’я, ні. Ми побачили розбиті житлові будинки, трупи, знищену техніку, відстріляні набої, страх та відчай у очах інших. Писав по свіжих спогадах тому буде багато тексту.

Але все по порядку.

Ранок почався з твердої впевненності що нам треба поповнювати запаси. Ще 25го лютого ми ходили у тутешній новус, простояли у черзі але він так і не відчинився. Сьогодні все було інакше. Ми знали що новус “працює”. Це значить що люди йдуть у сторону новуса і повертаються з пакетами. Хто і як може працювати у центрі міста після запеклих боїв — незрозуміло. Сформували группу із 4х людей і вирушили у розвідку. Те що ми побачили у центрі міста — було наче уві сні. Спершу новус, відносно цілий. Єдине що було незвично — на вході були розбиті вікна.

Далі, прямо посеред вулиці, ми побачили сгорілій БМП. Просто серед дороги. Десь за 300 метрів у сторону новуса — ще один, але наче то не БМП а щось інше. У другої машини був довгий ствол на башті, хоча не такий довгий як у танків.

Не важливо, йдемо далі. Повернули з головної вулиці (та що біля новуса), занадто відкрита та небезпечна. Забігаючи наперед — вулиця, по котрій ми йшли, була саме тією звідки ми будемо евакуюватись через 10 днів.

Кожен крок віддавав тріскотинням скла та горілого металу під ногами. Про себе думаю “дивись під ноги”. Усюди гільзи. Сподіваюсь що серед них нема ще боєздатних набоїв.

Верхні поверхи — знищені та згорілі вщент. Вітрини магазинів, аптек та інших закладів — розбиті.

Раптом щось виділилось на землі метрах в 50. Підходимо блище — ось і вони.

Я за своє життя не бачив мертвих людей своїми очами. Навіть на похоронах не бачив. На відео — так, дуже багато. Але це не відео.

2 тіла, без життя, просто лежать на землі, частково чимось накриті. Як несправжні, просто ляльки лежать. Таке от сприйняття. Йдемо далі.

Обійшли район по колу. Побачили людей з ТРО. Але не відразу зрозуміли хто це. Бачу метрів через 300 — люди зі зброєю. Наші? Хз, мабуть так, але не точно. Близько не підходили. Повернулись до новуса. Другий вхід теж розбитий але там є люди та 1 чоловік із жовтою пов’язкою. Ну це точно наш. Підходимо до входу — чуємо пожежну тривогу всередині. Заходимо.

Всередині натуральний апокаліпсис. Світла нема — тільки те що проходить крізь розбиті вікна. Люди поспішають. Людей багато. Тут вже приходить розуміння — треба брати необхідне і швидко виходити.

Картина наступна:

Новус більше не працює, продукти всередині більше ніхто не зможе купити. Наші ТРОшники контролюють ситуацію та запобігають провокаціям. Люди просто беруть все що вважають за потрібне та виходять. Людей дуже багато. Виглядає як акція на всі товари.

Розділяємось, кожен йде шукати своє. Нажаль ми не узгодили точний план заздалегідь, але, чесно кажучі, я б і не припустив що ми із затишного дому перенесемось у апокаліптичний супермаркет. Мчу до круп. Беру пасту, гречку. Шукаю борошно — всі ряди пусті. Блін, треба подумати… вівсяна каша підійде, можна зробити вівсяне борошно якщо перемолоти. Чи можна насправді? Не знаю. Але звучить логічно. Беру, йду далі. Молоко — done. Правда мегдалеве, ну нічо, ми ж хіпстота.

Бачу серед рядів знайоме обличча. Прийшли разом. Очі сильно відкриті, дихання плутане. Панічна атака. Окей, підхожу та намагаюсь заспокоїти. Що робити коли у людини панічна атака? Розмовляємо, дихаємо разом. Наче легше. Йду далі. Заходжу до пекарні, службове приміщення. Готові суміші для випікання. Блін, а як їх використовувати? Поряд стоять якісь промислові печі, взагалі не розумію що з цього як працює. Мішки десь по 10 кг кожний, не мій варіант. Виходжу із службового сектору назад до магазину. Проходжу повз рядів із напоями. Води немає, є тільки 3 пляшки чогось. Комбуча. Гг, візьму щоб випити за перемогу. Беру одну та біжу далі.

Прохожу відділ з алкоголем, там жіночка пиздить свого чоловіка та кричать “Кинь ти цей коньяк, скотина, постійно бухий”. І сміх і гріх.

Вже збираюсь йти до виходу як мене окрікує дівчина (років 13) та просить знайти пакет. Обіцяю домогти та йду шукати. У відділі з алкоголем на підлозі скло і перемішанний розлитий асортимент з полиць. Запах дуже неприємний. Немов щось згнило та скисло одночасно. Бачу брудний мокрий пакет АТБ. Беру, виливаю жижу, хоча б так. Шукаю дівчину, вона ще там але вже має в руках велику коробку. Ну щож, 10 за намагання, 1 за швидкість.

Виходжу на вулицю. На свіжому повітрі добре. Група збирається разом, йдемо додому. Корисного грузу достатьо на тижня півтора-два, тож трохи заспокоюємось. Поки йдемо — зі сторони Ірпеня щось сильно вибухає, стрьомно. Проходимо повз скупчення людей біля дому. Ми ділимося інформацією про ситуацію. Вони пригощають сигаретою. Дійшли додому.

Все, спокій.

“Собаці треба корм”

Приїхали… У новусі наче були зоотовари? Не можу згадати у тому хаосі, але ж повинні бути хочь якісь. ОК. Друга хода, але на цей раз беремо велосипеди та їдемо вдвох.

Дорога пару хвилин, ми знову на місці. Беру 2 рюкзаки та спішно йду у напрямку хаосу. Напарник стереже велосипеди. Між першим та другим моїм візітом пройшла десь година, але для новуса пройшло ціле життя. Більше нема нічого, полиці пусті. Погано.

Раптом чоловік поруч кричить “Масло, хлопці кому масло, тут у коробці!”. Дивлюсь, дійсно. Ціла коробка масла. Нема позначок, важко було б здогадатись. Розриваю коробку, скидаю усі брикети масла на візок (щоб люди бачили), беру собі 2. Зоотоварів нема, план провалився.

Чую постріл біля виходу. Погано, трохи чекаємо і валимо.

Йду до виходу, бачу скупчення людей біля ролету, на підлозі собачий корм — бінго. Добра людина підняла ролет зоомагазину та витягнула пачки з кормом щоб дісталось іншим. Беру 1 пачку (десь 12 кг), на вихід. Їдемо додому. По дорозі бачу сліди гусениць. Таке, отже тут хтось недавно проїздив. Дорога назад пройшла трохи швидше.

Ось теперь точно спокій. Екшн на сьогодні закінчено.

Світла ще нема, але тревожність відступила. Вдома здається що всі сьогоднішні події були десь далеко і давно. Про всяк випадок починаємо облаштовувати другий підвал. Перший знаходиться у головній будівлі, а другий — біля басейну. Якщо почнуться бої біля нашого дому — треба буде відійти подалі від дороги та сидіти у другому сховищі. Ковдри — є, подушки — є, запасні речі — є.

Сусід дав на 2 години генератор, підзарядити техніку та банки.

Вечеря сьогодні трохи більш оптимістична. Слухаємо новини через рацію, лягаємо спати під звуки віддалених боїв.

Наступна частина: Хроніки війни ч.6