Як навчити журналіста?

Останнім часом бачу багато матеріалів про освіту журналістів. Чому і хто має їх вчити. Думки різні, але в головному вони збігаються — певний баланс теорії (гуманітарних знань) і практики (традицій, навичок і технологій) мають перетворити молоду людину на журналіста. Але жодна з існуючих комбінацій теорії та практики не дає задовільного результату. Було б інакше, стояло б питання не про пошук, а про поширення вдалого підходу.

Проблема в тому, що ми не готові визнати головного. Людину перетворюють на журналіста не талановиті викладачі і вдалі, досвідчені колеги, а аудиторія. Тобто абсолютно різні люди, у яких збігаються лише певні інтереси. Це вони визнають той сервіс, який отримують, якісним і виписують “свідоцтво” про професійну придатність. Не буде перебільшенням вважати, що молода людина, яка марить про кар’єру в медіа і журналістику, має витратити час і зусилля для двох речей: пошуку своєї аудиторії і визначення успішного формату власного повідомлення до неї. І тут немає гарантій. Аудиторія може існувати, але не відгукнутися, формат може виявитися бездоганним але невдалим, та і повідомлення може не збігатися з тими самими інтересами, які постійно міняються.

Зрозуміло, що за таких умов “універсальний медіа-солдат”, який засвоїв історію, рідну і іноземну мову, пройшов хрещення в редакціях і не спав на на тренінгах, програє. Він або вона, скоріше за все, вміють зробити формально якісний продукт із розрахунку “для всіх”, а точніше для викладачів або колег, які визначають свою аудиторію як “всі, хто має вік 20–55 і заробляє більше ніж …” та певної кількості ентузіастів, бо загальна якість медіа досить низька.

Але це тільки половина проблеми. Друга половина — це характеристика самої аудиторії. Вона не народжується з бажанням споживати медіа. Це бажання і необхідність виникають внаслідок способу життя, умов суспільної взаємодії між людьми. Там, де ринкове різноманіття придушене державним уніфікуванням та монополією, де економічна співпраця витісняється підкоренням і лояльністю до насилля, годі очікувати захвату від оригінальної думки і свіжого погляду. І це не вада, це біда значної кількості людей нашого часу.

Отже, освіта журналіста — це важкий пошук своєї аудиторії і свого голосу без гарантії успіху. Є ті, хто знаходить і перше і друге — їх визнають. Найкоротший шлях до цього — бути серед своїх читачів/глядачів і жити їхніми проблемами. Є ті, хто готовий працювати у “простір”, цінуючи своє посвідчення і гонорари. З цим вже зараз немає проблем. А є ті, хто після невдалих спроб змінюють напрямок дільності і знаходять себе у інших сферах. Доля цих людей має стати предметом піклування класичної, але оновленої медіаосвіти. Вони повинні мати життєвий вибір навіть після того, як зрозуміють, що їм немає що і кому сказати. І вони мають чітко це розуміти. За цей досвід навіть варто заплатити.